Трьохізбєнка та 31 блок-пост
АТО для більшості закарпатських добровольців з почалося зі створення 4 батальйону територіальної оборони «Закарпаття». Він був сформований 30 травня 2014 року.
Підготовка відбувалася на базі піхотного полку 128 Окремої гірсько-піхотної бригади в селі Оріховиця.
Після проходження відповідних приготувань добровольці почали зверталися до керівництва підрозділу та військкомату з проханням відправити їх на передову, в зону проведення АТО. Все це було марно, їх ініціативи ігнорувалися.
Не припиняючи своїх спроб, взвод бійців «Закарпаття» написали лист міністру оборону з проханням задіяти їх в АТО. Через певний час їм повідомили, зважаючи на їх наполегливі прохання, ними посилять 24-ту Окрему «Залізну» механізовану бригаду. Командування бригади схвально відгукнулося на це і дозволило добровольцям з 4-го БТрО увійти до складу їхньогопідрозділа. Після того як закарпатці на початку вересня пройшли всі необхідні процедури були відправлені у Чугуїв для проходження бойового злагодження у складі бригади. Підготовка для участі в АТО тривала близько двож тижнів.
Командування «Залізної» високо оцінило високу вмотивованість закарпатців і довго не тягнуло з відправкою на Донбас. В середині вересня підрозділ зайняв свої перші позиції в зоні АТО, це було селище Новий Айдар, так звана третя лінія оборони.
Читайте також: Гірські стрільці у битві за Луганщину
Попри те, що третя лінія завжди вважалась відносно безпечною, закарпатці серйозно підійшли до облаштування позиції – окопувались на випадок артилерійських обстрілів. Невдовзі ці навички їм стали у нагоді.
Через два тижня командування сектору вирішило їх відправити в село Трьохізбєнка для посилення підрозділів, які там знаходилися. Тут вони виконували завдання прикривати нацгвардійців, які стояли на блокпосту біля підірваного мосту через Сіверський Донець. В селі також знаходилися частини Айдару та 22-го БТрО.
У виконані цього завдання були певні проблеми. Адже в цьому селі жили люди, які постійно переміщувалися, пасли корів, займалися господарством, тому і не можна було поставити розтяжки, де це було б бажано та провести повноцінне мінування необхідної території.
Міст мов магнітом притягував диверсійно-розвідувальні групи терористів. Через постійні збройні сутички неможливо було провести розмінування території біля мосту для більш безпечнішого проходу цивільних. Бойовики також часто обстрілювали позиції з мінометів.
Місцеве населення у ставленні до військовослужбовців підрозділу розділилося: дехто відверто зневажав і всіляко провокував розмовами штибу «зачєм ви сюда прішлі», деякі люди дуже схвально відносилися, а більшість повторювало мантру, що їм байдуже, хто тут буде Україна чи Сінгапур «ліш би нє било войни».
Бійці отримували волонтерську допомогу: спальники, буржуйки, генератори. З радістю допомагали місцевим, особливо тим в кого діти продуктами харчуваннями та теплими речами. Військовослужбовці 24-ої «залізної» чекали тут на ротацію бійцями іншої бригади.
Командування вирішило, що бійці вже готові до виконання більш серйозних завдань і направило їх на 31-ий блок-пост, який знаходився на перехресті доріг на Фрунзе, Кримське та Жолобок, ця місцевість ще взеться «траса Бахмутка». До них тут вже знаходився підрозділ Національної Гвардії. Як тільки прибули, бійці почали одразу розвідувати територію та готувати належні укріплення. Бойовики вирішили «привітати» їх з прибуттям з «Градів».
Через декілька днів від терористів надійшов ультиматум щодо здачі території блокпосту. Звичайно вони отримали відповідь, яка їх розчарувала. Але, сталося дещо незрозуміле, на початку листопада підрозділ Нацгвардії знявся з 31-го блокпосту без попередження, залишивши бійців «залізної» бригади сам на сам з бойовиками. Добровольці з Закарпаття довго не роздумуючи відразу зайняли бойові позиції.
Натомість по ТБ сказали, що це виявляється була планова ротація підрозділів. Умови перебування тут були важкі, укріплення довелося робити з нуля. Добре, що нацгвардійці поспішаючи, залишили багато потрібних речей.
Через постійні обстріли служба тилу не могла довести бійцям необхідне. Добре, що дещо раніше волонтери привезли поліетилен, бензопили та необхідний запас продуктів харчування.
Читайте також: Вони бились за Луганщину. Артилерійський дивізіон 3-ої БТГр 80 ОДШбр.
