За російської влади кримські освітяни мають висиджувати в школах мінімум по 6 годин щодня, якщо працюють на повну ставку. Тепер викладачі зобов’язані відмічатись у журналі, коли вони приходять і йдуть із роботи.
Предметом гордості українських освітян був Болонський процес, у межах якого запровадили кредитно-модульну систему оцінювання, освітньо-кваліфікаційні рівні бакалаврів та магістрів. Годі й казати, що в Росії цього немає, тому кримські ВНЗ вимушені повертатися до радянських лекал.
Окремо варто згадати болючу тему плати за «безплатну» освіту. Побори в школах та дитячих садках дістали всіх батьків, і кримчани свято вірили, що тільки-но вони ввійдуть до Росії, як припинять скидатися на ремонт класу, у фонд школи, на підручники тощо. Де там! Усе залишилося по-старому, і платити все одно доводиться, адже російське Міносвіти, як і українське, не покриває своїм фінансуванням усіх потреб навчальних закладів. Просто тепер усе складніше. Скажімо, моя сусідка, що працювала в школі вчителем початкових класів, запропонувала батькам купити
навчальний посібник на додадок до російського підручника. Батьки однієї дитини заявили до прокуратури, буцімто педагог незаконно вимагає гроші. Відтак учительку викликали на допити, де вона доводила, що посібник, який пропонувала купити, — це не підручник, наданий державою безплатно, і що їй жодного зиску від того, що батьки його куплять, окрім єдиного: їхнім синам та дочкам буде за чим займатися. У результаті складу злочину в діях моєї сусідки слідчий не знайшов, кримінальну справу порушено не було, але посаду завуча з початкової школи їй довелося залишити, тепер вона просто вчителька. До речі, у тій заяві до прокуратури її взагалі вимагали звільнити, як і директорку школи, на підставі того, що в останньої чоловік живе в Києві й начебто служить у СБУ.
Читайте також: «Не наш цирк, не наші мавпи»
Вона також із посади пішла. Не через цю скаргу, а в межах очищення навчальних закладів від українських кадрів. У Севастополі тепер міською освітою керує Володимир Тюнін, стара креатура ФСБ, творець екстремістських організацій «Русскій блок», «Русскоє єдінство» та «казачьєй» громади «Соболь». Він прямо заявив, що всі, хто працював на керівних посадах за України, є зрадниками й повинні піти. Очільниками навчальних закладів стараються призначати колишніх військових із замполітів: їхні дипломи вважаються педагогічними. Зрозуміло, що прищеплять молодь такі кадри.
За часів України в усіх дитячих садочках та школах викладалась українська мова, були класи з українською мовою навчання. У перший-таки рік усе було знищено й скасовано, причому організували це так, наче самі батьки відмовилися від уроків, хоча їх просто поставили перед фактом. Українську в Криму тепер не викладають. Хтось із учителів- україністів перекваліфікувався, хтось пішов на пенсію. Але зв’язок із Батьківщиною просто так не розірвати: багато учнів беруть приватні уроки української, щоб складати ЗНО і вступати до вітчизняних університетів. Дуже сподіваюся, що українське Міносвіти надасть кримським українцям якісь пільги та преференції при вступі, — це питання політики повернення наших територій.
Студенти, що закінчували виші у 2014-му, отримували вже російські дипломи. Ті, що навчалися на моряків (найпрестижніші професії у Криму), тепер мають труднощі з отриманням так званих робочих дипломів, за якими влаштувались би на судна. Усі вимушені їздити по ці документи до України.
Читайте також: Страшне слово «геноцид»
У навчальних закладах тепер нова програма. Школярів учать, що Київська Русь стала потім Російською імперією, що у Великій Вітчизняній війні перемогли насамперед росіяни, що весь світ хоче загарбати Росію, а Крим урятували від бандерівців і повернули в склад «родіни». Що більше минатиме часу, то більше людей у це віритиме. Тому треба якнайшвидше деокупувати півострів. Робити це варто навіть не заради землі, а заради людей. Інакше тамтешні українські діти мріятимуть стати «ополченцями» й мочити «укропів».