Волинь подарувала Україні безліч яскравих музичних постатей – той самий Сашко Положинсьий зі своїм «Тартаком» чи Юрій Журавель з «Ot.Vinta» у приклад. Сьогодні Тиждень поспілкувався з представником молодої хвилі української музики з цього регіону, волинянином Сергієм Мартинюком, лідером стрімко набираючої популярності гурту «Фіолет» та паралельно – головою оргкомітету музично-патріотичного фестивалю «Бандерштат», який щорічно проводиться в Луцьку вже 10 років.
У.Т.: Враховуючи чималу кількість відомих та знакових для української музики постатей з Волині, чи можна говорити про існування якоїсь окремої волинської музичної школи? Чи існує якась постійна волинська тусовка чи певна ідентичність в музиці?
– Якщо чесно, мені здається, що як такої, окремої волинської музичної школи немає – такої, яку б модна було якось відзначити, стилістично, жанрово, манерно. Скоріше можна говорити про певні традиції, що передаються з покоління в покоління – десь з середини 1990-х, й до сьогодні. Наприклад, свого часу волинську навколо-хіпхоп-сцену розпочали такі гурти як «Мухи в чаї», провідні учасники яких потім сформували відомий всім тепер «Бумбокс», «Флайза», зрозуміло, «Тартак». На сьогоднішній день, Волинь представляє собою абсолютно різноплановий в плані музики регіон – є й поп-рок, й важка музика, є багато чого іншого. Але, на жаль, Волинь продовжує залишатися музичною провінцією, й дуже мало з величезної кількості гарних команд, що виникають, доживають до своїх перших студійних аудіо-записів. За 10 років, скільки я в Луцьку займався організацією концертів й сам грав, перед очима пройшли десятки команд, де були уже часто одні й ті самі музиканти.
Які змінювали, назви, формати, намагалися знайти вихід на велику сцену, але так і не виходили за межі міста чи щонайбільше – регіону. Що ж стосується спілкування й ідентичності – це все індивідуально, хто з ким підтримує контакт, той і спілкується. Тобто, якщо ми з Сашком Положинським у гарних стосунках, то ми й спілкуємося. Плюс сам Сашко на своїй сторінці намагається відслідковувати появу щось нового та цікавого на Волині, й про це розповідати широкому загалу – справді пропихує цікавий матеріал з волинською пропискою. Допомагає в просуванні волинської музики й фестиваль «Бандерштат». Однак сказати, що в нас діє якась стала постійна тусовка – то ні, якоїсь особливої регіональної тяглості не бачу й не відчуваю. Особливо зараз, коли переїхав до Києва.
У.Т.: А як тобі здається – чи є якась різниця між Луцьком та Рівним в музичному сенсі?
– Вона хіба що суто інфраструктурна. В Рівному, фактично, відсутні нормальні клуби та концертні майданчики, де можна давати нормальні живі концерти. Натомість, у Луцьку щонайменше 5 клубів зі стаціонарною музичною апаратурою плюс ще кілька концертних площ. Де можуть виступати команди від зовсім андеграундних до топових. Особисто знайомий з кількома, скажімо так, неформальними об’єднаннями луцьких бізнесменів, які розвивають цілеспрямовано саме розважальну тематику. В Рівному ж з цим, повторюся, дуже важко – там треба або гігантські зали винаймати музикантами, які нема шанси забити, або грати по кав’ярнях, в акустиці. Думаю, це тому, що в Луцьку банально більше грошей – Волинська область є прикордонною, тому тут набагато краще розвинутий й бізнес в цілому, й сфера розваг з відповідною інфраструктурою. Знаю про що говорю, адже родом я з Рівненщини, з Дубна. На жаль, на Рівненщині майже нормальних капіталовкладень в сферу й культури, й розваг, тому ось так.
У.Т.: Опиши волинян з точки зору публіки. Які вони, слухачі тут?
