Відразу після другого туру виборів з’явились повідомлення про перевагу молодшого (чимало сіті-лайтів наголошували: «Досвід чи молодість?») учасника перегонів Артема Стрижакова на дві з половиною сотні голосів. Цей молодик став відомим у навколополітичних колах нашого краю під час позаминулорічних подій на Майдані. Ярий представник Партії регіонів, власник мережі магазинів «Цифротех», він фактично став зброєю у руках тодішньої влади, очолюваної на Кіровоградщині п’ятим у записнику Януковича номером – Сергієм Ларіним. Саме з магазинами «Цифротеху» постійно відбувались якісь казуси, що давали підставу для скарг і відповідно наїздів та утисків на родину підприємців Онулів, які посміли публічно вийти з-під парасольки ПР і спробували вести свою політичну гру.
Але й без того Артем Стрижаков став фактично одним з облич Антимайдану, що й підтвердив під час минулої парламентської кампанії під час єдиного агітаційного приїзду в область тоді уже представника Опозиційного блоку Сергія Ларіна. Той приїзд був рясно обставлений тітушками, бо активісти Майдану намагалися продемонструвати своє ставлення до колишнього очільника області з допомогою засобів вуличної люстрації – яєць та гнилих помідорів. Тоді не обійшлося без скандалу, а Артем Олегович став чи не єдиним місцевим діячем, який публічно підтримав майбутнього парламентського опозиціонера.
Читайте також: Дерегіоналізація Миколаєва
Та, очевидно, швидко збагнув, що ця політична сила не принесе йому бажаних політичних дивідендів, бо великий цифровий екран на кузові «Газельки» (фішка стрижаківської реклами) більше не згадував Опоблок, а здебільшого переливався синьо-жовтими барвами великого сердечка з написом «Я люблю Кіровоград!». Правда, пізніше у нього з’явилось ще одне замашне гасло: «Я поверну Єлисаветград!»
Він вчасно зрозумів, що однією такою сердечною віртуальною любов’ю взаємності кіровоградців не здобудеш і ще задовго до офіційного початку виборчої кампанії розгорнув активну роботу із низовими ланками місцевого самоврядування у одному із найбільших і віддалених мікрорайонів міста. Дитячі майданчики, впорядковані під’їзди, пофарбовані лавчинки, дитячі спортивні змагання, локальні свята у дворах – усе це Стрижаков робив не за два тижні до виборів, як інші кандидати, що здобулися на депутатство у міській та районній радах, а, як мінімум, за півроку. Напередодні ж самого голосування його масовики-витівники, озброївшись барвистими величезними батутами для дітей та веселою голосною музикою обійшли все місто.
Артем Стрижаков балотувався як самовисуванець, що, очевидно, теж зіграло позитивну роль серед не дуже прихильних до партійних тусовок містян. Та й обіцянки свої він формулював набагато конкретніше, чіткіше і реалістичніше, ніж його опонент – висуванець БПП «Солідарність» генеральний директор ТДВ "М'ясокомбінат "Ятрань" Андрій Райкович. Заасфальтую тротуари (їх уже кілька місяців у місті асфальтують) звучить набагато ймовірніше, ніж відкрию соціальні магазини й комунальні аптеки.
Читайте також: Сюрпризи другого туру
Люди, які вже перестали сліпо довіряти кандидатам і ловити кожне їхнє слово, не можуть не розуміти, що соціальні магазини у нинішніх умовах, коли і виробник, і продавець рахують копійку, – це мильна булька, маніпуляція, обман. Ну, можна на якийсь час домовитись із кимось з виробників, якусь ціну на 10-20 копійок на певний час знизити, але довго так тривати не може, тим більше за умов нестійкої економіки та стрибкоподібної інфляції. Власне, такий досвід у Кіровограді уже був. Ларін свого часу такий галас здійняв навколо тих кількох соціальних магазинів, які з’явились в області, що піарники новонаверненого кандидата (в оточенні одного й іншого трапляються одні й ті ж люди), очевидно, сподівалися осідлати цю хвилю ще раз. Але ж нині від тієї затії лишилась тільки назва… Так само й з аптеками. У місті така щільна мережа приватних аптек, що організовувати ще комунальні – справа абсолютно збиткова і недоцільна.
