Завданням батареї було посилювати блокпости на танконебезпечних ділянках фронту. На озброєнні у підрозділу стояли гармати МТ-12 «Рапіра», ПТРК «Фагот» та гранатомети.
26 січня 2015 року бійці ПТБ приїхали в сектор «С» виконувати поставлені бойові завдання. Ситуація в цьому секторі в ці дні була досить напруженою, але незважаючи на це, настрій бійців батареї був бойовий.
За наказом командування протитанкісти висунулися в село Комуна, що фактично є західною околицею міста Дебальцевого. Тут бійці розташувалися в приміщенні дитячого садка на краю села. Одна група з їх складу вийшла на посилення 1-ї роти батальйону, що вела постійні жорсткі бої в селі Рідкодуб, ще одна під командуванням «Їжака» стала в полі за селом.
Солдати ледь встигли вивантажитися, як командування сектору дало наказ зібрати штурмову групу і висунутися для зачистки Вуглегірська. Під час виконання цього завдання бійці «Київської Русі» декілька разів потрапили в добре влаштовані засідки. . Ця невдала операція принесла підрозділу перші бойові втрати. На думку бійців, це була звичайна авантюра-посилати їх на завдання, не забезпечивши зв’язок з іншими наступаючими підрозділами.
Читайте також: Залізний марш 3-го окремого танкового батальйону
Після невдалої зачистки у Вуглегірську, в Комуну прибув конвой з боєкомплектом, якого привезли набагато більше ніж зазвичай. Бійці зрозуміли, що раз така кількість БК-то буде серйозна робота.
Відносно тихе життя тут тривало зовсім недовго, бойовики почали обстрілювали їх позиції, які до того тут не були облаштовані. Військовослужбовці почали з нуля будувати укріплення.
Раптом, 28 січня командир батареї зібрав всіх бійців і повідомив, що треба завантажувати БК в «Урали» та інші автомобілі. Далі він заявив, що бере на себе повну відповідальність за подальшу долю підрозділу і виводить його з зони проведення АТО. Своє рішення він мотивував тим, що ПТБ не забезпечена нормальним зв’язком. І через це неможлива ефективна комунікація всередині батареї.
Всі солдати мовчки вислухали таку аргументацію і вже збиралися йти готуватися до відходу. Але тут слова попросив один боєць, який сказав, що не вважає доводи командира достатніми для того, щоб залишити позиції. Офіцер щось незадоволено буркнув, військовий запитав, чи може він залишитися в Комуні з бійцями 2-ї роти, яка розташовувалася неподалік. Командир трохи розгубився від такого прохання, але відповів, що боєць може робити те, що вважає за потрібне.
Те, що сталося, було надзвичайною подією, адже протитанкісти фактично кинули 2-гу роту напризволяще, оголивши їх лівий фланг, а також своїх товаришів в Рідкодубі.
Коли батарея виїжджала, то бійці інших підрозділів вважали, що вони просто переїжджають на нове місце. Військовий, що залишився пішов до розташування 2-ї роти, де й повідомив, що більша частина ПТБ самовільно залишила Комуну. Тоді це вже стало відомо командуванню, яке кинулося швидко залагоджувати це питання.
Ці позиції небезпідставно вважалися прориво-небезпечними зі сторони Вуглегріська. На посилення почали прибувати інші бійці з резерву батальйону.
Читайте також: 79 ОАЕМБр. Крізь пекло Ізвариного та Донецького аеропорту
Бойовики як відчували, відразу посилили щільність обстрілів. В цей же час, бійці ВСП затримали колону батареї в Харкові і після телефонних консультацій один розрахунок «Рапіри» на «Урал»і повернувся назад, їх одразу передали «Їжаку» на підсилення.
Але людей все одно не вистачало, розрахунки були неповні. Тут же до розташування 2-ї роти прибув «Їжак», який забрав «непокірного» протитанкіста на свою позицію. Потім військовим стало відомо, що бойовики захопили Логвінове, і намагаються закрити угруповання сил АТО в кільце.
Незважаючи на всю складність ситуації, бійці «Київської Русі» були готові битися всіма наявними засобами, яких залишалось не так вже й багато (батарея вивезла в тил велику кількість зброї і БК).
Проблеми, на які вказали всі бійці-це відсутність єдиного зв’язку і адекватного командування. Це не давало жодної можливості координувати свої дії з іншими підрозділами. За такої ситуації, реальний тривалий опір організувати було нереально.
«Іжаки» чекали і були готові відбити наступ зі сторони Вуглегірська, але російський танк виїхав зі сторони Дебальцево. Протитанкісти спочатку оторопіли, але швидко зреагували і обстріляли цей танк. Він розвернувся і швидко поїхав геть. Через деякий час до них приїхали бійці з 30 ОМБр.
Місця для всіх в одному бліндажі в полі не вистачало, тому розміщувалися хто де міг. Ворожа артилерія в цей час створила справжнє пекло.
18 лютого приблизно о 3-й ранку бійці отримали наказ на відхід. Бійці 1-ї роти, які до того вийшли з Рідкодуба, завантажилися на броню 30-ці. В «їжаків» же був лише один Урал (той, що повернувся з Харкова). До нього причепили одну «Рапіру», а іншу довелося пошкодити. Боєкомплект знесли до палатки та підірвали. Бійцям було відомо, що всі мали збиратися на Поляні, де знаходився штаб 128-ї бригади і звідти вже виходити. Бійці 30-ки вимагали, щоб протитанкісти їхали з ними, але «Іжак» тоді ще не отримав наказу від свого командира.
О 5-й ранку стало незвично тихо. Десятеро бійців виїхали через поле до Комуни, там підібрали ще чотирьох бійців. Зрештою приїхали на Поляну. Там вже не було нікого. За щасливим збігом обставин виявилося, що один з бійців був тутешнім. Він дуже добре знав всі польові дороги.
Нарешті вийшли на зв’язок зі своїм комбатом, який сказав, що треба швидко відходити до Миронівського. Поки стояли на Поляні, обстріл з важкої артилерії не припинявся ні на хвилину. Тут бійці втратили машину, гармату, БК і свої речі.
Читайте також: 80-та аеромобільна. Невідомий подвиг оборони Луганського аеропорту
Місцевий боєць запропонував відходити через околиці Дебальцево, а вже потім виходити на польові дороги. Він повів всіх за собою. Група пішла по вулицям розбитого міста. Тут їх побачили ворожі коректувальники вогню і відразу ж почали бити міномети по маршруту слідування. По дорозі група підібрала ще двох поранених бійців біля розбитих авто.
Всі бійці, які виходили з Дебальцево, були дуже виснажені фізично та психологічно. Адже перед цим вони не спали декілька днів, продуктів харчування не було взагалі. Також дуже дошкуляла спрага.
Нарешті вийшли до якогось села. Трохи перепочивши група пішла далі, орієнтиром для них були труби Вуглегірської ТЕЦ. По дорозі до «їжаків» приєднувались бійці інших підрозділів.
Як тільки виходили на якусь висоту, по них одразу починали працювати міномети, танки та крупнокаліберні кулемети. Зрештою, ледь рухаючись, бійці вийшли на пост українських десантників біля Миронівського.
Таким чином «Іжаку» вдалось вивести крім своїх, ще приблизно 40 військових. Через деякий час всіх бійців вивели на постійне місце дислокації для ремонту техніки та поповнення особового складу. Втеча майже усієї ПТБ для 25 ОМПБ «Київська Русь» була неочікуваною під час Дебальцівської кампанії, але завдяки мужності окремих її бійців не стала катастрофічною.