Яка ситуація з полоненими? Чи є шанс, що вони повернуться до Нового року? Бо складається враження, що бойовики давно перетворили їх на товар.
— Це дуже складне питання, на яке немає простих відповідей. Не можу собі дозволити легковажити з відповіддю, бо це людські долі. У мене телефон забитий есемесками від жінок, матерів і сестер наших воїнів. Шанси на звільнення є — гарантую, що ми робимо все від нас залежне для цього. Власне, невдовзі представимо підсумкову доповідь Мінської переговірної групи, у якій чітко скажемо про все, що стосується звільнення полонених. Ми користуємося списком, який комплектує та контролює профільний Міжвідомчий центр при СБУ. У цьому списку на сьогодні 140 осіб, із них понад 50 цивільних. Бойовики справді намагаються шантажувати нас питанням амністії й постійно занижувати цифру тих, хто утримується в заручниках. Тільки за останній час ми відправили 21 запит щодо долі конкретних осіб із зазначенням обставин, за яких вони потрапили в полон. На жоден із них не отримали відповіді, що є якнайяскравішим свідченням моральних та людських якостей людей, які по той бік займаються цим питанням. Цілком зрозуміло, що така поведінка — позиція навіть не так самих деенерівців, як їхніх керманичів із Кремля, котрий поводиться як справжній терорист, що шантажує заручниками. До наших полонених не допускають навіть місію Червоного Хреста, яку допускають у тюрми й Сирії, й Іраку, й інших країн, що воюють багато років.
Читайте також: ОРДІЛО. Випробування 2016-м
А як щодо українців, які утримуються в Росії?
— Тільки офіційно в самій РФ утримується щонайменше 9 українців. Це політичні в’язні, заручники, яких взяла в полон терористична держава. Працюємо на дипломатичному фронті, щоб люди, яких із мішками на голові вивозили з Донбасу чи Криму, і весь світ розуміли, що коїться. Коли людям силоміць дають російські паспорти, щоб судити їх за російськими законами, як Сенцова. Ми маємо довести, що ці речі не можна сприймати як норму, бо тоді РФ почне викрадати громадян й інших країн, катувати їх. Тому наші політичні в’язні в Росії — це виклик усьому світу. Для їх звільнення намагаємося використовувати різні методи. Наприклад, усі вже знають про обмін нашого героя кіборга Андрія Рахмана Гречанова на майора армії РФ, взятого в полон ЗСУ. Але для того, щоб обмін відбувся, президент помилував цього майора, який, нагадаю, був засуджений до 14 років ув’язнення. Розумієте, яка колізія? У мінських угодах записана вимога про звільнення всіх тих, хто незаконно утримується.
Відповідно на окупованій частині Донбасу всі вояки та цивільні, яких захопили й катують бойовики, є незаконно затриманими. На українській же території незаконно затриманих у принципі немає — є правопорушники, які скоїли злочин і проти яких порушено кримінальне провадження. Щодо рабства, то в мене такої інформації немає, я не можу собі дозволити оперувати чутками. Зате в нас є два списки: заручників і зниклих безвісти. Україна як держава зобов’язана знайти тіла, ідентифікувати або хоча б установити обставини смерті тих, хто входить до другого списку. Сьогодні в останньому значиться 762 особи, з них близько 400 цивільних, решта військові. На останньому засіданні гуманітарної підгрупи Мінської переговірної групи взяли нарешті участь представники Міжнародного комітету Червоного Хреста, яким ми напередодні передали ці списки. І ось після цього вперше представники ОРДіЛО заявили, що почали працювати над списками зниклих безвісти й встановили долю 63 людей. Чекаємо тепер їх прізвища і ретельно перевірятимемо інформацію щодо кожного факту. А від МК ЧХ очікуємо, щоб він виступив як аполітичний, незаангажований посередник, котрий зможе працювати на окупованій території. Бойовики нібито дали згоду. Також постійно співпрацюємо з волонтерами в питаннях пошуку інформації про полонених. Адже вони нерідко мають доступ на окуповану територію. Якщо вдається домовитися на нижчому, ніж Мінськ, рівні про звільнення полонених, звичайно, вступаємо в такі переговори.
Чи траплялися у вашій практиці випадки, коли людина, яка вважається зниклою безвісти, насправді є дезертиром чи навіть добровільно перейшла на бік ворога?
— Це війна, і на ній буває все. Звичайно, хочеться говорити лише про героїв. Повторюся, ми використовуємо у своїх перемовинах тільки ту інформацію, яку щотижня оновлює СБУ. Зокрема, і про те, кого вдалося знайти або звільнити. Отже, згідно з останніми цифрами це приблизно 2900 людей. Серед них є й загиблі, а є й ті, хто, скажімо так, був знайдений за різних обставин. Думаю, ви розумієте, про що я.
Україна готова до обміну «всіх на всіх»?
