На вулицях Маніли серед перехожих марно виглядати монахинь чи священиків, як в екзальтованій Польщі, а перед Різдвом практично не побачиш вінків, ярмарків, ялинок або чого-небудь, що їх нагадувало б. Бо тут Азія. І цим сказано все.
За статистикою, вірних римо-католицької церкви на Філіппінах близько 70 млн осіб, приблизно 4/5 населення архіпелагу. Таким чином, країна посідає третє місце у світі за їх кількістю, поступаючись лише Бразилії з Мексикою.
Окрім католиків живе тут і чимало християн інших віровизнань. Мусульман теж не бракує: вони становлять потужну меншину, яка налічує близько 5% громадян республіки.
Іспанський вплив
Зрештою, ще задовго до того, як сюди прибули європейські кораблі Фернана Маґеллана в пошуках спецій, на Філіппінах уже мешкала велика ісламська громада (умма). На острові Лусон, у гирлі річки Пасіг, котра впадає в Манільську затоку, розвивалася мусульманська держава, а правив у ній раджа Сулайман. Йому дуже не сподобалося вторгнення іспанців, тож у 1521-му він очолив сили острів’ян і пішов війною на колонізаторів. Та перед міццю королівського флоту не встояв. Європейці підкорили Лусон, змусили місцевих вождів платити данину іспанській короні. За кілька років більшість місцевого населення перейшла в християнство. Католики прибрали до рук й інші острови. Щоправда, сутички із себуанськими племенами для самого Маґеллана закінчилися трагічно. Якщо правителів великого острова Себу вдалося схилити до підпорядкування іспанській короні, то з Лапу-Лапу, вождем маленького Мактану, розмова ніяк не йшла.
Та іспанцям кортіло змусити до миру всіх філіппінців, а тому 27 квітня 1571 року вони висадилися на Мактані. А що місцеві були не дуже приязні до прибульців, то європейці застосували силу. Вони занадто покладалися на вогнепальну зброю. Однак Лапу-Лапу та його люди виявилися спритнішими у володінні ножами й отримали перемогу. У сутичці загинули сам Маґеллан та частина його товаришів.
Читайте також: Мультикультуралізм і одноденність Індонезії 
Із плином часу, звичайно, католицтво заполонило й цей непокірний клаптик суходолу, як практично й решту Філіппін. Лише на найпівденнішому острові Мінданао з наверненням мусульман в іспанців виникали труднощі. Там донині збереглася велика ісламська спільнота.
Коли на архіпелазі з’явилися перші єзуїти, францисканці, августинці, почалося будівництво церков та монастирів. Місіонери дедалі виразніше демонстрували присутність і владу на Філіппінах, поширюючи свій вплив на віддалені племена.
Кілька століть народи островів терпіли іспанське володарювання. Однак у 1898 році вирішили покласти цьому край і повстали. Колоністи програли, і їм разом із частиною кліру не залишалося нічого іншого, як зібрати свої валізи й повернутися до Європи.
Те повстання частково було спрямоване й проти католицизму, який ототожнювали з іспанцями та їхнім правлінням. Саме тоді й з’явилася специфічна народна церква, котру очолив священик-філіппінець Ґреґоріо Аґліпай. Ця незалежна філіппінська християнська громада існує досі та є другою за чисельністю в країні після римо-католиків. Конфесія поєднує філіппінський націоналізм із католицькими практиками, не приймаючи догмата про верховенство Папи та рішення ІІ Ватиканського Собору.
Із самого початку іспанські місіонери були вражені рівнем розвитку філіппінських народів. Поряд із давніми духовними традиціями в них існувала навіть власна писемність — байбаїн, і грамотними були практично всі. Тому іспанці вирішили перекласти катехізис тагальською мовою, яка завжди на островах мала статус lingua franca, що полегшило навернення місцевих племен у католицизм. Байбаїн залишався в ужитку на Філіппінах аж до ХІХ століття, коли для тамтешніх мов запровадили латинську абетку.
За цей час в усіх місцевих мовах з’явилося багато слів з іспанської на позначення найпростіших речей. Навіть назви чисел у деяких із них виключно звідти. Зрештою, про колоніальний період в історії країни свідчать імена й прізвища філіппінців.
Разом із цим у повсякденне життя острів’ян потрапили різноманітні католицькі практики. Як і будь-де, тут у народі жваво вшановують Діву Марію. Часом її образи можна побачити в найнесподіваніших місцях, скажімо, на полиці крамнички між чипсами й цигарками. Так само як і в інших країнах, ликом Богородиці прикрашають засоби комунального транспорту, тож місце для пасажира у велорикші може скидатися на якийсь вівтар.
