Попри стереотипи Закарпатська область не належить до найменших в Україні за чисельністю мешканців. Їх там 1,26 млн осіб, що значно більше, аніж у більшості західних, центральних та південних регіонів країни: Чернівецькій, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Чернігівській, Сумській, Кіровоградській, Херсонській, Миколаївській, а також підконтрольній Україні частині Луганської області. Останнім часом Закарпаттю поступилися й Черкаська та Житомирська, і лише незначно все ще переважає Хмельницька (однак там населення значно швидше скорочується і вже за кілька років може зрівнятися).
Закарпаття є краєм контрастів і чи не найкращою в країні ілюстрацією на тему глибокого розриву між офіційною та тіньовою сферою економічного життя в Україні. Валовий регіональний продукт (ВРП) області у 2013 році становив лише $2,1 тис на особу (новіших даних Держстат досі не публікував), що вдвічі менше від загальноукраїнського показника та один з найнижчих (поряд із Чернівецькою та Тернопільською областю) показників в Україні. Порівняно із сусідніми країнами ЄС, між якими Закарпатська область затиснута за трьох сторін контраст ще більш разючий: того ж року за даними Світового банку ВВП на особу у Словаччині становив $16,9 тис, у Польщі – $14,3 тис, в Угорщині – $12,6 тис, в Румунії – $7,9 тис.
Найбільший внесок у ВРП краю у 2013 році приблизно порівну зробили торгівля (15,9%), переробна промисловість (15,5%) та сільське господарство (14%). При цьому Закарпаттю притаманна найвища в Україні частка офіційного сільського населення (62,9%), а за межами міст із понад 50 тис жителів взагалі проживає 83,3% мешканців регіону. Висока частка і чисельність населення сіл і містечок в краї поєднується із обмеженістю придатних до обробітку земель. Ріллі на одного сільського жителя у 15-20 разів менше, ані у більшості областей Центральної та Південної України.
У результаті сільське господарство має значно вищу інтенсивність порівняно із рештою країни, але водночас тривалий час стагнує. Адже зосереджене головним чином в особистих селянських господарствах та дрібних фермерських господарствах, та часто виступає допоміжним, а не основним джерелом прибутку тих, хто ним займається. На тлі аграрного буму в Україні протягом останнього десятиліття обсяг сільськогосподарського виробництва на Закарпатті у 2014 році був лише на 14% більшим, аніж у 2005 році. А за 10 місяців 2015 року галузь відкотилася на 6,9%, що у разі збереження аналогічної тенденції за результатами року здатне «з’їсти» більше половини десятирічного приросту.
Читайте також: Вузькі місця податкових змін
Відтак у сільській місцевості традиційно спостерігається високий рівень безробіття, якому на відміну від більшості інших регіонів України, не здатний зарадити розвиток агропромислового сектору. У містах краю жителів сільської місцевості не чекають: там також серйозні проблеми із роботою, особливо прибутковою і ефективною зайнятістю в комерційному секторі.
За обсягами виробництва промислової продукції на одного мешканця Закарпатська область сильно поступається загальноукраїнським показникам: майже в 4 рази – загалом по промисловості та у 3 рази за продукцією переробної промисловості. При цьому область має яскраву спеціалізацію на виробництві продукції легкої промисловості (6,2% загальнонаціонального обсягу у 2014 році) та машинобудування (4,6%, головним чином за рахунок електротехнічної промисловості), де обсяги виробництва у розрахунку на одного мешканця в півтора-два рази перевищуються середньо українські показники.
При цьому найбільші обсяги промислової продукції припадають на Ужгородський район (41,1%) у 2014 році, далі йде Мукачеве (14,8%) та Ужгород (11,4%). В решті області випускається менше третини продукції. А у східній частині Закарпаття – Мармарощині (Рахівський, Тячівський, Міжгірський, Хустський район із Хустом, а також незначні частини Іршавського та Свалявського районів) – промисловість все ще фактично відсутня. При майже 40% жителів, частка Мармарощини у виробництві промислової продукції регіону у 2014 році ледь перевищувала 5%.