— Якщо йдеться про зміну запобіжного заходу ув’язнення, то ми це вже робимо. Але зрозумійте, що та сторона нерідко робить парадоксальні запити. Наприклад, нещодавно запропонували нам відпустити людину, яка була засуджена ще 2003 року (!) за вбивство й уже відсиділа 11 років із 15-річного терміну. Тобто дуже часто вставляють у списки на обмін осіб, які взагалі жодного стосунку не мають до нинішньої ситуації, але є дружбанами нинішніх бандитів. Звичайно, ми все одно йтимемо на будь-які можливі варіанти, щоб звільняти наших людей. Однак виходить це не завжди. Наприклад, уже два місяці боремося за звільнення однієї важкопораненої людини: ампутовані дві ноги, поранення ока та черевної порожнини. Ми все підготували для операції, реанімобіль уже чекав із дружиною, щоб його забрати. Бойовики відмовляються й починають казати, що його взагалі в них немає.
Читайте також: «Зрада» у ворожому стані
Потім, коли закидаємо їх фактажем, переконують, що, мовляв, Червоний Хрест відвідав не всіх ув’язнених в Україні й що спочатку хочуть побачити всіх затриманих бойовиків, а потім допустять нас до пораненого. Розповідаю це, щоб ви розуміли, з якими бандитами нам доводиться мати справу. Дуже часто вони погоджуються віддати нам полоненого тільки тоді, коли він уже при смерті. Нещодавно помер один зі звільнених ще в липні, так і не оправившись від ножових поранень: його жорстоко катували. Бойовики, коли передають нам напівмертвих людей, сподіваються зняти із себе відповідальність за катування та смерть. Мені справді страшно за мешканців окупованої частини Донбасу, які потрапили в заручники до таких людей. Треба розуміти, що згідно з мінськими домовленостями Москва має використати всі важелі впливу на бойовиків для виконання угоди.
Якщо оцінювати мінські домовленості загалом, то чи виконали бойовики й Росія бодай щось?
— Вони не виконали жодного пункту мінських угод. Повторю: жодного. Єдине, чого вдалося досягти, то це певного прогресу щодо режиму припинення вогню. Все ж таки «Гради» майже не працюють, а раніше, коли постійно використовувалася важка артилерія, ми втрачали по 40–60 наших найкращих хлопців. Зараз гинуть переважно від мін та дій диверсійно-розвідувальних груп. Тобто відкриті бої трошки вщухли. Вдалося реалізувати деякі гуманітарні проекти з допомоги конкретним людям на окупованій території. Важливою є наша робота з розмінування. Але угоди загалом бойовики не виконують. Хоча треба розуміти, що при цьому Мінськ усе одно працює, адже до його виконання прив’язані санкції проти Росії. Ми чітко, з фактажем доводимо світу, що РФ нічого так і не виконала, тому необхідно продовжувати санкції. Путіна треба зупиняти всім світом, і мінські угоди в цьому якраз допомагають. Бо хто буде наступний: Білорусь, Казахстан, Польща, країни Балтії? Ніхто у світі не може почуватися в безпеці поруч із країною, яка цинічно порушує всі норми міжнародного права.
Читайте також: InformNapalm. Новітня зброя
Яка ситуація з амністією, котру вимагають бойовики?
— Сьогодні ми активно вивчаємо схожий досвід в інших країнах світу, як-от Хорватія, Індонезія. Хоча треба розуміти, що в згаданих випадках мова йшла про внутрішній конфлікт, у нашому ж ідеться про війну, спровоковану ззовні. Ми все одно будемо змушені виконувати цей пункт мінських угод, адже хочемо миру. Але ключова дискусія щодо закону про амністію відбуватиметься у Верховній Раді, саме вона прийматиме рішення з цього приводу. Можу абсолютно відповідально заявити, що жодного документа стосовно амністії ні в політичній, ні в гуманітарній мінських підгрупах не обговорювалося й не складалося. Мої слова можуть підтвердити Роман Безсмертний і Володимир Горбулін із політичної підгрупи. Взагалі позиція України незмінна: амністія можлива лише після стабілізації ситуації, роззброєння бандформувань, сталого режиму припинення вогню. Плюс виключно щодо тих, хто не скоював тяжких злочинів і злочинів проти людяності.
—————————————————————–
Ірина Геращенко народилася 1971 року в Черкасах. Закінчила факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1993), Дипломатичну академію України (2011), юрфак КНУ імені Тараса Шевченка (2012). Від 1993-го до 2003-го працювала в журналістиці та на посаді прес-секретаря дирекції Міжнародного фонду сприяння інвестиціям. 2003–2006-й – речник лідера партії «Наша Україна», а згодом президента Віктора Ющенка. У 2006–2007-му очолювала агенцію УНІАН. Народний депутат VI–VIII скликань («Наша Україна», УДАР, БПП). 17 червня 2014 року указом президента Петра Порошенка була призначена уповноваженим президента України з мирного врегулювання конфлікту на Сході країни.