Важко не помітити, як приблизно від Нового року промосковське лобі на французькій землі різко підняло голову. У Страсбурзі відкрито анонсують збори нібито громадської організації Novopole, активісти якої були помічені у вербуванні найманців для «ДНР» та «ЛНР». На Canal+ двічі показали псевдодокументальну стрічку про наших крайніх правих «Україна: маски революції», і керівництво цього ЗМІ не поспішає організувати дебати щодо неї, як на тому наполягає група журналістів та експертів, котрі спеціалізуються на українських темах. Колишній президент Ніколя Саркозі та кілька інших членів партії «Республіканці» не втомлюються розповідати, нібито Москва виконує мінські домовленості й настав час повернутися до перегляду питання санкцій. Про бізнесові кола, які свого часу вклали в Росію чималі кошти в надії на щедрі заробітки, годі й казати. Топ-менеджмент французьких підприємств Total, GDF Suez, Auchan, Renault, Bonduelle, Vinci прагне прибутків понад усе, і йому байдуже, коли від російських снарядів в Україні та Сирії щодня гинуть люди.
Папа Римський Франциск зустрічається з керівником РПЦ Кіріллом та укладає з ним спільну декларацію, з якої випливає, що можливість діалогу з РФ важливіша за моральні й етичні стандарти, які сам понтифік пропагує власним способом життя. Барак Обама телефонує Путіну й просить припинити бомбардування в Сирії. «Президенти почуваються на спільній хвилі», — повідомило французьке радіо Europe 1. Сумнівний оптимізм коментатора підштовхує радше до тривожних, ніж до заспокійливих, міркувань. Чи означає це, що американський лідер готовий не акцентувати на тому, що Росія веде вогонь виключно по опонентах Асада й фактично виступає підмогою збройним силам диктатора? Можна скільки завгодно критикувати Буша-старшого, але слабка Америка значно більша проблема світової політики, ніж різкий волюнтаризм республіканського лідера.
Читайте також: Світ про Мюнхенську безпекову конференцію: «Росія не демонструє жодних ознак готовності до деескалації»
Тактика замирювання агресора, схоже, стає домінантою західної дипломатії. Наскільки вона безперспективна, не раз демонструвала історія. Утім, Франція, Німеччина, Сполучені Штати й навіть Ватикан вирішили випробувати контроверсійну технологію знову. Український контекст (зокрема, зволікання з реформами, перспектива ймовірного припинення кредитування Міжнародним валютним фондом, нечітка позиція Києва щодо війни на Сході), на жаль, лише допомагає Москві просувати свої інтереси в усіх напрямках.
Кремлівське лобі слушний момент відчувати вміє. Множаться сайти, блоги, групи в соціальних мережах, де агітація за співпрацю з Росією ведеться на всю потужність. У Франції серед промоутерів путінського режиму знаходимо не лише корисливих публічних осіб та політично неперебірливих бізнесменів, а й католицьких консерваторів, генералів армії та різноманітних «корисних ідіотів», які через власні комплекси, переконання, страхи просувають московські інтереси, може, не так за гроші, як за наслідком дії.
«Дивною бачиться впевненість деяких католиків, ніби Владімір Путін сьогодні найкращий захисник «засадничих цінностей» і ліпший партнер для всіх прибічників «консервативної моралі» в Європі, — написав у своєму блозі відомий французький журналіст Рене Пужоль. — Одна річ — замислюватися про надмірну лібералізацію західного сімейного права, і зовсім інша — уявляти Путіна «захисником моральних принципів» та «рятівником християнства». Блогер згадує про торішній візит представницької групи французьких католиків на чолі з єпископом Марком Айє до Москви на запрошення Московського патріархату, що відбувся в розпал військової агресії Росії на Донбасі. «Сьогодні РФ ізольована на міжнародній сцені значно більше, ніж був свого часу СРСР, що все-таки мав підтримку західної лівиці, — аналізує подію журналіст. — Скомпрометувавши себе кризою в Україні, Путін не має іншої перспективи, окрім шукати ідеологічного партнерства в середовищі християнських консерваторів, видаючи себе за останню барикаду, котра захищає світ від західного матеріалізму та безбожництва».
Пужоль влучно порівнює «прощу» консервативних католицьких священиків до Москви з візитами французьких комуністів до колишнього СРСР. Справді, Кремль для втілення власних планів використовує сьогодні правих радикалів та консерваторів Франції так само майстерно, як колись комуністів. Поміж засновників Novopole, наприклад, фігурують такі особистості, як французький націонал-соціаліст Андре Шанклю. Від 2008 року цей активіст очолює відверто пропутінську структуру «Франція — Росія». З початком війни в Україні Шанклю заповзявся відкрито вербувати «добровольців» воювати проти ЗСУ. Хоча французький закон передбачає покарання за найманство, ані йому, ані іншим вербувальникам із радикальної ультраправої організації «Континентальна єдність» за майже два роки війни ніхто жодних звинувачень не висунув.
