Іще зовсім недавно все було набагато краще: ціни на нафту трималися на висоті, середній клас зростав, а авторитарний батько нації Нурсултан Назарбаєв правив 17 млн вдячних підданих. Але сьогодні ситуація в Казахстані найтривожніша, відколи він звільнився від Радянського Союзу і став, усупереч усьому, найзаможнішою державою Середньої Азії. Багатьом назарбаєвська обіцянка «казахської мрії» нагадує тепер злий жарт.
Вразливою казахстанську економіку робить надмірна залежність від нафти. Відколи ціна на неї обвалилася, зменшилися доходи від експорту. Національна валюта тенге від серпня подешевшала наполовину. Це спричинило знецінення зарплат і підірвало споживання домогосподарств. Економіка, яка у 2013-му зростала на 5%, цього року може скоротитися — вперше від 1998-го. Дров у вогонь підкидають гальмування в Китаю (другий за масштабами торговий партнер Казахстану) та глибока рецесія в Росії (найбільший).
Усе це боляче б’є по звичайних людях. Минулого тижня в Алмати, комерційній столиці, відбувалася нехарактерна для поліцейської держави акція протесту. Під банком мітингували зо два десятки позичальників. Вони нарікали на свої іпотечні кредити й навряд чи будуть у цьому останніми. Раніше багато позик на житло видали в доларах, тож вартість їх погашення злетіла до небес.
Читайте також: Президент Казахстану призначив позачергові парламентські вибори
Уряд відреагував на фінансову кризу дивним поєднанням стимулювання та жорсткої економії. До стимулів можна зарахувати інвестиційний пакет ($9 млрд), призначений для ненафтових секторів, як-от переробна промисловість, а також привабливі пропозиції для іноземних інвесторів в межах плану масової приватизації державних об’єктів. Було піднято зарплати й пенсії в бюджетному секторі, запроваджено схеми допомоги власникам депозитів і тримачам іпотеки, які постраждали від обвалу національної валюти. За планом суворої ощадності проводитиметься урізання державних видатків в інших галузях, хоча при цьому малозабезпечені дістануть захист. Попри певну допомогу з суверенного фонду, дефіцит бюджету, ймовірно, збільшуватиметься.
Загострення проблем починає загрожувати політичній стабільності. Президент продовжує свою мантру про «нам усім важко», але заклики до суворої економії з уст глави казково багатого клану вже приїлися. Тепер питання в тому, як він відреагує на прояви сильнішого невдоволення. Назарбаєв керує Казахстаном від моменту розвалу Радянського Союзу, і вкрай одноосібно. Хоча зусиллями міжнародного політикуму і високооплачуваних піар-фірм вдалося створити який-не-який фасад лібералізму і демократичності. Торік Назарбаєв пообіцяв «сучасний державний апарат», у минулому теж говорив про створення стійкої політичної системи. Але нинішні умови він навряд чи вважає вдалим моментом для політичних змін. До справжньої реформи ще не доходило.
Тим часом режим нещадно придушує невдоволення, власне, з моменту розстрілу силовиками кількох десятків нафтовиків у місті Жанаозен на заході Казахстану наприкінці 2011 року. Лідер опозиції Васілій Козлов сидить у в’язниці за сфабрикованими звинуваченнями в підбурюванні до масових заворушень, здійснюються репресії проти опозиціонерів та незалежних ЗМІ. Упродовж попередніх тижнів двоє дисидентів опинилися за ґратами внаслідок надуманих звинувачень у розпалюванні расової ворожнечі після кафкіанського судового процесу, розпочатого через обговорення у Facebook неопублікованої книжки, написаної два десятки років тому.
Читайте також: Казахстан пообіцяв не вводити слідом за РФ ембарго щодо України
«Президенти приходять і йдуть, — заявив один із них, Серікжан Мамбеталін, у своєму пристрасному виступі, — а народ залишається». Аякже, скажіть це Назарбаєву. У липні йому виповниться 76, але він зовсім не збирається на відпочинок. Що характерно й незвично — а до того ж не віщує нічого доброго — казахстанський лідер не зміг забезпечити собі наступника у владі.
Тим часом Нурсултан Абішович, хоча, швидше за все, й переміг би, якби президентські вибори були вільними та чесними, не хоче ризикувати. Останні перегони він виграв, набравши 98% голосів; раніше навіть інші кандидати в президенти голосували за батька держави. Наприкінці січня Назарбаєв призначив на 20 березня парламентські перегони, що мали б забезпечити оновлення влади, аби дати стимул зростанню. А на практиці вийде чергове скликання людей, які виконуватимуть усі накази гаранта. Та хоч би як уміло маніпулювали цими виборами, вони навряд чи приховають тріщини, що можуть з’явитися, коли сповільниться економіка.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com