Хід історії в Миколаєві змінили місцеві активісти. Саме вони замість міліції у квітні 2014-го знесли намети прибічників «Новоросії». Згодом вони ж таки взялися за волонтерство й допомогу переселенцям із Криму та Донбасу. А патріотизм, як і по всій Україні, здається, почав перетворюватися на тренд. Про це може свідчити, скажімо, фестиваль вишиванок. На перший, у 2013-му, прийшло 11 людей. Торік захід зібрав близько 10 тис. учасників.
Попри все це, на останніх виборах до Ради Опозиційний блок, який можна вважати відвертою проросійською силою, взяв в області більшість. На місцевих у тому ж таки Миколаєві отримав 26 місць із 54. Це менше ніж половина, однак за потреби колишні регіонали блокуватимуть принципові для себе питання.
«Я не казав би, що проросійські настрої в регіоні сьогодні гостра проблема, хоч Опоблок і виграв місцеві вибори в області. Це сталося, швидше за все, не тому, що люди підтримували колишніх регіоналів, Росію чи Путіна. Тут відіграло свою роль розчарування в нинішній владі й конкретно в Петрові Порошенку. Тож волевиявлення відбувалося від протилежного. Голосували не так за Опозиційний блок, як проти БПП. Аналогічна історія і з виборами мера в Миколаєві: голосували проти Ігоря Дятлова, а не за Олександра Сєнкевича», — пояснює координатор електоральних програм мережі ОПОРА в Миколаївській області Дмитро Баштовий.
Він додає, що в регіоні справді є контингент, який вірить російському ТБ й переконаний, ніби при владі в Києві фашисти. Проте кількість таких людей не критична.
«Під час парламентської кампанії 2014 року до Ради за мажоритарною системою пройшли представники від БПП. Але за партійними списками Опоблок набрав більшість. Проте не можна сказати, що в один день Миколаївська область була біло-блакитною, а вже наступного стала інакшою», — розповідає Євгенія Матейчук, активістка, голова місцевого осередку Демократичного альянсу.
Читайте також: Олександр Сєнкевич: «Немає любові до Росії. Є проблеми з економікою»
«Залишилися ті самі люди, які виконують ті самі схеми. Якщо необхідно прибрати вулиці, які принципово впливатимуть на рух у місті, можна знайти підприємства, які приїдуть і наведуть лад. Але, хоч як це дивно, ми зіткнулися із
саботажем», — додає вона.
Проблема в тому, що, попри обрання нового мера, в Миколаєві залишилися старі функціонери: голови департаментів та відділів, начальники комунальних підприємств та ін. І так чи так вони пов’язані з колишніми депутатами.
«Нещодавно була ситуація, коли випав сніг у річній кількості. А в нас старі виконувач обов’язків голови департаменту ЖКГ та його заступник. Щовечора ми приїжджали до них і вимагали план прибирання вулиць на ніч і на день. Шукали підприємства, які посприяли б, якби комунальники не справлялися. Але роботу саботував Валерій Положенко. Він депутат міськради від «Нашого краю» і пов’язаний із Дятловим. Відповідно блокування або ж неякісна робота комунальників була на руку певним особам. Хоча тут межа доволі тонка», — пояснила Матейчук.
Утім, можна говорити, що міська рада таки оновилася. Зокрема, завдяки 10 людям від «Самопомочі». Через БПП також зайшли нові обличчя: учасники АТО, підприємці. Дивна річ, але й серед опоблоківців вистачає новачків на посадах депутатів міськради.
«Наш край» у регіоні створювали під бюджетників. Колишніх депутатів-регіоналів туди потрапило близько 30. На вибори вони виставляли директорів шкіл, ректорів університетів. У передвиборчий піар вкладали великі гроші, але люди за них не проголосували. Іще одна політсила, яку можна пов’язати з Опоблоком, — це «Відродження». Вона робила правильні кроки, якщо говорити про кампанію. Шукала кандидатів у дворах. У прямому сенсі. Серед місцевих обирала людину, яка мала підтримку жителів будинків, і робила її висуванцем. Це дало певні результати», — розповідає Баштовий.
Якщо говорити про мерські перегони, то Олександра Сєнкевича, опонента кандидата екс-регіоналів, мало знали в громадському середовищі. Попри це, як наголошують активісти, вже у другому турі виборів відбулася поляризація, «навішування ярликів», якщо завгодно. Дятлова звинувачували в сепаратизмі, протидії Майдану, зрештою, його начебто підтримав самоназваний «голова» псевдореспубліки «ДНР» Олександр Захарченко. Маючи за плечима такий багаж, висуванець Опозиційного блоку фактично перетворився на «уособлення зла» й режиму Януковича. На такому тлі непоганий вигляд мав його одноліток Сєнкевич, якого в подібних зв’язках не помічали. І, попри не зовсім злагоджену роботу, та й кампанію, він у результаті переміг із відривом 17 тис. голосів.