– Не хочу ображати рідний регіон, але вона (публіка) досить-таки інертна в плані нової музики та відвідування концертів. Знову-таки згадаю «Бандерштат». Коли ми проводили опитування серед відвідувачів фесту, то виявилося, що 80 % – це приїжджі, а не, власне, волиняни. І це сумно, адже ми в жодне місто по країні стільки не вкладаємо щорічно в плані реклами – цілком природно, але отримуємо дуже малий відклик. Ще приклад – за останній час концерти українських команд в Луцьку, не тільки андеграундних, а й популярних типу Mad Heads, постійно проходять на межі зриву, дуже мала кількість квитків продається. Взагалі, багато хто називає Луцьк й в цілому Волинь «концертною ямою». Щоб ви розуміли, навіть під час останнього туру небожителів з «Океану Ельзи» саме концерт в Луцьку був одним з найменш масштабних та відвідуваних. Може, це пов’язано з якоюсь такою своєрідною поліською ментальністю, коли люди сконцентровані на заробітку грошей для виживання. Якось так виходить, що культура трохи обходить Волинь стороною, а гроші люди намагаються витрачати якимись іншими способами. Мене це завжди дуже дивувало та засмучувало, але це так. Приведу приклад власного гурту. Ми приїздимо вперше, наприклад, до Черкас й одразу без проблем збираємо зал в 300 людей, а в Луцьку продаємо ледь 100 квитків. Й ми ж не одні такі, й це дуже прикро. Власне, мій переїзд до Києва – це й через це. Хоча хотілося й нових викликів, нормальної конкуренції. Бо вона в музиці теж потрібна. А останні кілька років, на жаль, в Луцьку конкурувати просто нема з ким, тому прийшлося перебиратися ближче до центру, де відчувається пульс життя і якийсь рух. Бо реалії волинські не дозволяють особливо кудись рухатися, а без руху завжди починається загнивання. В Луцьку надто спокійно, все надто всіх все влаштовує.
У.Т.: Трохи похмура картина. То що – чекати переїзду «Бандерштату» з Луцьку? Тим більше, цього року в вас 10-й, ювілейний фестиваль.
– От саме тому що він ювілейний, він точно залишається на цей рік в Луцьку, згідно традицій фестивалю. Тим більше, лайн-ап був оголошений ще минулого року. Але й справді серйозно думаємо про переїзд, зокрема, й до Києва. Це пов’язано й пошуками нової аудиторії й можливостей, а також банально з тим, що в Луцьку просто вже не вистачає місця на Іподромі, де ми все проводимо, під таку кількість людей. А ми переживаємо з приводу їх розміщення – в нас ще й додаткова сцена (важка) цього року з’явиться. Ми вже 2 роки шукаємо всім оргкомітетом якесь інше місце на Волині, але поки що безрезультатно. Будемо думати, адже чимало людей вважає «Бандерштат» своєрідною візитівкою Волині, тому проти нашого переїзду звідси.
У.Т.: Ти є представником молодої музичної хвилі. Чи є перспектива у твого покоління, яке тільки входить в плейлисти та навушники українців?
– Справді, зараз реєструється такий собі бум цікавості до української музики – від електронної до поп-музики. Це пов’язано і з Революцією Гідності, і з тим, що російський продукт став менше потрапляти на наш ринок. Наразі відкрилися ніші для багатьох виконавців, яких раніше просто не існувало. Відбувся хоча б частковий прорив на телебачення та радіо, з’явилася така потрібна здорова конкуренція ідей. Українські команди почали збирати в Україні тисячні зали, термін «sold out» став звичайним не тільки для міст-мільйонників, а навіть для деяких обласних центрів. Є тенденція, що багато з цієї музики є англомовною, яка, на жаль, щоправда, поки є не дуже конкурентною на світових ринках. Нарешті виникає ситуація,коли музикант має шанс заробляти своєю музикою,тобто, його можна сприймати серйозно. Українська музика почала вилазити з дупи, пробачте на слові, де вона знаходилася, і це викликає чималий оптимізм.