Віра й видовища
Особливо філіппінці пошановують Дитятко Ісуса, фігурку якого колись Маґеллан подарував одному із себуанських вождів, що беззастережно перейшов у християнство. Маленький Спаситель із Себу є тепер одним із найбільш упізнаваних культурних образів архіпелагу. Як й ікони Діви Марії, його можна побачити скрізь, починаючи з халуп і закінчуючи поліційними відділками. Свято на честь цього образа припадає на третю неділю січня. Воно перетворилося на національну подію і має назву translasyon, що походить з іспанської і означає «перенесення». Адже сама статуетка впродовж усього року зберігається в містечку Мандауе. Воно межує з метрополією острова, куди статуетку ще треба доставити. Відбувається все дуже урочисто. Рано-вранці Дитятко Ісус, прикрашене тисячею свічок та квітами, вирушає човном у місто Себу. Затим процесія несе статуетку до базиліки Дитятка Ісуса, де й служать месу.
Але це лише початок свята. Упродовж наступних кількох днів тут танцюватимуть народний танок синулог (два кроки вперед, крок назад), який символічно відображає той доленосний перехід філіппінців до нової релігії. Танцюристи в найяскравішому вбранні рухатимуться вулицями міста в ритмі, заданому барабанами, гонгами й духовими інструментами.
Уперше синулог було показано 1980 року. Тож традиція ця зовсім нова, хоча вона щороку набирає обертів. Ритуал частково запозичили з інших островів, де на честь Дитятка Ісуса влаштовують гучні свята з карнавалами. Європейцеві це може здатися дикунством, проте насправді релігійна складова дійства залишається у філіппінців на першому плані.
Католицька релігійність закорінилась у різних формах упродовж усього літургійного року. Справді, у період Різдвяного посту тут не стрінеш звичайних для європейських міст базарів та ялинок. Однак є інше. За дев’ять днів до свята вірні католики піднімаються о четвертій ранку, щоб податися до церкви на так звану месу о перших півнях (misa de gallo). Бо гомону торгашів філіппінцям і так вистачає, а готуватися до свята годиться в тиші.
Читайте також: Святі й містики Ченнаї
Ну і як тут не згадати кривавих звичаїв, що побутують у Страсну п’ятницю! Церква не схвалює цього, але на вулицях Маніли та інших міст у день розп’яття Спасителя можна побачити процесії людей, які по-справжньому шмагають себе батогами на знак каяття — як у середньовічній Європі. У деяких місцях Філіппін, особливо в регіоні Пампанга, до наших днів дожив звичай прибивання до хреста. Хоч до цих методів покути католицьке священство ставиться теж украй критично, охочих повисіти щороку назбирується чимало. І якщо в сиву давнину люди справді давали себе розіп’яти, виходячи з релігійних мотивів, то останніми роками традиція перетворюється на видовище для привертання уваги туристів.
Хоч би які дивні були католицькі традиції філіппінців, вони не зрушили устоїв, якими споконвіку керувались острів’яни. Мова про клановість та родинні зв’язки. І хоч католицька церква постійно підкреслює велике значення цих зв’язків та важливість родини, на жаль, саме кланова система стала причиною негараздів народів Філіппін. Адже вона породжує кумівство та корупційні схеми. Тож не дивно, що країна, яка загалом має непогану економіку, здебільшого населена людьми, що живуть за межами бідності. Серед тих, хто мешкає в нетрях, чимало католиків. Та не думаймо, що вся ця біднота насправді добрі християни. Прогулянка бідними кварталами Маніли в темну пору доби може обернутися пограбуванням або нещасним випадком. Попри це, католицькі місії наполегливо працюють і серед цих людей, навчаючи їх Закону Божого та роздаючи гуманітарну допомогу.
Великим завданням місіонерів є також заохотити батьків із бідних поселень відправити своїх дітей у школу. Бо, хоч освіта на Філіппінах і безплатна, мешканці нетрів швидше залишать дитину зростати на вулиці, щоб вона вже змалку приносила якусь копійчину додому: збирала пляшки чи крала.
Перші навчальні заклади на архіпелазі були засновані саме римо-католицькою церквою. Нині серед приватних освітніх установ приблизно третина під її патронатом. Католицькі виші функціонують практично в усіх провінціях країни, однак більшість із них у столиці — Манілі. Досі престиж зберігає католицький Університет Св. Томи, заснований іспанськими отцями-домініканцями 1611 року. Спершу він звався Колегією Діви Пресвятого Розарія. Ранг університету з’явився трохи згодом, 1645 року, щó було підкріплено відповідною буллою Папи Інокентія Х. Університет «Санто-
Томáс», як його тут називають, найстаріший із наявних сьогодні вишів Азії. Та й узагалі це найбільший католицький університет у світі.
Християнська толерантність
Церква хоч і відділена від держави, одначе впливає на політикум. Важливу роль вона відіграла під час безкровної революції 1986 року, коли архієпископ острова Себу Рікардо Відаль та архієпископ Маніли Хайме Сін стали двома основними стовпами повстання проти диктатора Маркоса.