Читайте також: Причорноморський форпост
«Я не сказав би, що зміни в Миколаєві уже помітні. Райадміністрації, їхні голови ті самі. Замінили тільки заступників. Сєнкевичу, певно, не вистачає управлінського досвіду в політиці. Але він намагається покращити ситуацію, шукає інвестиції. Створено Агентство розвитку Миколаєва, яке має знаходити гроші, залучати іноземні кошти, реалізовувати проекти тощо. От нещодавно нам посольство Канади виділило фінансування», — розповідає Баштовий.
Жителі міста неохоче говорять про великі підприємства та підприємців. Хіба що з ностальгією згадують про радянські часи, коли воно було закрите й майже побудувало авіаносець. А якщо запитати про нинішніх представників великого капіталу, навряд чи хтось одразу назве прізвища. Щоправда, частина згадує Миколу Круглова, колишнього голову ОДА, народного депутата. Його називають «смотрящім» часів Януковича на Миколаївщині й пов’язують із конфліктом навколо агрофірми Корнацьких, який стався поблизу села Чаусове Друге влітку 2013 року. Тоді на працівників компанії Аркадія Корнацького, які збирали врожай, напали молодики з помповими дробовиками й поранили п’ятьох людей. Сам Круглов від подій відхрестився.
Після втечі Януковича колишній голова області заявив про «розрив» із Партією регіонів, оскільки там немає «лідерів національного масштабу».
«Зараз Круглов нібито відійшов від справ, хоча, не виключено, і надалі впливає на ситуацію в регіоні. Скажімо, певні зв’язки з ним є в родини Дятлова. Якщо Круглов захоче, він вплине на область і через Опозиційний блок, і через «Наш край», — пояснює Матейчук.
«Тут немає «господаря», на відміну від Дніпропетровська чи Запоріжжя з Коломойським та Ахметовим. От нещодавно зустрічалися з мерами, обговорювали грантову програму, за якою проходила Вінниця. Я запропонував і Миколаїв долучити, але на жаль… Немає людини, яка просувала б інтереси регіону в Києві», — ділиться думками Олександр Сєнкевич.
Щоправда, нині Миколаївщина має шанси відійти від стереотипу аграрного краю і почати розвивати туризм. Громадські активісти наголошують: після анексії Криму потік українців, які шукають місця для відпочинку в області, зріс. Мова і про Кінбурнську косу, і про Очаків, і про два національні парки. Проблема одна — інфраструктура.
«Вона потрібна, щоб прийшов інвестор. А її немає. У нас відбувалися збори Міністерства інфраструктури, обговорювали питання пошуку коштів для ремонту доріг, адже цього року бюджет області зменшено. А туристам треба якось добиратися до місць відпочинку. Необхідно привести до ладу аеропорт. Якщо з Херсона літаки вже курсують до Стамбула, то в Миколаєві треба лише починати робити порядок. Доки не розберемося із цими проблемами, не може бути й мови про розвиток туризму. Адже інвестора слід заводити на готову інфраструктуру. Так, місто створило робочу групу, аби хоч якось займатися цим питанням. Але говорити про масштабний розвиток зарано», — пояснює Матейчук.
Що ж до великих підприємств, то більшість їх зосереджена в Миколаєві й пов’язана з будуванням кораблів. Розпад СРСР пройшовсь і по них, унаслідок чого частина збанкрутувала, іншу доводять до банкрутства. У 1990-х тут, як і в більшості регіонів України, заводи розпиляли на метал, а ті, що залишилися, переважно ремонтують і будують приватні яхти. Скажімо, Чорноморський суднобудівний завод остаточно перестав працювати два роки тому. Завод імені 61 комунара нині налічує 1,5 тис. працівників, але масштабних замовлень не виконує, хоч і входить до Укроборонпрому. «Зоря» — «Машпроект» донедавна співпрацювала з Росією і близько 90% продукції постачала туди. Нині контракти розірвано, працівники занепокоєні можливою втратою робочих місць. Про закладення сучасних великих суден поки що не йдеться. Стабільно діє фактично дві компанії: «Нібулон» та «Російський алюміній», який частково дотує Миколаїв і є одним із містоутворюючих підприємств.
«Сьогодні нам усім потрібні історії успіху. Хоча б на рівні міста. Миколаїв має показати приклад усій області, як вирішувати проблеми. Якщо ми зможемо зробити щось на зразок тієї ж таки Вінниці, то питання туризму не обговорюватимемо. Нам слід буде його вирішувати й залучати інвесторів. Миколаїв — занедбане місто. Недолюблене. Бо якщо попереднє керівництво довело його до такого стану, навряд чи скажеш, що його любили. Купа мафів, білбордів, несмаку в архітектурі нових забудов, — скаржиться Матейчук. — При тому всьому в нас досить зелене місто, дві річки й велика берегова зона. Якщо привести її до ладу, матимемо великий простір для відпочинку, туризму. Миколаїв — гарний майданчик для серйозної роботи».