Питома вага Закарпаття в українському експорті приблизно відповідає його частці у населенні країни. Водночас регіон спеціалізується на кількох групах товарів. Так за перші 3 квартали 2015 року на Закарпаття припало майже третина (31,9%) усього українського експорту електротехнічної продукції, якої було вивезено на $452,6 млн. Такі значні обсяги зумовлені роботою підприємств регіону на давальницьких схемах із зарубіжними партнерами: завозяться матеріали та вивозяться вироблені із них комплектуючі для зарубіжних замовників. У результаті експорт електротехнічної продукції за три квартали 2015 року склав понад 54% усього вивозу краю, а імпорт – понад 70%.
За аналогічними схемами працюють також більшість інших галузей промисловості області, що зумовлює значні обсяги й частку в загальноукраїнському експорті відповідних товарів. Так на область припадає 58,9% експорту іграшок, 48% шкіряних виробів, 20,8% органічних хімічних сполук, 20,7% готових текстильних виробів, 20,3% ефірних олій, 19,8% взуття, 18,2% продукції овочеконсервної промисловості, 17% трикотажних виробів, 12,8% – меблів, 8,2% напоїв (головним чином мінеральної води та вина). В кожному випадку йдеться про обсяги поставок на десятки мільйонів доларів.
Основним ринком збуту (головним чином за рахунок електротехнічної продукції) є Угорщина ($379,93 із $821,23 млн) та інші країни Вишеградської четвірки, на які сукупно приходиться понад 2/3 експорту Закарпаття. Іншими великими імпортерами є Німеччина ($58,32 млн), Австрія ($48,83) та Росія ($38,4), до якої, однак йде менше 5% експорту краю.
Зав’язане на експортоорієнтоване машинобудування, Закарпаття болісно переживає кризові ситуації на світовому ринку. Так під час кризи 2009 року відбувся майже двократний спад виробництва у переробній промисловості загалом (до 48,7% 2008 року) та більш як у три рази (до 31,5%) у машинобудуванні. Після кризи воно відновлювалося: до 2014 року приріст у переробній промисловості склав 57%, а в машинобудуванні воно зросло у 2,57 рази, хоч в обох випадках так і не досягло докризового рівня. Але у 2015 році машинобудування знову пережило черговий різкий спад (32,5% за 10 місяців 2015 року), який знову став основним фактором скорочення промислового виробництва в області (на 20,9%).
Якщо аналізувати більш тривалі тенденції, то відчутна позитивна динаміка була притаманна лише хімічній промисловості, де обсяги виробництва у 2014 році були на 50,8% більшим, аніж у передкризовому 2008 році. Приблизно на докризовому рівні перебуває також виробництво у деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості. В усіх інших галузях закарпатської промисловості, попри активне використання давальницьких схем співпраці із провідними світовими виробниками, обсяги виробництва зараз все ще на 30-60% менші, аніж були у 2007-2008 роках. Наприклад виробництво у легкій промисловості 2014 року становило лише 46% від рівня 2004 року, коли в галузі розпочалася низхідна тенденція. У харчовій промисловості та виробництві напоїв у 2014 році обсяг виробництва склав лише 46,8% від докризового рівня 2007 року, а з початку 2015 року спад склав ще 16,3% і наразі лише поглиблюється (-23,6% у жовтні до жовтня 2014 року).
Економічні проблеми та гостра нестача ефективних робочих місць в краї є основою найбільш масового в Україні заробітчанства закарпатців, хоч і активно затушовується в різний спосіб: Показник визнаного безробіття, як зареєстрованого, так і за методологією МОП, в краї складає начебто всього кілька відсотків. Втім, уважніший аналіз свідчить про інше.
Читайте також: Міжмор’я: між ідеєю та реальністю
Загальні трудові ресурси регіону (особи працездатного віку та працюючі пенсіонери, яких офіційно близько 20 тис) налічують понад 800 тис осіб. При цьому офіційно зайнятих у комерційному секторі (підприємства усіх форм власності включно з мікробізнесом та ФОП) лише 20% із них (164 тисяч). Причому половина – це ФОПи, які часто є «сплячими». Тобто формально існують, однак насправді не ведуть діяльності, або виступають прикриттям для заробітчан, які працюють закордоном.
На підприємствах позабюджетної сфери із понад 10-ти зайнятими налічується взагалі тільки 84 тис. штатних працівників. Більшість із них працюють у переробній промисловості (33,5 тис), транспорті – 13,9 тис, торгівлі – 9,8 тис. 87 тис осіб працюють в бюджетній сфері та органах влади. При цьому штатні працівники розміщені на території області дуже нерівномірно: 37% із них зосереджено в Ужгороді та Мукачевому, де проживає менше 17% жителів області, тоді як у решті адміністративних районів області 1 штатник не завжди припадає навіть на 10 мешканців.
