На центральній площі Бахмута, відомій серед місцевих як «Топталовка», змонтовано сцену. Час – близько опівночі. Поблизу сцени зібралося з півсотні людей. Усі вітають один одного. У пластикові стаканчики наливають «Артемівське» – головний місцевий бренд, який досі зберіг стару назву.
Зненацька на площі повністю зникає освітлення. Присутні зустрічають цю подію голосним вітанням, хтось вигукує: «Це привіт від мера», інші відповідають сміхом. Насправді настала опівніч. У темряві стає видно безліч зірок на небі, які можна побачити, тільки поїхавши подалі з великих міст. Так завершується перший етап фестивалю «З країни в Україну». За три дні програму заходу змогли оцінити мешканці невеликих міст Донеччини: Покровська, Костянтинівки та, власне, Бахмута.
Покровськ
Великий туристичний автобус, який привіз учасників фестивалю з Києва, а також метушня волонтерів на площі Шибанкова перед міськрадою майже одразу привертають увагу місцевих мешканців. Зранку їх небагато, але це пояснюють робочим днем. Місцеві організатори очікують, що людей стане більше, оскільки у п’ятницю багатьом роблять скорочену зміну.
Багато жителів Покровська дізналися про проведення фестивалю у день його приїзду. Причина цього для волонтерів залишилася загадкою. У місті роздавали листівки з анонсом та навіть розклеювали їх у маршрутках. Також повісили кілька рекламних бордів. Здавалося б, у невеликому містечку про такий фестиваль мав знати вже кожен, але ні.
Читайте також: Alfa Jazz Fest та виховання почуттів і такту, або Кожній музиці свій час
Серед тих, хто не знав про фестиваль – Тамара. Вона саме веде онучку Машу з курсів англійської, які проводять неподалік. Тамара цікавиться, чи можна приводити на фестиваль дітей. «Дітей – обов’язково», – відповідає їй волонтер. Я запитую у жінки, чи часто в місті проводять подібні концерти та фестивалі. «Проводять, але не так багато. Ну останнім часом побільшало. От нещодавно Могилевська приїздила» – згадала вона.
Єлизавета, місцева волонтерка, розсміялася, коли я розповів про цей випадок: «Так, тих, хто гроші приїздить заробляти дійсно більше стало». За словами Єлизавети, вона приєдналася до фестивалю через групу у Фейсбуці. Потім відбувся воркшоп для місцевих активістів у Харкові і власне підготовка до фестивалю. За словами організаторів, у Покровську вдалося залучити найбільше волонтерів з трьох перших міст – 91. У розмовах більшість пояснюють це підтримкою з боку місцевої влади. Координатором усіх волонтерів стала Світлана Кашенець – начальник відділу внутрішньої політики міської ради.
Хоча ставлення до влади у місцевих різне. Деякі активісти не можуть забути мерові його висловлювань та дій під час сепаратистського заколоту. Нинішній голова міста тоді встиг подякувати Путіну за анексію Криму.
Руслан Требушкін очолив Покровськ після останніх місцевих виборів у 2015 році. Він отримав понад 83% підтримки громадян. Раніше Требушкін головував у Димитрові (нині Мирноград – Ред.) – найближчому до Покровська містечку. Мирноград, за словами більшості співрозмовників, є для них майже зразковим містом. Незважаючи на те, що Требушкін самовисуванець, у нього немає конфліктів з міськрадою, де більшість складають представники партії «Відродження». Саме за каденції цієї влади Красноармійськ перейменували у Покровськ.
Покровчани на площі Шибанкова щиро хвалять «молодого мера». Найчіткіше про настрої висловився ДАІшник Ігор, який стоїть на площі для охорони порядку під час фестивалю. «От кажуть «сєпар», «не сєпар». Та мені байдуже, що він там казав. От зараз він взяв і зробив. Цей фестиваль, зокрема. До речі, тут у місті у 2014 році нічого і не було особливого. Бо один раз «шмальнули» і всі ці мітинги припинилися», – каже Ігор про події, коли сили правопорядку відкрили вогонь по особах, які спробували захопити міськраду під час сепаратистського заколоту.
Тим часом фестиваль уже набирає обертів. На площі помітно побільшало людей з дітьми. Серед розваг, запропонованих для охочих – народні ремесла, показ мод, публічні лекції, зустрічі з письменниками. Волонтери проводять майстер-класи з надання домедичної допомоги, спортсмени – показові виступи із залученням усіх охочих. Для дітей проводять естафети та ігри. Також функціонує локація «Модернова Україна», організована Донецьким національним технічним університетом, який евакуювали до Покровська. На ній можна взяти участь у хімічних дослідах, повправлятися у керуванні коптерами, над створенням яких працюють в університеті, та подивитися на роботу 3D-принтера. Питаю про враження від фестивалю у куратора цього майданчика Вікторії Воропаєвої, проректора ДонНТУ. «Враження чудові, але їжа знову перемогла науку», – посміхається Вікторія та киває у напрямку наметів з ласощами неподалік, де кількість людей помітно більша.
Читайте також: Freddy Marx Street: «Вихід української музики на світовий ринок – справа однієї секунди»
Перший день фестивалю завершується вечірнім рок-концертом. Після дня у мандрівках містом вирішую повернутися до готелю та вмикаю телевізор. На «першій кнопці» місцевий телеканал «Орбіта». Екран показує співака на сцені та багато рук, здійнятих догори. Знизу підпис: «Концерт українських рок-гуртів у Покровську. Прямий ефір». Думаю про те, що уявити таку картинку лише три роки тому було просто неможливо. Тому фестиваль точно досяг одного важливого моменту: він робить очевидними поступові зміни, які, все ж, відбуваються у суспільстві.