З подібними обіцянками у Райковича (чи у його штабу) з політтехнологічної точки зору вийшов солідний прокол. Тим більше, якщо врахувати, що саме висунення його було блискучим ходом. Серед майже півтора десятків кандидатів він з’явився чи не останнім і сплутав карти багатьох, хто розраховував на інший, кращий результат.
Депутат обласної ради попереднього скликання від Народної партії Андрій Райкович досі від публічної політики намагався триматися подалі. Його виграшне й непересічне амплуа – керівник колишнього птахокомбінату (у місцевого люду – «пташка»), який занехаяне радянське підприємство перетворив на сучасне, модернізоване, з європейськими вимогами якості та відомим уже й в Україні брендом «Ятрань». У часи Януковича його оточення, кажуть, намагалося відкусити шматок цього бізнесу, що Андрій Павлович пережив дуже болісно, правда, у публічну площину жодна інформація про це не просочилась. Є версія, що й згодився він на участь у цій, за великим рахунком, непотрібній для нього виборчій кампанії, бо отримав пропозицію, від якої не міг відмовитись. Тим більше його підтримала значна частина бізнесової та політичної еліти міста.
Хоча, можливо, й справді сподівався використати свій досвід виробничника й управлінця, аби модернізувати місто, зробити його комфортнішим і зручнішим. Йому втілити це було б простіше, бо у міській раді складається більшість із представників БПП «Солідарність», ВО «Батьківщини», яка підтримала Райковича, та ще кількох партій, що могли б приєднатись ситуативно.
Читайте також: Кінець «Новоросії»
Звісно, довіра виборців тут грає не останню роль. А Андрій Павлович і тут прорахувався. Дражливою для Кіровограда уже не один місяць залишається тема незаконного виділення земельних ділянок під забудову у рекреаційній зоні міста Лісопарковій. Спочатку Райкович запевняв виборців, що він не має там землі. Але забув, у який інтерактивний час живе: ЗМІ опублікували карту земельного кадастру, де видно, що Райкович володіє чималим шматком цієї зеленої зони, яка має належати усім містянам. Виправдовуючись, Андрій Павлович пояснив, що взяв цю землю ніби для зведення хоспісу, хоча той до кінця року має відкритися на території першої міської лікарні. А через кілька днів правозахисник Ігор Погасій, який доклав чимало зусиль для збереження для міста Лісопаркової, опублікував на Фейсбуці дані реєстру, які свідчать, що у Райковича ще кілька ділянок у зеленій зоні. Жартівникам було де розвернутись – запасся, мовляв, Райкович земелькою і для притулку для безхатченків, і для бездомних собак та котів…
Одним з лідерів змагання за крісло міського голови на першому етапі виборчих перегонів був представник потужної бізнесової родини Табалових Андрій. Після першого туру виборів екзит-поли назвали його суперником Андрія Райковича, який здобув 27 з половиною відсотків голосів, у другому турі. І хоча штаб Табалова намагався і публічно, і в судах довести, що Стрижакову приписана голоси їхнього кандидата, але остаточний підрахунок показав перевагу Стрижакова, який лише на три відсотки відстав від Райковича. Мабуть, загальні очікування його перемоги були настільки великими (аякже – виробничник, господар!), що у другому турі екзит-поли у Кіровограді не проводились взагалі.
Отож, напередоні другого туру багато кіровоградців просто не мали свого кандидата. Інтриги й справжнього протистояння не було. Навіть публічний диспут кандидатів засвідчив, що вони – одного поля ягоди, не зважаючи на різницю у віці. І світоглядно (обоє підтримують Єлисаветград), і за готовністю бути керованими, а значить, про пріорітет інтересів городян говорити важко.
Наш обласний центр явно залишився без журавля у небі. Та, схоже, що й без синиці в руках. Пташка вилетіла…