Для мене це лише констатація. А для сусідів свято. Путін обіцяв їм світло, тож приїхав і забезпечив. Аж заздрісно дивитися на них: ось би моя держава дала мені привід так із чогось радіти! Не втрачаю надії, що колись так і буде. Та не сьогодні, бо нині день, коли без найменшої потреби Україна програла важливий пропагандистський бій.
Щось там, певно, трапилося днями в кулуарах Києва. Чи то європейські партнери висловили гуманітарну стурбованість, чи то росіяни пригрозили якоюсь «симетричною відповіддю», чи, може, секретна соціологія із Криму нарешті потрапила на президентський стіл — усі зібралися, поглянули й ахнули… Але енергетичну блокаду вирішено згортати. І бажано з хорошою міною.
Із цим останнім непросто. Бо вже пізно, як зробив прем’єр Яценюк, сором’язливо звалювати підрив електроопор на «російських диверсантів». Адже, по-перше, «іноземний» варіант уже відпрацьований Москвою: там диверсію на Херсонщині проголосили справою рук ворожих турецьких спецслужб. А по-друге, очільника Кабміну підвела хлєстаковська звичка Іслямова ляпати язиком де не треба. На просторах інтернету широко гуляють свіжі записи розмов московських телефонних хуліганів-пранкерів (звісно ж, ефесбешників), котрим, видаючи себе за Авакова та Геращенка, вдалося кілька днів морочити голови Джемілєву та Іслямову й викликати їх на відверті розмови про чонгарські справи.
Читайте також: Свічка у вікні
І якщо небагатослівний Джемілєв мав пристойний вигляд (хіба що стримано скаржився «офіційним особам» на самоуправство «Правого сектору» на «кордоні»), то Іслямов ейфорійно здав росіянам усі «явки та паролі»: ім’я мінувальника опор, що привіз протитанкові міни, наявність зброї у свого загону (і попросив іще), власний незареєстрований пістолет, плани бойового походу «на Джанкой», назву «ударного батальйону», котрий він формує… «Герой Чонгару» все ще вихвалявся у ЗМІ «армагеддоном», котрий улаштував колишнім землякам, планами морської, мережевої, банківської блокади Криму власними силами, «війною», котру він уже нібито веде проти Росії в союзі з дружньою Туреччиною.
Але тут, нарешті, від летаргічного сну прокинулася Українська держава й в особі президента втрутилася у справу, що почала набирати небезпечного міжнародного виміру. Петро Олексійович заявив, що електропостачання частково відновлюється. Джемілєв та Чубаров із видимим полегшенням підтримали рішення глави держави й стали обговорювати деталі законодавчих актів, які слід прийняти якнайшвидше, щоб офіційно установити всі обмеження в економічних відносинах з окупованою територією (щó, власне, їм і варто було зробити від самого початку замість голосувати торік за лукавий закон про вільну економічну зону «Крим»).
Чи не є приводом для радощів те, що за справу півострова замість московського ділка нарешті взялася держава? Якщо і є, то не надто великим, адже чонгарська епопея ще далека від завершення: почувши про «зраду» Меджлісу, «Правий сектор» засвистів та пообіцяв, що далі діятиме самостійно. Тож неконтрольоване «гуляйполе» на Чонгарі нікуди не поділося.
Скоро, кажуть, Україна пустить струм до Криму (якщо їй, звісно, дасть на це дозвіл «Правий сектор»). Можливо, у мене з’явиться ще кілька годин світла (вони, втім, уже з’явилися й без України). А що понад те?
Читайте також: Перекопський світлофор
Кримські політв’язні, виторгувати котрих своєю блокадою з полону нібито розраховував Іслямов, не звільнені. Навпаки, ричання Аксьонова («я думаю, что суд учтет, что именно за этих товарищей просили эти «коллеги». Мы им это все добавим, ущерб, который был нанесен Крыму, эти товарищи будут ликвидировать тупой пилой в Заполярье») в російських умовах лунає як смертний вирок…
Про захмарний стрибок авторитету «рятівниці» Росії (під гаслом «Не оставим Крым в беде!») я вже писав. Боляче повторювати, тож не стану. Але спостерігаю навколо саме це.
А не виключено ж, що окупантів іще доведеться вмовляти прийняти той струм! Бо обнадієний швидким реагуванням Москви Аксьонов радіє визволенню із залежності від Києва: «Электроэнергия была последняя нитка, которая связывала нас с Украиной. Вот сегодня мы отрезаны уже полностью и не имеем намерений вновь поддерживать эти отношения… Даже если Украина и захочет подавать электроэнергию, брать ее нам не надо ни за какие деньги: ни за большие, ни за маленькие».
Отак Україна ні сіло ні впало втратила (точнісінько як колись свої військові частини в Криму) найцінніший важіль електрорубильника, котрий у руках державних діячів, а не хуліганів міг би стати потужним знаряддям управління ситуацією на кримському фронті. Та хоч би й умілого шантажу! Але не став. І після оперативної російської реелектрифікації Криму вже не стане.
Тож заради чого все це було?..