«Поліція не в змозі завадити зборам прихильників «Новоросії», запланованим на 27 лютого у Страсбурзі, навіть якщо «ДНР» та «ЛНР» не визнані жодною країною світу, а неурядова організація Novopole позиціонує себе як «представництво вільної Новоросії у Франції», — пояснили Тижню в спеціалізованому відділі паризької поліції, що наглядає за крайніми правими. — Подію заплановано на території Сербської православної церкви. Це приватне приміщення, дозвіл на такі збори діставати не треба. Поліція могла б утрутитися, якби під час або внаслідок засідання сталися масові заворушення чи бійки, якби пролунали заклики до повалення державного ладу… Так, французькі закони передбачають відповідальність за найманство, але цей злочин, як і вербування найманців, треба доводити в суді…»
Читайте також: Чи стане Німеччина "троянським конем" Росії?
Громадянське суспільство є однією із цільових аудиторій, які намагаються зруйнувати зсередини агенти Кремля. У демократичну форму, передбачену законом про громадські організації від 1901 року, зацікавлені особи щедро заливають протилежний за суттю зміст, реєструючи відверто пропагандистські, маніпулятивні піар-структури, замасковані під НГО. Діяльність підтримується інформативним супроводом на відповідних сайтах, блогах та в групах у соціальних мережах. Громадський комітет за мир в Україні, Novorussia Today, «Мережа Вольтер» (Réseau Voltaire), Комітет Вальмі (Comité Valmy), блог «Червоне й Чорне» (Rouge Noir), «Бежевий салон» (Salon beige) — ці та багато інших ресурсів у той чи той спосіб працюють на інтереси Кремля. Більшість із них активно перепощує промови Путіна та публікації з Russia Tоday, чимало текстів антиамериканського змісту.
Війна в Сирії та недавні теракти в Парижі вивели на авансцену проросійської комунікації ще один контингент — представників генералітету, які переконують суспільство у необхідності партнерства з Путіним для «боротьби з ісламською загрозою». Один із таких речників — генерал Венсан Депорт, якого чути й на радіо, й на телебаченні. «Росія захищає в Сирії французькі інтереси», — заявив він близько місяця тому, даючи інтерв’ю BFM TV. «Крім Росії, ніхто до ладу не тямить, що робити в Сирії», — каже інший пропутінський генерал, Жан-Клод Аллар. Не можна сказати, що саме такі погляди переважають у французькій армії. Але в інформаційній війні гучність та повторюваність меседжу бувають ефективнішими за кількість і якість. До слова: української комунікації з аргументами про реваншистську природу та агресивність режиму Путіна не чути зовсім.
Читайте також: Stratfor про найближче десятиліття: занепад Росії, криза ЄС та зміцнення Туреччини
Якщо порівняти різні прошарки прокремлівського лобі — військових, бізнесменів, політиків, псевдогромадський сектор, релігійні кола та інших — за ступенем шкідливості, ймовірно, найнебезпечнішим варто вважати осередок, що існує в опозиційній парламентській партії «Республіканці», котра має великі шанси наступного року прийти до влади. Навіть якщо лідер політсили Ніколя Саркозі вдруге не реалізує своїх президентських амбіцій, вона містить чимало прокремлівських елементів, найактивніший із яких колишній міністр транспорту, співголова асоціації «Франко-російський діалог» Тьєррі Маріані. Саме він організовував поїздки французьких депутатів та сенаторів до окупованого Криму в обхід Києва, саме він привіз Сєрґєя Наришкіна до Страсбурга й Парижа, попри санкції, під які підпадає голова російської Думи. Саме його бачать новим міністром закордонних справ у разі повернення Саркозі до влади.
Є також Марін Ле Пен зі своїм популістським «Національним фронтом» та кредитами російських банків, є Жан-Люк Меланшон та інші крайні ліві лідери, зацікавлені в розвалі або принаймні послабленні Євросоюзу та виході Франції з НАТО. Є колишні кандидати в президенти, сувереністи Ніколя Дюпон-Еньян та Філіпп де Вільє, котрі вбачають у Росії те, що хочуть: противагу Сполученим Штатам та поборника лібералізму. Всі ці політики виступають за скасування санкцій, не зациклюючись на такому прикрому «нюансі історії», як агресія РФ проти України. Тим часом гібридна війна набирає обертів. Країни Центральної Європи непокояться, що вона дає нагоду гнучко обійти ст. 5 Вашингтонської угоди НАТО, яка зобов’язує до захисту союзників на випадок агресії. Але в Парижі поки що все спокійно. Географічна віддаленість Кремля створює на місцевому політичному Олімпі ілюзію безпеки. Але відстань давно вже втратила захисні функції.