Як з’явився звичай запалювати свічки в пам’ять про Голодомор, щороку теж виставляю у вікні вогник. А коли виходив такими вечорами в місто, розглядав вікна багатоповерхівок: може, ще в когось свічки? І кілька разів таки бачив! Чимось ті сумні поодинокі вогники дуже втішали. Певно, відчуттям спільності долі.
Сьогодні свічки у вікнах шукати не треба: мерехтять скрізь. Не про Голодомор, звісно. А про дещо інше.
Цієї ночі присвятив три дорогоцінні «електричні» години не переглядові новин енергетичної епопеї (там без змін), а спостереженням, як на цю епопею реагують співвітчизники. Весело ж їм там, на материку… У львівських кнайпах сміючись п’ють нове чорне пиво «Крим вночі». Публіка в інтернеті вправляється у фантазіях, чим задушити «крисчан». Радісно чекає штормів у Керченській протоці: восени, мовляв, татари перекрили їм продукти з України, а взимку Дід Мороз перекриє ще й із Росії, тож дасть Бог, до весни всі повиздихають, наволочі! Садистські інструкції кримським співвітчизникам, чим із підніжного корму можна насититися, а чим зі сміттєзвалищ зігрітися тощо. Ненависть зашкалює. Але стривайте: чи не ця публіка кивала на слушні ствердження Джемілєва, що справжніх учасників «референдуму» в Криму не більш ніж 40%? Ну, то було колись, а тепер спільно із Джемілєвим уже годні виморити дустом і решту.
Читайте також: «Московський десант»
Мультимільйонери Іслямов та Константинов злагоджено співають в унісон: перший — про те, що населення охоче «перетерпить без струму», а другий — що народ «сам не хоче бандерівської електрики».
Але щось не дуже хочеться сміятися з Константинова. Надзвичайна ситуація завжди відкриває великі можливості для політика. І цією можливістю кримська хунта за вчасною порадою політтехнологів уміло користується. «Спікер» та «прем’єр» уже не видаються йолопами-ледарями: ділові й підкреслено спокійні, вони щодня публічно звітують про конкретні заходи з енергозабезпечення. Кримські медіа нон-стоп повідомляють про дрібні, але обнадійливі зрушення: збільшено ліміт електропостачання для Севастополя, забезпечено безперебійне живлення у відділеннях інтенсивної терапії (а на крайній випадок цілодобово чергує санавіація, щоб доправити хворих до лікарень Росії), сімферопольська ТЕЦ запустила другу турбіну, МНС освітлює пожвавлені міські перехрестя мобільними світловими вежами, відновлено 70% мобільного зв’язку, Путін наказав протягнути кабель через протоку до середини грудня, у негазифікованому місті Щолкіне рятувальники роздають населенню гарячу їжу… Російські регіони спішать на порятунок: Петербург шле генератори для Сімферополя, Москва — для Севастополя, Ульяновськ — для Феодосії тощо. Щогодини новини про сотні, тисячі генераторів, які їдуть із Росії. І справді ж їдуть: он уже гудуть уночі десь і світло дають на годину довше.
Москві, звісно, начхати на добробут жителів Криму. Але вона дістала рідкісну нагоду задешево й міцно підняти свій авторитет. Бо для всіх, хто не заглиблюється в політику, є очевидним, що Україна намагається Крим знищити, а Росія його рятує. А хто заглибиться, побачить іще менш утішну картину: Київ перебуває в боягузливому ступорі, а з Криму знущається бозна-хто. План «великого комбінатора» Іслямова провалився: росіяни не стали домовлятися з ним, а демонстративно розбудовують енергонезалежність Криму.
Читайте також: Перекопський світлофор
А що ми протиставимо вмілій російські «пропаганді добрими вчинками»? Злі гуморески під чорне пиво? Зграї «блокувальників» на Чонгарі? Безсилу лють? Якими доводами (з огляду на те що військовий варіант Україна від самого початку категорично заперечує) збираємося повертати прихильність 2 млн людей, якщо намагалися знищити голодом та морозом? Важелями міжнародного законодавства? Невдала спроба влаштувати гуманітарну катастрофу серед таких важелів не значиться.
Більш непоправної диверсії проти українських позицій у Криму не видумав би й сам Путін.
Пам’ятаю, як навесні чи влітку цього року якась громадська організація влаштувала проект на кшталт «привіт Криму з материка»: активісти й перехожі махали в камеру, скакали, усміхнено кричали кримчанам: «Тримайтеся! Україна з вами!». Ми собі й тримаємося, досі. А от усміхнені активісти кудись пощезали. Чи то привітність вичерпалася разом із грантом. Чи тепер стало соромно згадувати про нас і дивитися нам в очі. Чи, може, Україна вже не з нами.
Отож і горять свічки поминальними вогниками нашим сподіванням.