За словами організатора та головного ідеолога фестивалю Дениса Блощинського, Покровськ для нього став приємною несподіванкою у контексті активності місцевої спільноти.
«Коли виходиш на площу і бачиш, що кількість майстрів удвічі більша, ніж ми планували, то розумієш, що місцева локальна команда на 50% збільшила фестиваль. Своїм ентузіазмом та завзяттям – це дуже круто», – пояснює він.
Костянтинівка
Організатори проводять фестиваль «З країни в Україну» уже третій рік поспіль. Одне із головних завдань, які вони ставлять перед собою – налагодження горизонтальних зв’язків між місцевими мешканцями.
«Щоб умовно з Костянтинівки на Луганщину пішла концепція (подібного фестивалю – Ред.), звідти у Маріуполь і так далі. Необхідно, щоб запрацювали горизонтальні зв’язки. Якшо це станеться, то все це закріпиться, але для цього потрібно, щоб люди отримали перші навички проектного менеджменту, а це відбувається саме зараз», – каже Блощинський.
Організатори намагаються максимально враховувати настрої на місцях. Це чітко видно по відмінностях між фестивалями у трьох містах. Зокрема, у Костянтинівці головний акцент зробили на спортивній складовій, популяризації велосипедного та байкерського руху, оскільки місцеві активісти працюють саме у цих напрямках. Концепція всього фестивалю складається з двох частин: спільної програми, яку підготували в Києві, та унікальної, яку готують на місцях.
Фестиваль відбувається у місцевому парку «Ювілейний». Яна – організатор мото-клубу, на вигляд тендітна дівчина. Наше спілкування постійно переривають чоловіки, які просять її вирішити ту чи іншу проблему. Питаю, чому моторух з’явився саме у Костянтинівці: «Тому що я лідер. Я захотіла щось робити тут у місті, де народилася і звідки не хочу нікуди їхати».
Яна докладно розповідає про красу місцевої природи та вірить, що моторух залучить у місто туристів. За її словами, останні два роки завдали удару по місцевих громадських ініціативах, оскільки дуже багато людей виїхали і з міста, і навіть з області.
Читайте також: Музика довгих пауз
Місцеві, з якими вдалося поспілкуватися кажуть, що у Костянтинівці проводять концерти, останній з яких відбувся до Дня Конституції, але задоволених їхнім наповненням зустріти не вдалося.
Також відчутно гірше, ніж у Покровську, ставлення до місцевого мера Сергія Давидова. Більшість співрозмовників описали діяльність міського голови фразою: «Він є, але його немає». Під час сепаратистського заколоту Давидов зник із міста та від того часу місцеві його фактично не зустрічали. Періодично він з’являється на шпальтах ЗМІ та після цього знову випаровується.
Щодо реакції у місті на фестиваль, то чи не найуспішнішою стала роздача фарб «холі» (сухі фарби з натуральних барвників, які можна наносити на тіло – Ред.). До вечора у місті дійсно важко було знайти дитину чи підлітка, не розмальованих з ніг до голови. Керівник місцевого проекту Галина Третяк зізнається, що навіть на такі ініціативи реакція буває різною: «Мені у соцмережах писали, мовляв, ці фарби мають ідеологічне наповнення, кожен візерунок щось символізує тощо. Я їм кажу: а ви можете без «ідеологічного наповнення» просто прийти і повеселитися. Просто покидатися цими фарбами один в одного. У відповідь мовчання».
Бахмут
На третій день фестиваль переїжджає у Бахмут, який справляє враження найбільшого міста з усіх трьох. Хоча, за офіційною статистикою, вони мають приблизно однакову чисельність – від 64 до 77 тисяч осіб. Бахмут виглядає цілком доглянутим завдяки пофарбованим фасадам, відремонтованим паркам і дорогам у центрі. Місцевий мер Олексій Рева вже 22 роки займає свою посаду і, судячи з настроїв опитаних мешканців, може протриматися й довше, оскільки «новий прийде і перші п’ять років красти буде».
Як і в Костянтинівці, у Бахмуті намагаються розвивати спортивний рух, однак головну скрипку тут грають міські екстремали: ролери, скейтери та шанувальники BMX (тип велосипеду, призначений для спеціальних змагань – Ред.). Як і в попередніх двох містах місцеві загалом позитивно сприймають фестиваль, концерт та активно беруть участь у заходах.
Блощинський обережно оцінює проведену роботу, але переконаний, що загалом перший етап фестивалю пройшов успішно: «Питання у готовності громад до наступного кроку. Ми розуміємо, що потрібно робити далі, але питання, чи вони вже готові до цього. Потрібно давати їм різні практичні інструменти, можливість побудувати системне лідерство всередині».
Вже 8 липня у Старобільську на Луганщині стартує другий етап фестивалю, який загалом охопить 11 міст півдня та сходу країни. Організатори стверджують, що намагаються довести до моменту, коли місцеві активісти самі почнуть створювати подібні фестивалі без жодної допомоги з Києва. Наразі ж люди на Донбасі тепло приймають усі заходи «З країни в Україну» та нарікають на майже повну відсутність у містах культурного життя і розваг.