Як Миколаїв переживає війну?
— Із хвилюванням. За наших бійців, за людей, які захищають нас на передку. Багато наших у батальйоні «Святий Миколай», уся 79-та аеромобільна там. Це чиїсь родичі, брати, батьки, діти. Попри зовнішній спокій, нервозність є. Хочемо, щоб швидше закінчилася війна й люди повернулися додому. Ну й економічні показники. Усі розуміють: поки війна, Миколаєву як місту, що близько до зони бойових дій, до Криму, важко стати привабливим для інвестицій,
незважаючи на всі можливі дії міської влади.
Заводи Укроборонпрому в Миколаєві отримують замовлення?
— У нас кілька заводів: «Зоря — Машпроект», 61-й завод, Миколаївський бронетанковий. Лагодять техніку, працюють. Є підряди, але сказати, що
оборонка вийшла на новий рівень і з’явилися нові робочі місця, то ні.
Як із виділенням землі й видачею квартир учасникам АТО?
— Наскільки я знаю, область є лідером із виділення землі учасникам АТО. З квартирами проблема. У мене є прийомні дні, у які приходять люди, що стоять у черзі з 1974 року. І таких близько 10 тис. осіб. Нове житло будується, але ціни на нього непідйомні. У середньому вартість квадратного метра — $800–900. Соціального, доступного житла немає, забудовники насилу розпродують новобуди. У нас навіть немає фонду для відселення. І якщо протікає дах у будинку чи аварія, селимо або в готелі на короткий термін, або в гуртожитки, у яких кімнати звільнилися.
Читайте також: Володимир Миколаєнко: «Не можна через забаганки лідерів заважати працювати політичним силам на місцях»
У місті багато переселенців із Криму?
— Вистачає. Переважно це військові, морські піхотинці, які вийшли з півострова. Багато цивільних. Життя в них не солодке: винаймають житло, шукають роботу. А з нею складно, для міста зараз не найкращі часи.
Після анексії Криму українці почали шукати альтернативи. Ви не думали розвивати туризм?
— У нас є бажання рухатися в цьому напрямку. Але міських грошей не вистачає. Ми дивимося на можливість працювати з позабюджетними коштами. Надія на людей, які розуміють, що за відсутності Криму можна тут розгорнути туристичну діяльність. Створюємо спеціальний відділ туризму, намагатимемося розвивати цей напрям. У нас багато об’єктів, які можна використовувати в туристичних цілях. 136 км берегової зони. Є парки, місця для спорудження
пансіонатів, місто досить зелене, заводів, які активно псували б повітря, немає. На щастя чи на жаль. Тут є люди, які хочуть бути інтегрованими в процес і заробляти гроші. З роботою дуже туго, як наслідок — з’являються будки, ларьки, у яких сидять торгівці, що виживають і заробляють копійки. Інші миколаївці вимагають їх знести, оскільки вони їм заважають. Підприємці обурюються: «Це наші
робочі місця, що означає знести?!»
Ви планували переформатувати міськвиконком. Із чим це пов’язано й коли очікувати реалізації?
— Коли ти поза будівлею мерії, все просто й легко. Здається, що можна вигнати всіх чиновників одразу. Але, перш ніж виганяти, потрібно розуміти, як система функціонуватиме. Вона блокує зміни. Якщо ти її нахабно ламатимеш, вона тебе пережує і виплюне. Буде саботаж, а один у полі не воїн. Тому, перш ніж її міняти, потрібно з людьми обговорити: навіщо це робити і як вона має працювати. Коли я йшов на вибори, бачив роботу системи інакше, ніж бачу це зараз. Скажімо, зменшити її удвічі поки що неможливо. Ми запроваджуватимемо електронний документообіг. Нам передають функції реєстратора. Де брати людей? У зв’язку з цим попросили в чиновників висловити своє бачення: що їм заважає працювати, що, на їхню думку, зайве. Як казав Стів Джобс: «Погані начальники наймають фахівців і розповідають їм, як працювати». Потрібно бути хорошим начальником. Потім залучимо депутатів. Вони вже модеруватимуть. І наостанок віддамо проект на оцінку людям, у яких незамилений погляд, які нас критикуватимуть. І коли система стане зрозумілою, можна буде її запроваджувати. Думаю, це займе до півроку.
Читайте також: Мішель Терещенко: «Не хочу, аби Глухів був буферною зоною»
Містяни допомагають у роботі?
— У нас є активні містяни. Частина з них хоче лише контролювати процес, частина намагається і якось допомагати. Коли запитують, чому я не звільнив того чи іншого службовця, кажу: «Запропонуйте спеціаліста або потенційного фахівця, є такий?». Ні. Або, наприклад, так, є амбіції, хочу працювати. А що ти зробив у цьому напрямі, чи є результат, який можеш показати? Ні. Є бажання. Це відмінно. Але не можна довірити важливі функції міста непрофесіоналам, коли робота однієї людини вплине на життя десятків тисяч людей. Шукаємо золоту середину. Між чесними охочими й людьми, які давно в системі, звикли до неї та підлаштовують її під себе.
Наскільки регіонали зберігають свій вплив?
— Більшість регіоналів у Миколаєві важко назвати ідеологічними. Це люди, які для збереження бізнесу та сфер впливу мали перефарбуватися, заплющувати очі на проблеми й часом критикувати керівництво. Вони завжди були й будуть частиною Миколаєва. Усі процеси, що відбуваються в місті, пов’язані з людьми, які були при регіоналах. У той же час поки не виникає критичних проблем з депутатським корпусом. Є нарікання, контроль з їхнього боку за моїми функціями. Є рішення, які впливають на життя міста. І якщо містяни побачать відверте блокування питань, які позитивно впливають на їхнє життя, вони можуть поводитися не дуже дружелюбно. Те саме якщо аналогічні рухи будуть із мого боку. Миколаївці вийдуть і нагадають мені, хто саме вибирав мера.
