Різдвяний Париж — весь у гірляндах та не характерних для грудня парасольках, під якими жителі й гості столиці поспішають у передсвяткових справах. Усе як завжди наприкінці року, якби не підсумки, що їх усі ми підбиваємо в останні дні грудня. Хоч би хто досяг яких вершин на індивідуальному рівні, 2015-й залишив французам один недобрий спільний знаменник: рік почався з терактів і ними ж таки закінчився.
«Рік, що минає, відритмований для нас тріскотом автоматних черг, — каже Клер, соціальний психолог, мешканка одного з проблемних паризьких передмість. — Початок 2015-го позначився січневими розстрілами в тижневику Charlie Hebdo, а завершення — терактами в театрі «Батаклан» та на «Стад де Франс». Колективне підсвідоме не загоїло ран, не позбулося раптових нападів страху за близьких та рідних, не навчилося жити в новій, непевній і небезпечній реальності». Клер розповідає, що її сусіди відверто радіють поліцейським сиренам за вікнами, бо, доки не оголосили надзвичайний стан, поліція до кварталу не навідувалася, а містечко жило «наче не у Франції»: нервово роззираючись на вулицях, ховаючи телефони й гроші виключно по кишенях, повертаючись додому засвітла й бажано не поодинці… «Тут давно встановився повзучий щоденний тероризм, мовчазне свавілля тих, кого Париж вирішив не помічати, щоб не псувати собі настрій, — пояснює жінка. — Страшно це визнавати, але дехто навіть зрадів кривавим подіям, бо вони привернули увагу суспільства до проблеми безкарності одних і беззахисності інших…»
Читайте також: Війна під вікнами
«Пере Ноелю (французький аналог Санта-Клауса. — Ред.), принеси, будь ласка, мамі такий телефон, що його ніхто й ніколи не вкрав», — написав у листі до казкового персонажа семирічний син Клер. «Малий залишив лист незапечатаним на видному місці, на моєму робочому столі, а перед тим казав, що більше в Пера Ноеля не вірить, — ділиться особистим мати. — Я була дуже розчулена. У такий спосіб хлопчик не тільки висловив мені співчуття, а й наштовхнув на висновок, що Пер Ноель як символ надії та індикатор
проблем потрібен не лише дітям, а й дорослим».
«Чим запам’ятався мені 2015-й? — перепитує Шанталь, власниця невеликої крамнички сувенірів за два кроки від собору Паризької Богоматері. — Цього року значно менше туристів. Це впадає в око всім, хто працює в сувенірній комерції. Мій річний оборот зменшився на 20%. Читала, що у Сполучених Штатах після терактів 2001 року спостерігались аналогічні тенденції. Але знаєте що? Людей до крамнички заходить менше, але кожен із них витрачає більше, ніж середньостатистичний покупець близко року тому. Люди ніби самі себе винагороджують за сміливість. Які ж ми, мовляв, молодці! Приїхали до Парижа після листопадових подій».
Шанталь майже механічно переставляє металеві Ейфелеві вежки на поличці. Міняє їх місцями, вишиковує сріблясті попереду, а золотаві — за ними. «Усім нам потрібна казка, — каже замислено. — Кожен підсвідомо чекає перемоги героїв над лиходіями, світла над темрявою… Всяк, малий і дорослий, мріє, що настане колись такий чудовий день, котрий усе оберне на краще».
Читайте також: Технологія гіршого
Святкові традиції понад усе: хоч би які тривожні думки дошкуляли французам, кожен знаходить бодай півдня, щоб відвідати різдвяні базари. Щонайменше у своїй місцевості. А якщо пощастить, то знайдеться зо два вихідних, щоб майнути до Ельзасу. У цьому регіоні збереглась автентична традиція різдвяних розпродажів у всій її затишній і майже середньовічній красі. Більше ніде у Франції ви не побачите такого розмаїття ялинкових прикрас, копченостей та солодощів, характерних для різдвяного столу, ніде й близько не знайдеться стільки вишуканих художніх виробів та неймовірних сувенірів.
«Цей рік у нас дуже вдалий, — запевняє Мішель, мешканець туристичного містечка Кайзерсберг. — Скажу більше: він успішніший за кілька попередніх. Ви ж самі бачите: на вулицях не проштовхнутися. Мабуть, французи не наважуються далеко виїздити, сідати в літаки. Отож вони і приїздять до нас, розвиваючи власний, національний туризм». Ось такий він, закон збереження відпусткової енергії: попри всі внутрішні та зовнішні загрози, туристичні маси не зникають і навіть не зменшуються в обсягах, а лише переливаються до інших територій. Людині властиво подорожувати й мріяти. Казковий Пер Ноель у цьому непоганий помічник. І як пришвидшувач економічних процесів, і як розрадник для згорьованих душ. Справді, дорослим також потрібні казки. Хоч вони й використовують їх на інше, ніж діти.