Змазав відчуття #перемоги й дембельський акорд «господаря» будівлі на Різницький: перед голосуванням за звільнення стало відомо, що він устиг посунути з посади представника «грузинського десанту» Давіда Сакварелідзе. Останній не забарився висловити своє невдоволення під час прес-конференції. Прямо заявив, що на «ідейних» прокурорів, які вели резонансні справи, чиниться прямий тиск, зокрема їм погрожують. Прокуратура, за його словами, потопає в корупції, а отже, реформи за таких умов у ГПУ неможливі.
Не додала оптимізму й Верховна Рада. Озвучена головою фракції БПП Юрієм Луценком дата кінця парламентсько-урядової кризи виявилася черговим пшиком. І замість презентації нової коаліції та уряду пропрезидентській партії лишається, зціпивши зуби, продовжувати перемовини з не надто зговірливими партнерами. Це, своєю чергою, додає неприємностей Петру Порошенку, який 30 березня відбув до США на саміт із питань ядерної безпеки, де має зустрітися з американським віце-президентом Джо Байденом. Петро Олексійович мусив би показати західним партнерам реальне подолання політичної кризи. Стати альтернативою міг би бодай привид політичної стабільності, але ж немає навіть його — фактично український президент вирушив за океан ні з чим.
Остаточно домовитися про вирішення проблем депутати мали б 28 березня, під час засідання на Банковій. Понад те, були сподівання, що певний поступ у цьому питанні з’явиться. В Адміністрації президента вже підготували перелік кандидатур на майбутні вакантні міністерські крісла. Прем’єром став би нинішній спікер ВР Володимир Гройсман, його першим заступником — Борис Ложкін. У Мінкульт збиралися повернути Євгена Нищука, у МінАПК посадити Тараса Кутового, у Міненерго хотіли бачити Ігоря Насалика або ж Юлію Ковалів (нинішнього заступника міністра економіки). Хоча в цьому керівному кріслі цілком міг би залишитись і Володимир Демчишин. Мінінформації нікуди не дівається разом із Юрієм Стецем. Пост керівника МВС залишали за «Народним фронтом». А фактично за Арсеном Аваковим. Мало додатись і «варягів»: до Мінфіну хотіли запросити словака Івана Міклоша.
Читайте також: Чистка для «Солідарності»
Проте вже ранок 29 березня змусив сумніватись у реалізації цих планів. Адже перетворення імен на папері у реальних високопосадовців мало відбутися щонайменше за двох умов: Арсеній Яценюк напише заяву про відставку, а парламентські фракції домовляться про нову більшість. Проте вийти з лабіринту перемовин про перемовини ніяк не вдається. У понеділок про небажання брати участь у новій коаліції заявила Радикальна партія. У кулуарах поговорюють, що головною причиною такого кроку стали амбіції Олега Ляшка, який ну дуже хотів отримати собі стілець спікера Верховної Ради. Адже тоді він мав би неабияку змогу заробити нових електоральних бонусів на майбутні вибори. На біду Олега Валерійовича крім нього це розуміють і партнери по коаліції. А в самій РПЛ запевняють, що переговори з ними зірвалися через категоричну відмову БПП та НФ враховувати програмні побажання радикалів: тут, зокрема, мова про особливий статус Донбасу.
Готовність долучитися до нової більшості висловила «Батьківщина». Вона навіть презентувала програму дій, за якою вже до 5 квітня Україна отримала б новий Кабмін. Однак по обіді у вівторок стало зрозуміло, що апетити біло-сердешних зросли. Отримавши золоту акцію, Юлія Володимирівна почала крутити хвости нинішній більшості. У кулуари просочилась інформація, що лідер партії в обмін за своїх 19 депутатів хоче проголосувати в першому читанні та в цілому низку популістських законопроектів. Ідеться, скажімо, про підвищення прожиткового мінімуму та зниження тарифів на послуги ЖКГ, про які «Батьківщина» торочить уже з рік. Їх прийняття непогано відбилося б на рейтингах Юлії Володимирівни, проте дуже засмутило б українських кредиторів. Отож БПП відмовився йти на такі поступки.
«Народний фронт» тим часом чемно вмив руки. Після наради представники фракції вийшли до преси й із кам’яними обличчями заявили: прем’єрство Яценюку не таке вже й потрібне, формувати нову коаліцію готові. Радо чекають на долучення своїх партнерів по старій. Зокрема, «Батьківщини», РПЛ та «Самопомочі». Соратники Яценюка цілком передали м’яча на поле БПП. Мовляв, хотіли змінити прем’єра — змінюйте. Але спочатку більшість зберіть. Що із роздутими запитами «Батьківщини» навряд чи вдасться. Упродовж цілого дня потенційна коаліція змогла домовитися лише про створення робочої групи, яка має розглянути пропозиції Тимошенко.
Читайте також: БПП: дефрагментація
БПП, однак, на цьому не зупинився і вирішив шукати вихід із глухого кута, у який сам себе загнав. Уже в другій половині вівторка стало відомо, що до фракції повернувся Олег Барна, якого торік виключили за спробу винести Яценюка з-за трибуни. У Раді заговорили про долучення до президентської сили й деяких позафракційних депутатів. Підтвердженням цього може бути факт, що 30 березня до лав БПП приєдналася вигнана свого часу із «Самопомочі» Ірина Суслова. Окрім того, активно ходять чутки, що найближчим часом під президентські прапори можуть стати Ганна Гопко, Вікторія Пташник, Остап Єднак, Віктор Кривенко та Павло Кишкар. Усі були виключені з тієї ж таки фракції за підтримку проекту щодо децентралізації. Врешті, якщо БПП вдасться залучити з десяток нардепів, він зможе розіграти коаліцію на двох із «Народним фронтом», лишивши за бортом амбітну Тимошенко з її масштабними забаганками. Але така більшість наразі бачиться надто крихтою, адже налічуватиме трохи більше 226 голосів. Цього для нормальної роботи замало, адже потрібен певний запас на випадок хвороб, відряджень чи банальної неявки. Не варто також недооцінювати внутрішню опозицію в самому БПП: на тлі останніх подій із позбавленням мандатів Миколи Томенка та Єгора Фірсова ремствування посилилося. А як наслідок — десяток-два депутатів можуть відмовитися ставити підписи під новою коаліційною угодою. Це додасть складнощів і без того вже непростим перемовинам.
Читайте також: Утрачений імідж
Лишається, втім, іще один варіант. БПП оголошує про вихід із коаліції і запускає 30-денний таймер, впродовж якого фракції змушені домовитися про нову більшість. Інакше Порошенко здобуває право на розпуск парламенту, а відтак на горизонті постануть дострокові електоральні перегони. Розмови про них останнім часом у ВР почастішали. Однак для головних гравців Ради цей сценарій не вельми бажаний, тож невдовзі, цілком імовірно, ми таки побачимо коаліцію, хитку й слабку, яка перманентно балансуватиме на межі розпуску та перевиборів.