237 тис осіб працездатного віку, тобто значно більше, аніж зайнято в комерційному секторі, офіційно відносяться до «економічно неактивного населення». Непропорційно велика частка їх проживає в селі (73,8%). Ще понад 300 тис формально зайнятих мешканців краю офіційно ніде не працює, а лише формально числиться за тими чи іншими секторами. При такій низькій реальній зайнятості та високому прихованому безробітті в області налічується 292 тис пенсіонерів, фінансування яких через масштабний дефіцит місцевих ресурсів доводиться за рахунок вливань із-зовні.
В комерційному секторі по зайнятості домінує мікробізнес. Із 164 тис офіційно зайнятих в ньому понад 91 тис працюють в мікропідприємствах та ФОП. На великих підприємствах зайнято лише 7 тис осіб. Решта працює в середніх та малих (крім мікро-), які є домінуючою силовою в регіоні за економічною вагою. Так, із 43,95 млрд грн реалізованих товарів та послуг у 2014 році на середній та малий бізнес (крім мікро-) прийшлося 26,6 млрд, на мікробізнес та ФОП – 11,6 млрд, на великі підприємства – лише 5,64 млрд.
Природно, що в цих умовах мешканці краю намагаються знайти засоби до існування за його межами. Адже поруч заможні регіони сусідніх держав, потрапити до яких жителям не так і складно: абсолютна більшість мешканців Закарпаття проживає в межах дії малого прикордонного руху з Угорщиною та Словаччиною, багато мають угорський паспорт, або документи інших держав ЄС. Фактично в усіх прикордонних районах добре володіють мовами сусідніх держав. Тож принаймні населення смуги завширшки 50-70 кілометрів живе саме завдяки можливостям, які відкриває прикордонний статус регіону: займаються контрабандою, виїжджають на заробітки до сусідніх та більш віддалених країн ЄС, тощо.
У прилеглих регіонах сусідніх держав (Польщі, Словаччині, Угорщині) бачимо значно вищий рівень доходів. Скажімо, в Угорщині середня заробітна платня в перерахунку по курсу становить 19 тис грн, у прилеглих до Закарпаття Пряшівському та Кошицькому регіонах Словаччини — 18–21 тис. грн, в Румунії – 15 тис грн, що принаймні у 4–5 разів більше, аніж у Закарпатській області (3,8 тис грн). Навіть мінімальна заробітна платня в сусідніх країнах ЄС складає від 5,9 тис грн в Румунії (218 євро) до 10,3 тис грн у Словаччині (380 євро).
Однак, за відповідної структури зайнятості та її загального низького рівня, і при збереженні нинішнього режиму преференцій мікробізнесу і ФОП, громади Закарпаття не зможуть самостійно забезпечити власних бюджетів після децентралізації. Зараз власні доходи не покривають в краї і 1/5 видатків (не рахуючи видатків Пенсійного фонду), що зумовлює тотальну залежність області від фінансових вливань із Державного бюджету. Наприклад, у 2014 році до загального фонду місцевих бюджетів області на усіх рівнях було отримано доходів у сумі 1,19 млрд грн, а видатки склали 6,48 млрд. Заплановані власні доходи обласного бюджету на 2015 рік становлять лише 260,4 млн грн (податкові надходження – 192,4 млн), а витрати очікуються на рівні 3,16 млрд і основна частина з них вливання в місцеві бюджети нижчого рівня.
Як бачимо, низький рівень офіційного ВВП регіону зумовлений занепадом та стагнацією у основних галузях економіки краю, що знаходить своє відображення й у чи не найбільш критичній в Україні ситуації із офіційною зайнятістю та хронічному і дуже великому дефіциті власних бюджетних ресурсів. Закарпатці значно більше, аніж решта українців отримують свої доходи неофіційно, часто за кордоном. Відтак вони не враховуються ані в валовому регіональному продукті, ані не конвертується належним чином у наповнюваності бюджетів та соціальних фондів області. У результаті Закарпаття постає у образі глибоко депресивної та залежної від вливань із центру при тому, що реальний рівень життя її громадян часто не те, що не поступається, а навпаки суттєво випереджає інші регіони країни.