За допомогою привезених їм інструментів вони зміцнювали свої укріплення і чекали ворога в повній бойовій готовності. Необхідно сказати, що обстріли тут були з 6 ранку до 10 вечора з різною інтенсивністю. Бійці задню не давали, відповідали влучно та жорстко.
В середині листопада від командирів бригади їм надійшов наказ виходити на ротацію.
Висота Конвалія
У січня 2015-го закарпатці знову збиралися їхати на зміну бійцям, які стояли на 31 блокпосту.
5 січня 2015 року вони вже отримували нову техніку під Житомиром. Після цього відразу виїхали в Чугуїв і вже звідти знову відправилися в АТО.
Коли під’їжджали до Лисичанська отримали погані новини, що бійцям 24 бригади під шаленим натиском терористів довелося залишити 31-ий блокпост та відійти в село Кримське.
Спочатку командування використовувало їх як підрозділ швидкого реагування. Пізніше добровольці навіть їздили придивлятися на місця укріплень неподалік Дебальцево- їх планували залучити на допомогу силам АТО в цьому секторі. Але, чомусь все змінилося в останній момент і командувач сектором вирішив відправити їх на оборону 29-го блокпосту, який постійно вів бої з терористами.
Закарпатці в складі 6-ої роти зайняли пануючу висоту біля села Жолобок. Згодом цю висоту назвали за позивним командира – Конвалія. Утримання цієї висоти дозволяло повністю контролювати дорогу, яке прямує до блокпосту з Фрунзе, а також своєчасно повідомляти блок-пост про рух бойовиків на цьому напрямку. Цей напрямок дуже важливий, адже звідси йде пряма дорога на Лисичанськ.
Зрозумівши свою помилку, командування терористів відправило на розвідку козачків «Всєвєлікого войска Данского», яким закарпатці відразу дали зрозуміти, хто тут господар становще. Згодом, хто тільки не пробував прощупувати Конвалію: кадирівці, бійці спецназу ГРУ, МБР «Прізрак» .
Терористи вирішили на цьому не зупинятися і піддали висоту артилерійському обстрілу з «Градів», і під цим прикриттям вислали диверсійні групи, щоб вони пройшли в тил 29 блокпосту. Бойовики не очікували, що під час такого масованого обстрілу на висоті будуть уважно стежити за ситуацією. Як тільки вони наблизилися, то отримали шквал вогню в свою сторону. Терористам довелося відступати забираючи своїх поранених.
Закарпатці добре знають закони виживання на війні. Спочатку ними тут були вириті стартові укріплення, які потім розширялися та зміцнювалися.
Читайте також: 79 ОАЕМБр. Крізь пекло Ізвариного та Донецького аеропорту
З Конвалії дуже добре видно територію навколо блокпоста. Звичайно, звідси було зручно коригувати артилерію. Командир висоти мав гарну співпрацю з «богами війни» і точно вказував їм на необхідні цілі.
Бойовикам ця висота була як кістка в горлі. Через те, що українські військові займали Конвалію, в них була втрачена стратегічна ініціатива щодо захоплення блокпосту. Все, що вони збиралися здійснити щодо 29-го чи Кримського відразу помічалося та повідомлялося, відповідно командування оперативно реагувало на цю інформацію, що дозволяло силам АТО тримати ситуацію в даному секторі під своїм повним контролем.
Після підписаного в Мінську 12 лютого перемир’я ситуація, як не дивно, стала гіршою, адже Збройні сили України не мали права використовувати артилерію, натомість бойовики щоденно провокували бійців ведучи вогонь з мінометів, САУ та «Градів».
Звісно, в такій ситуації почалася війна диверсійних груп. Командир висоти прийняв рішення закрити проходи до себе протитанковими мінами, де можливі були прориви танків, і протипіхотними проти ДРГ.
Бійці 6-ої роти не просто сиділи на висоті і чекали на ворога, вони самі активно вели розвідку. Так одній з груп вдалося виявити російські танки, про що відразу повідомили командування і позицію «Градів», які постійно обстрілювали блокпост та Кримське. Ще одна розвідгрупа частенько навідувалася в Жолобок, де «кошмарила» терористів. Командир називав їх «самураями» за відчайдушність.
В таких умовах закарпатці несли службу до початку травня. Потім їх змінили.
Необхідно сказати, що командир не допускав зниження дисципліни і рішуче боровся проти зловживань алкголоем. За час перебування в зоні бойових дій, закарпатці не понесли жодних непоправних втрат.