Георгіївка
В перших числах липня 2014-го колона бійців сил АТО готувалася до прориву блокади Луганського аеропорту. 2 групи 8-го полку спецназу мали проводили ці колони. Необхідно зазначити, що у розвідників не було своєї техніки, ані БТР, ні БМП.
Перша частина колони з боями пройшла до заблокованих десантників з 80-ої та 25-ї бригад. Під час прориву внаслідок бою згорів один БТР. Але рух колони продовжився, хоча більша її частина повернулася. Тіла загиблих під час прориву потім ховали в холодильниках вже в самому аеропорту. Тоді так і не вийшло повністю виконати завдання- прорубати коридор до ЛАПу.
Час все спливав, але командування чомусь мовчало про продовження операції. Спецназівці підозрювали, що їх це зовсім не цікавить. А заблокованим бійцям була конче необхідна допомога, якої все не було.
Втомившись чекати від керівництва хоч якоїсь реакції, спецназівці оточили штаб сектору «А». Вони пригрозили, що якщо вони не спланують операцію і не проведуть другу частину колони до ЛАПу, то наслідки для них можуть бути непередбачуваними. Лише після цієї погрози генерали взялися до планування операції. Спочатку було вирішено замінувати дорогу, щоб до них не підійшли бойовики з сторони Слов’яносербська та Родакового. Як пізніше виявилося, там знаходилися спецназівці ГРУ РФ, які самі себе називали «ввічливі люди».
Зрештою, операція почалася. Колона сил АТО дійшла до Ювілейного, і звідти вже вирушила до села Георгіївка.
Читайте також: 8-ий Окремий полк спеціального призначення, група КАМАЗа. Частина перша.
Група 8-го полку зайняла панівну висоту біля села Сабівка. Звідси можна було спостерігати за переміщенням ворога. Пізніше бійці висунулися для проведення розвідки попереду колони. Отримані дані доводили, що перед ними стоїть важке завдання, адже бойовики добре закріпилися в цьому селі. Розвідники впіймали місцевого жителя, який детально розповів про розташування бойовиків, їх кількість та озброєння.
Зведений підрозділ 80-ки та «Айдару» відправився на штурм села. Вони успішно пройшли до дорожньої розв’язки, яка веде на Ровеньки. Під час руху колони трапилася деяка затримка, але все-таки колона з боєм прорвалася в ЛАП. Бойовики відступили з села, але ненадовго. Офіцер, який керував проривом попросив спецназ допомогти утримати Георгіївку до підходу основних сил.
До речі, тут треба внести ясність в одному важливому питанні. Спецпризначенців дуже часто сприймали за добровольців «Айдару».
збитий Мі-24 Лутугіне
Зведена група 8-го полку "КАМАЗ" та "Розряд" в кількості десяти осіб разом з айдарівцями і відділенням 80-ки залишилася тримати блокпост на дорозі на Ровеньки. Тут по нихзапрацювали міномети, ставало дуже гаряче. Не збираючись чекати звідки посуне піхота бойовиків, спецназівці вирушили на розвідку до Лутугіне. Коли повернулися, були дуже розчаровані, адже танки, які повинні були їх посилити-просто втікли. Бойовики почали малочисельними групами заходити в Георгіївку. Група КАМАЗа перемістилася під місток. По ним почали працювати ГРАДи. Бойовики методично знищували інфраструктуру села, але їх це ніколи особливо не хвилювало.
Разом з ними залишилися шість бійців з «Айдару». Один з добровольців-канадський українець був вражений підготовкою та бойовими навичками спецназівців і все допитувався хто ж вони такі. Адже він ніколи не зустрічав їх раніше.
Розуміючи, що ситуація зовсім критична, бійці викликали вогонь на себе, бо вели бій на короткій дистанції. Сили були дуже не рівні, їх оточували. Вони передали координати і артилерія чітко відпрацювала по ним. Інколи міни падали в 50 м від них самих. Бойовики почали відступати і тоді спецназівці взяли в полон двох поборників «рускава міра». Їх передали айдарівцям під командуванням Золи, яких знайшли неподалік, ті потім поміняли їх на своїх полонених. «КАМАЗівці» дуже високо цінують співпрацю з підрозділом 80-ки, який теж активно приймав участь в обороні села. Зрештою терористам так і не вдавалося тоді взяти Георгіївку, яку боронили, правду кажучи, зовсім мало бійців. Після того як нарешті підійшли основні сили, спецназівці поїхали відпочивати на базу на два дні.
Луганський Аеропорт
Відпочивши вони знову повернулися сюди, але тут вони вже моніторили всю оперативну ситуацію від Луганська до Алчевська.
Командування поставило їм завдання виїхати та знищити установку ГРАД, яка постійно дошкуляла бійцям в селі. За допомогою приладу «Борсук» вони знайшли її біля садів Розкішного, відразу передали точні координати, і бойовики вже більше нікого не турбували. Спецназівці також зайнялися мінуванням прориво-небезпечних підходів до Георгіївки.