Так, певний вплив регіонали зберегли в місті досі. 26 із 54 осіб міськради — це не більшість, але критична маса людей, яка може показати зуби. Часом їм це вдається. Але в них не було відвертих моментів, у які можна було сказати: «Це популістська позиція, викликана бажанням Опоблоку насолити мерові». Існує критика проблем, які є системними й накопичувалися десятиліттями. Ті самі програми життєдіяльності міста, формування бюджету. У цих програмах із року в рік міняли номери й назви. «Освіта 2010–2015», «Освіта 2015–2020». І міняли цифри у зв’язку з інфляцією. А підходи, цілі — їх просто не було. Коли приймали бюджет, сказали, що програми потрібно міняти, опрацювати їх у
депутатських комісіях. Я на це пішов.
Читайте також: Артем Семеніхін: «Я не збираюся зупинятись на Конотопі»
Чому так довго ухвалювали бюджет міста?
— Є об’єктивні причини. Бюджет помінявся, нам доручили нові функції. Разом із тим депутати хотіли попрацювати в комісіях, а міська рада вирішила змінити регламент, який для легітимності мав повисіти на сайті 20 днів. Його довго розробляли, погоджували. Потім працювали за новими програмами в комісіях. У результаті пішли на компроміс: щоб місто не зупинилося, бюджетники не сиділи без зарплат, депутати ухвалили бюджет. Програми розробляються до
1 березня. До 31 березня з програмами ознайомлюються, і ми проголосуємо ті частини бюджету, до яких
внесуть зміни, наново.
Як ви ставитеся до того, що поруч із Миколаєвом працює російський завод «РУСАЛ»?
— Він виконує всі зобов’язання перед містом: дає грантові програми, покращує міський простір, допомагає грошима. Врешті, створює робочі місця, забезпечує людей зарплатою. Так, завод є частиною російського капіталу «Российский алюминий» Олєґа Дєріпаскі. Але це не напівпідвальний цех із пошиття шкарпеток, тож, думаю, там усе легально й відповідно до законів України. Водночас у нас є приклад, коли одне з містоутворюючих підприємств, «Зоря — Машпроект», почало відходити від російського ринку збуту й шукати замовників в Азії: Індії, Ірані. Наскільки я знаю, успішно. Директор літає, підписує контракти.
У вас два види бізнесу. Один пов’язаний з IT, а другий?
— Другий пов’язаний із системами пожежної безпеки. Пожежогасіння, сигналізація, грозозахист. Він у Новій Каховці, бізнесом займається мій заступник. Не знаю, наскільки успішно, контролює моя дружина. З моменту виборів я там жодного разу не був.
Ви готові відмовитися від бізнесу, якщо цього вимагатимуть?
— Уже відмовився. Позбувся частки й відійшов від управління. В ІТ-бізнесі аналогічно. Моя дружина займається всім. Вона дуже розумна жінка, працювала у відділі фінансового планування компанії PepsiCo. У неї був старт для того, щоб стати фінансовим директором компанії, але у зв’язку з тим, що чоловік романтик і став мером, вона відклала кар’єру й зайнялася сімейним бізнесом. Думаю, у неї все вийде.
Як у місті з дерадянізацією?
— У нас були ніжні почуття до СРСР. Але це радше психологія і звичка. Миколаїв існував, бурхливо розвивався тоді, коли будували кораблі та судна. Люди, які працювали, жили спокійно й передбачувано. Дадуть зарплату, діти підуть у садок, школу, виш, потім ідуть будувати кораблі. Після того як кораблебудівна галузь накрилася, у людей виник страх. А Росія асоціюється в них із СРСР. Як і велика частина їхнього життя. Є люди мого віку, які дивувалися, навіщо знесли Лєніна. А коли питаєш, звідки така любов, відповідають: «Коли ми в школі кудись ходили відпочивати, збиралися під цим пам’ятником». Ось така різнопланова любов до радянських часів. Після розпаду все понеслося вниз. Алкоголізм, наркоманія, велике розшарування між багатими та бідними. Скажімо, я знайомий із людьми, які працюють на Південному турбінному заводі («Зоря — Машпроект»). Вони не за Росію, але саме підприємство працювало з РФ. Тому переживають, що коли порвуть відносини з Росією, то не буде роботи. Не буде зарплати. І людям не важливо, Путін чи Обама. Важлива дитина, яку потрібно одягти, взути, відправити до школи. От і все. Немає любові до Росії. Є проблеми з економікою. Піраміда Маслоу. Обговорювати зі злими й голодними людьми питання дерадянізації не дуже доцільно. Але закон про декомунізацію ми виконуємо. Була група експертів, які запропонували нові імена для вулиць. Ми зібрали всі варіанти, вивісили на сайт міськради, почали голосування. А там уже хай люди вирішують, які імена в місті їм більше до вподоби.
——————————————————————————
Олександр Сєнкевич народився 1982 року в Миколаєві. Навчався в Миколаївському муніципальному колегіумі, ЧДУ імені Петра Могили, НТУ «КПІ» (Київ). Засновник і керівник компанії «Квадролоджик». Від дружини отримав бізнес зі встановлення протипожежних систем на підприємствах. Під час другого туру виборів мера Миколаєва у 2015-му переміг із відривом 17 тис. голосів висуванця від Опозиційного блоку Ігоря Дятлова.