За часів свого правління авторитетом церкви залучилась і Корасон Акіно, попросивши кардинала Відаля переконати генерала Хосе Комендадора, який боровся тоді проти уряду, мирно скласти зброю. Таким чином вдалося уникнути кривавих сутичок.
У наші дні священики здебільшого стають на бік простого люду, звинувачуючи політиків у корупції. Звичайно, така позиція не могла не охолодити їхні стосунки з урядом. Утім, Філіппіни залишаються католицькою країною. На законодавчому рівні тут заборонено розлучення й аборти. Це одна з причин того, що народжуваність на островах надзвичайно висока.
Водночас католицька громада не виявляє великої ворожості до геїв. Острів’яни вважають, що статева орієнтація — особиста справа кожного. З інших країн регіону сюди дійшла кумедна мода на леді-боїв. Сумирні жителі сприймають їх як звичайних членів своєї громади. Бо не завжди діяльність філіппінських леді-боїв пов’язана з наданням секс-послуг. На острові Боголь, певно, кожен розповість про Марімара — веселого доглядача невеличкого зоопарку. До його обов’язків окрім проведення екскурсій належить догляд за величезними пітонами, яких він дуже любить. Філіппінська більшість мирно співіснує з найчисленнішою нехристиянською меншиною архіпелагу — мусульманами. Відчутним є намагання якнайшвидше забути ті страшні теракти останніх років, що їх скоїли ісламські бойовики на Мінданао.
Цей острів дуже популярний серед дайверів. Та через сильний вплив ісламу нині регіон вважається чи не найнебезпечнішим в архіпелазі. Колись терористи, що протягом багатьох років домагалися автономії, були пов’язані з «Аль-Каїдою». Тепер виступають на боці терористичної «Ісламської держави».
Однак це не заважає філіппінцям підтримувати добросусідські стосунки з мусульманами на інших островах. У Манілі, яка первісно була ісламською, цілий квартал К’япо позначено півмісяцем. Саме тут діє одна з головних мечетей філіппінської столиці — Золота. Як і католики, магометани Філіппін належать до різних народів, що говорять різними мовами. Тому проповідь у мечеті виголошується виключно тагальською — більш-менш зрозумілою для всіх.
Попри весь сильний вплив католицької церкви на життя звичайного філіппінця, стародавні вірування викорінити практично неможливо. Особливо це стосується сільської місцевості, де досі практикують різноманітні ритуали, пов’язані з вирощуванням агрокультур. Ось як чинять, висаджуючи ямс.
Читайте також: Країна Золотих Пагод
Сприятливим для цього часом вважається ніч із повним місяцем. Для ритуалу обирають найкращу з дівчат села. Її завдання — вийти голою в поле і, прикладаючи розсаду до грудей, співати ритуальну пісеньку: «Місяцю дорогенький, подивись-но на мої принади й вирости наш ямс таким самим великим».
Під час спілкування з філіппінцями не раз виринали оповідки про острів шаманів Сікіхор. Одна жіночка згадувала, як іще маленькою хворіла на якусь дивну недугу, від котрої мама не могла знайти ліки. У католицькій родині тоді вирішили: поїдемо-таки на той відьмачий острів. Ця жінка й досі пам’ятає, як сікіхорський шаман читав над нею якісь молитвочки, розбивав яйце на голові, викликав душі померлих. Зрештою, її змусили випити несмачний відвар і через два тижні хвороба відступила.
Ці вірування настільки тісно співіснують із християнством, що невдовзі перестаєш дивуватися розповідям про вагітних, які бояться показатися на вулицю після заходу сонця. Бо можуть натрапити на душі померлих. Але це не найгірше.
На Боголі, кажуть, вони можуть нарватися на Манананґаль — таке собі бабисько з крилами, що з’їдає ненароджених діток. Аби відвадити цю потвору, боголянки розкладають на порозі свого будинку часник, а вікна, навіть у найсильнішу спеку, тримають зачиненими. Подібне сусідство народних вірувань та християнства можна побачити і в інших країнах. Просто на Філіппінах воно має своє полінезійське забарвлення, з характерним спокійним сприйняттям дійсності. А як інакше бути мешканцями островів, які постійно потерпають від жахливих тайфунів і природних катаклізмів? Два роки тому на тому ж таки Боголі землетрус магнітудою 7,3 бала за півхвилини позбавив даху тисячі мешканців. Руйнування зазнали і старовинні іспанські церкви, і сучасні мости — лагодити не перелагодити.
За що ж перше із цих руїн узялися благочестиві філіппінські католики? За відновлення доріг, мостів та побудову нових осель для потерпілих. Тепер про страхітливу подію нагадують хіба що напівзруйновані храми, які досі стоять у риштованні. Філіппінці дуже люблять свої церкви й колись їх відновлять. Але потрібен час, і це не першочергове.