Читайте також: 80-та аеромобільна. Невідомий подвиг оборони Луганського аеропорту
Група КАМАЗа налагодила в цьому секторі масштабну агентурну роботу. Вони мали своїх агентів по всюди. Їм було відомо про все, що відбувалося в захоплених бойовиками містах та селах Луганщини. Місцеві патріоти повідомляли їм місця скупчення техніки кількість терористів також надавали інформацію про те, хто з попередньої влади працює на бойовиків на тимчасово окупованій території, але не гребує їздити до ненависної України.
Розвідники ніколи не сиділи на одному місці. Вдень вони збирали інформацію, а в ночі працювали по ній. Також постійно приїжджали в ЛАП. Тут вони також дуже плідно співпрацювали з крилатими піхотинцями з 80-ї.
Одного дня, агентура їм повідомила, що в селі Македонівка зібралися командири бойовиків та їх куратори з Росії. Спецназівці перевірили інформацію та передали її «богам війни». Внаслідок точних пострілів, за їхніми даними, тоді загинули два російських генерали та декілька командирів бойовиків.
Бійці 8-го полку вже тоді знали, що на територію Луганщини вдерлися російські регулярні війська. Вони мали з ними декілька збройних сутичок, після яких знаходили російські сухпаї, суто їхнє озброєння, шеврони та документи військових частин РФ.
Якось, на початку серпня на них вийшли російські офіцери, які пропонували спочатку 25 000 доларів, а потім вже 70 000, тільки щоб група покинула цей сектор. Після цього сталася досить дивна ситуація, коли росіяни отримали чергову відмову, то через деякий час керівництво сектору «А» повідомило, що групу перекидують в інший район, але їх керівник дав змогу закінчити тут роботу.
15 серпня 2014 року неподалік Луганська бойовики збили винищувач МІГ-29. Зі штабу АТО повідомили, що потрібно за будь-яку ціну врятувати льотчика. Пілот вже виходив на зв’язок, але не було впевненності, що це саме він. Це могла бути хитра гра терористів, які могли взяти його в полон і для того, щоб знищити групу спецназу могли вести їх по своєму маршруту. Льотчик декілька разів змінював місце зустрічі. Але все ж група КАМАЗа знайшла його і вивела з небезпечної зони.
Спецназівці й надалі вели розвідувально-диверсійну роботу по всій ширині фронту. Так 19 серпня повертаючись з операції неподалік Алчевська, їм надійшов наказ висунутися на територію бойовиків і забрати льотчиків збитого гелікоптера. На завдання відправилися групи КАМАЗа і "Хабіба". Як вже було сказано раніше, у спецназа не було своєї бронетехніки, тому вони завжди просили її у інших вояків. Так було і цього разу. БТР, який їм виділили, не мав гальм, але це не зупинило розвідників. В кар’єрі неподалік Георгієвки знаходилися танки і БМД псковської дивізії. Вони вели бій проти наших БМП. Аж раптом, росіяни побачили, що мчить український БТР і почали по ньому гатити, але безрезультатно. Дещо пізніше з’ясувалося, що гелікоптер збили в іншому місці. Довелося повертатися тим же маршрутом, росіяни від такої зухвалості просто оторопіли. Снайпер з групи прикриття чітко зафіксував позиції танків і розташування табору десантників РФ.
Розуміючи, що готується наступ, вони передали координати російських військ артилеристам. «Боги війни» відпрацювали по ним на повну. Табір псковських десантників був знищений. Це на певний час відбило в них охоту йти в наступ.
Спецназівці все ж виконали своє первинне завдання, вони знайшли льотчиків, але на жаль вже мертвих.
В цей час на територію Луганщини продовжували заходити колони російських військ, які суттєво змінили обстановку на фронті. Їх кількість значно переважала сили АТО.
Читайте також: Від Криму до Донбасу. Легендарна розвідрота
Росіяни пішли штурмом на Луганський аеропорт. Десантники 80-ї відважно його обороняли, але артилерія ворога знищила летовище, тому довелося його залишити. Там також знаходилася група 8-го полку, яка постійно вела розвідку. Якби керівництво сектору «А» відпрацювало по їхнім даним, то ніякі танки росіян туди не зайшли. А так тільки з ініціативи офіцерів і бійців підрозділу оперативно знайшовся УРАЛ, на якому вони поїхали до ЛАПу забирати тих, хто залишився.
Українським військовим, які були виснажені тяжкими боями довелося відступати від переважаючих сил росіян. Командування дало наказ групі "КАМАЗа" знайти безпечну дорогу від Лутугіне до Щастя.
До слова, поки в секторі «А» творилося справжнє пекло, його командуючий перебував в Києві, все святкував День Незалежності.
Розвідники проклали маршрут виходу сил АТО з цього сектору, який пролягав через села Успенка, Комсомолець, Біле, Жовте.
Бійці групи вирішили навідатися в Київ до вищого військового керівництва і розповісти про те який безлад творився під час відступу. Їх навіть не захотіли вислухали. Це звичайно їх дуже засмутило. Але нічого більше вдіяти вони не могли.
Спецпризначенці повернулися в сектор А, де продовжували займатися своєю звичною справою-розвідкою.
