У нас даруватимуть те, що можна розгорнути, помацати, взяти з полиці й поставити на місце. Бо текстовий файл – це чиста інформація й жодного тобі свята. А його таки хочеться. Особливо у грудні. А у січні хочеться розказати про подарунки. Зокрема – про книжки під ялинкою. Так ми і зробимо. Тим паче, що кожна з нижченаведених книжок може стати хорошим подарунком. Одна – казка, друга – хрестоматія, а третя – відповідь на головне питання сучасної економіки.
- Бабкіна К., Пилипчатіна Ю. Шапочка і Кит. – Видавництво Старого Лева, 2015
Коли у тебе лейкоз, тобі роблять хіміотерапію. Після неї у тебе випадає волосся, ти носиш блакитну в’язану шапку (через неї тебе кличуть Шапочкою) й хочеш вилікуватися. Мама твоя оформлює ресторани, з татом у неї не склалося, бабуся живе з вами разом, і часом ви їсте занудну вечерю (коли всі їдять лише те, що тобі можна), а часом – нормальну. Життя собі йде, і йде воно не завжди найкращим чином. Але в ньому завжди є місце для дива. Або принаймні для незвичного кита, що невідь-звідки взявся в повітрі над містом. Кит Бабкіної, як Карлсон Астрід Ліндґрен, виникає зненацька. Судячи з відсутності обґрунтування, його поява цілком логічна. Не було – і є. Як і Карлсон, він більш дивний, ніж гостинний, і трохи дратує, особливо на тлі Шапочки.
Читайте також :Есеїстика мусить бути
І якщо ми вже згадали про Ліндґрен, варто підкреслити безсумнівну чесноту казки про Шапочку і Кита – її цілковиту дорослість, неманірну, несхематичну, небанальну. «Подорослішати – це ж не значить просто почати робити неприємні речі спокійно», як каже Шапочка. Я погано собі уявляю, як би дала собі раду з таким сюжетом менш доросла дитяча книжка. Але цій усе вдається. Її багато хто читає, і з кожного проданого примірника певна сума йде на лікування онкохворих дітей – і це теж по-дорослому. Здається, це і є «в житті має бути місце для казки».
- Ушкалов Л. Що таке українська література? – Видавництво Старого Лева, 2015
Час від часу літературознавець Леонід Ушкалов відходить від світу строго наукових зацікавлень і сковородинства – і тоді на світ з’являються збірки його статей чи колонок. П’ять років тому книжка «Від бароко до постмодерну» побачила світ у видавництві «Грані-Т». У ній пан Леонід за допомогою коротких нарисів давав широку картину розвитку української літератури, власне, як і заявлено в назві – від початків, XVI-XVII століття, – і до найновіших здобутків.
Читайте також: Вітчизняний виробник літератури
Нова книжка «Що таке українська література?» – це збірка з сорока п’яти есеїв-колонок, що виходили 2012-2013 року в газеті «Україна молода» у рубриці «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова». Що в них особливого? Особливе у них – відсутність примітивізації й профанізації жанру «навкололітературних біографій», зведення їх до, власне, розважальної колонки, де все виходить з усього іншого, й усе можна порівняти з усім. Колонки Ушкалова – це, радше, короткі нариси на засадах уваги до деталей, поміркованого реалізму, неочевидних зв’язків і розширення світогляду. Сковорода, Франко, Винниченко, Йогансен, Яновський, Шпол – усіх не злічити. Кожному по нарису, а разом – непоганий поверхнево-публіцистичний курс української літератури в персоналіях. Згодиться кожному.
- Райнерт Е. Як багаті країни забагатіли… і чому бідні країни лишаються бідними. – Темпора, 2015
Ерік Райнерт, норвезький економіст, написав книжку про багаті й бідні країни ще 2007-го, за рік до світової економічної кризи. У ній – спроба відповіді на справді важливе запитання. Чому між країнами зберігаються різкі економічні відмінності? Чому на світі досі існують багаті й бідні країни, й чому перші дедалі біднішають, а другі часто навпаки збагачуються? Чому Корея так швидко стрибнула від злиднів до процвітання, чому Індії це довго не вдавалося, але врешті-решт вдалося?
Читайте також: Есеїстика мусить бути
Райнерт виступає проти так званої неокласичної економіки, панівної течії з кінця 19 століття. Він стверджує, що пріоритетом розвитку є швидке стабільне зростання, досягти якого можна лише шляхом індустріалізації, технологічного та управлінського розвитку. а для цього потрібен захист певних секторів економіки. Неоліберальна гегемонія – консенсус щодо вільних ринків та торгівлі, якого дійшли протягом останньої чверті століття, – ось причина бідності одних і збагачення інших, на думку Райнерта.
Книжку, яка вийшла дев’ять років тому, нарешті перекладено українською, і є всі підстави вірити, що свого читача в країні, яка розвивається далеко не так стабільно й швидко, як би хотілося, вона знайде.