У дискусії брали участь міжнародний експерт з питань економік Росії, України і країн колишнього Радянського Союзу Андерс Аслунд, колишні посли США до України Стівен Пайфер і Джон Гербст, колишня заступниця помічника міністра оборони США з питань Росії, України і регіону Чорного моря Евелін Фаркас, заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко, голова Комітету ВР з питань прав людини Григорій Немиря, а також експерт Інституту політичного і воєнного аналізу Сєргєй Маркедонов, російський економіст і експерт Атлантичної Ради Владіслав Інозємцев, Спецпосланець до України і голова групи з питань України міністерства закордонних справ Німеччини Йоганнес Регенбрехт, та інші.
На думку Аслунда,стратегія Росії, принаймні економічно, щодо України ділиться на два періоди. Перший – до жовтня 2015 року. Вона полягала у позиції "створити хаос, але ми не там і нічого не робимо", і при цьому спостерігати за тим, як власне українські сили внутрішньою боротьбою виснажують країну. Також на руку Росії грає те, що втрата промисловості окупованих частин ОРДІЛО складає основну частину зниження ВВП України за останні два роки. Крім того, було знищено серйозну частину інфраструктури, яка забезпечувала доставку вугілля з областей до решти України, що серйозно підірвало можливості самозабезпечення цієї території. Після жовтня 2015-го відбулася зміна: відповідальність за регіон у Кремлі перейшла від АП до заступника глави уряду РФ Дмітрія Козака ,який відомий тим, що відповідає зокрема за заморожені конфлікти в Придністровї, Осетії та Абхазії. Росія почала платити у ОРДІЛО пенсії та виплати бюджетникам (з 1 листопада), зараз це повністю рублева економіка.
Тим часом у регіоні дозволено працювати українським приватним компаніям, зокрема підприємствам Ахметова, де досі працюють тисячі працівників, яким платять зарплати через українські банки і чия потужність на початку конфлікту впала до 30%, а тепер збільшилася до 50% – судячи з цього Аслунд припускає, що зараз Росія бачить реальну перспективу гуманітарної катастрофи на Донбасі і не хоче її допустити, або, якщо точніше, відтягує її, можливо, до потрібного моменту, коли зможе нею скористатися проти України. Інший варіант – що передача відповідальності за регіон Козаку означає його перетворення в перспективі на заморожений конфлікт.
Читайте також: Друге пришестя Ахметова
У відповідь на питання про те, що може спонукати Росію вийти з Донбасу, Аслунд наводить дві причини: утримання регіону обходиться Кремлю дорого і санкції проти Росії привязані власне до російської агресії там. Крім того, Кремль уявляє, наскільки токсичним і дестабілізуючим фактором буде віддати ОРДІЛО Україні у нинішньому стані самого регіону і країни загалом.
Іншим фокусом обговорення став порядок виконання сторонами Мінських угод, а точніше – чи слід Україні проводити конституційні зміни і демонструвати поступ у проведенні виборів у ОРДІЛО до забезпечення там належного рівня безпеки. Це питання обговорювалося зокрема у світлі заяви Вікторії Нуланд на засіданні Комітету з зовнішніх відносин Сенату США, присвяченому Україні, про те, що Росії та її маріонеткам не слід очікувати від українського парламенту голосування за зміни до Конституції до повного виконання безпекових вимог Мінська.
За словами Вадима Пристайка, безпека має бути у реалізації мінського процесу на першому місці. Адже те, що спочатку самі угоди були неідеальними (зокрема, чітко не прописаний порядок виконання пунктів), потім – перемиря і відведення озброєнь, тож тепер варто так само очікувати "неідеальності" виборів? Адже такі фейкові вибори нагадуватимуть кримський "референдум", де відомо хто буде обраний і неможливо буде перевірити, скільки людей за кого реально проголосували. Натомість необхідно працювати над базовими речима: перестати убивати одне одного. Далі – поліцейська місія, і виконання Мінська крок за кроком. І доки безпекові умови Мінська не будуть виконані, за інші кроки братися не слід, адже це означатиме створення і легітимізацію нової реальності в ОРДІЛО, а не виправлення "уже й так поганої" нинішньої. На думку Фаркас, США слід переконати ЄС стояти на боці України у принципі "спочатку безпека" стосовно мінського процесу.
Читайте також: Евелін Фаркас: «Позитивний приклад України потрібен нам усім»
Однак за словами деяких західних експертів, Україні все ж слід намагатися реалізувати посильний прогрес, зокрема у змінах до Конституції і законодавстві про вибори в ОРДІЛО, який дасть їй і західним партнерам аргументи для переваги над позицією Росії, зокрема у тиску щодо продовження санкцій. Наприклад, спецпосланець МЗС Німеччини до України Регенбрехт сказав, що у Німеччині та Франції розуміють, наскільки пріоритетним є питання безпеки у ОРДІЛО, перш ніж будуть якісь розмови про зміни до Конституції та власне проведення виборів, аби вони не стали фейком. Крім того, є дискусія стосовно порядку виконання Мінська, особливо відколи Київ почав пропонувати певні ідеї щодо адекватного впорядкування відповідних кроків. Водночас, він сказав, що добре було б, аби Україна продемонструвала поступ у питанні законодавства щодо виборів у ОРДІЛО відповідно до українських законів – це дало би сторонам конструктивні аргументи у переговорах з Москвою.
Щодо санкцій, то американські експерти виділили перевагу американських обмежень: вони привязуються не до часового проміжку (як європейські, які переглядаються кожних 6 місяців), а до власне виконання Росією умов Мінська. Тому, на їхню думку, ЄС також було б краще сформувати санкції таким чином, аби їх не треба було переглядати кожних 6 місяців і постійно переконувати самих себе у необхідності продовження, а натомість розрахувати їх на довгострокову перспективу. Але з огляду на відсутність консенсусу в ЄС з цього питання, таке рішення дуже малореальне.
Що стосується альтернативи Мінську ,то майже всі експерти висловили думку, що її як такої немає: наразі мінська угода – єдиний погоджений всіма сторонами формат, і не факт, що Росія погодиться на будь-яку іншу, особливо таку, яка б давала більше переваг Києву.