32-ий блокпост
Бойовики, незважаючи на Мінські домовленості продовжували наступ на сили АТО на Луганщині. Цього разу їм на заваді став 32-ий блокпост, що знаходився біля села Сміле. Забігаючи наперед треба сказати, що тут згодом розіграється ще одна трагедія цієї війни.
Перед відступом сил АТО з ЛАПу та Лутугіне, бійці Національної Гвардії встановлювали блок-пости на трасі Бахмутка -дорога з Лисичанська на Луганськ. Один з них під номером 33 знаходився біля Слов’яносербська. Він був дуже укріплений. Але через великий натиск бойовиків нацгвардійцям довелося його залишити і перейти на 32-ий. Тут вони зрештою потрапили в оперативне оточення бойовиків.
Командування замість того, щоб зібрати одну потужну ударну групу і розблокувати нацгвардійців, посилало туди раз по раз по декілька БТР та танків, які терористи знищували. На ділянці траси Р-66 з Фрунзе до Смілого було вбито багато українських військових та спалено велика кількість техніки. Під час одного такого конвою, до оточених зміг прорватися лише УРАЛ 8-го полку спецназу.
Після розголосу в пресі командири нарешті почали думати, як насправді деблокувати нацгвардійців. Завдання поставили перед бійцями спецназу, «Айдару». 95-а бригада допомогла технікою. Група досконало вивчила сили терористів і раптовим ударом деблокувала блокпост. Але командування чомусь не надало сил для закріплення на цій території.
Бойовики зібрали сили і знову оточили 32-й. Бійці спецназу знову взялися до деблокації, але їх не залишало враження, що командири навмисно його здають. Три дні тримали вони дорогу, але їх сил було замало.
Зрештою за домовленістю з бойовиками, нацгвардійців з блокпосту вивели. Але скільки життів було покладено через бездарне планування його розблокування. Не довго думаючи, терористи пішли на штурм 31-го блокпосту, але тут вже вони добряче отримали по зубам.
Через те, що бійці групи не просто виконували накази командування, а намагалися пояснити їх помилки, виник конфлікт з командиром полку.
Бійці спецназу високо цінують свою ефективну співпрацю з Юрієм Касьяновим з Армія СОС, який суттєво допомагав їм при плануванні операцій.
Після операції на Бахмутці їх відправили у відпустку, після неї, «КАМАЗівці» почали займатися безпілотниками.
Дебальцеве
На початку лютого 2015 року бойовики сформували сили для штурму стратегічного залізничного вузла, міста Дебальцево. Бійців 8-го полку спецназу терміново літаком перекинули в Харків, а звідти вони вже відправилися на передову. Комполку сказав, що він буде дуже радий, якщо групу КАМАЗа знищать в цій битві. По приїзду, спецпризначенці провели повноцінну розвідку плацдарму і з’ясували, що бойовики зосередили тут практично всі свої наявні сили. Російські регулярні війська приймали ключову роль в цій битві.
Тут же бійці також дізналися, що керівник сектору «С» вже втік, тоді вони подумали значить буде весело. В спецназівців вже був безпілотник і вони хотіли ним скористатись сповна, але керівництво їм заборонило його використовувати.
Бійці 8-го полку виконували різні завдання: знищення ворожої техніки в Рідкодубі, розвідки Логвіново зі сторони Дебальцево та оборони самого міста. Причому штаб сектору «С» працював дуже незадовільно. Зв'язатись вночі, навіть по телефону щоб кординувати свої дії в обороні було просто неможливо-вони могли просто спати. Російська армія планомірно знищувала Дебальцеве з 2 С7 «Піон», 2 С4 «Тюльпан», ГРАДів, Ураганів, хоча в самому місті практично не було українських військ, вони стояли по його околицям.
Нарешті від командування з’явилася хоч якась чітка команда, це було знайти дорогу для відходу угрупування сил АТО з Дебальцево. Так як Логвіново вже контролювалося бойовиками, то перед ними була непроста задача.
Бійці 8-го полку спецназу прокладали маршрут від Дебальцево, а бійці 140-го ЦСО зі сторони Луганського. До речі, водій спецназівець перший прорвався через Логвіново своїм Уралом і сповістив командування, що в село зайшов ворог, але ніхто тоді так і не заборонив проїзд на Луганське, через що загинуло немало бійців.
Вийшовши з Дебальцево вони шукали місце прориву і знайшли від Вуглегірська через Калинівку і до Логвіново, там вони пройшли між двома опорними пунктами 13 БТрО.
Група КАМАЗа висунулася до позицій ворога і давала координати їх танків, які розстрілювали наші війська, що виходили з Дебальцево. Цілий день вони були під обстрілом, чекали що будуть коригувати вогонь, але цю інформацію ніхто не брав до уваги, хоча все могло б бути інакше. Тільки вночі один артилерист на свій ризик віддав наказ відкрити вогонь, завдяки чому було і спалено багато бурятських танків.
Після цього група КАМАЗа покинула сектор та висунулася в постійне місце дислокації. Тут їх чекали не тільки вдячні місцеві люди, а й командир, якому вони були як кістка в горлі.
