Прикметно, що таке «занурення» у стихію «республіканської» пропаганди я здійснюю волею випадку вже вдруге. Утім, відколи ейфорія довкола «Новоросії» явно пішла на спад, характер подаваної інформації змінився. Тепер вона спрямована на те, щоб хоч якось видряпатися з ідейної пастки, у яку загнали себе титани «русскомірних» ідей.
«Найлегшим» серед усього, що вливають через інформаційний шприц, є всілякі російські та радянські фільми, 95% яких працюють на одне — вмонтування ідеї про сакральність «Великої Перемоги» (1945 року) із прославлянням образу мало не билинних руських богатирів, які тепер носять камуфляж і трансформувалися в бійців армії та спецпідрозділів. На тому самому ґрунтується й більшість російських серіалів відповідної тематики, де «опери», «менти» й «слідак», долаючи труднощі суворої дійсності, попри мізерність зарплат і непрестижність обраної професії, все-таки щиро служать своїй батьківщині й державі, ризикуючи життям на невидимих для нас рубежах.
Але ностальгією все не закінчується. Міст до нинішніх реалій перекидають різноманітні документальні фільми й телепередачі, присвячені вже російським військовим заводам, новинкам озброєння, сучасним великокаліберним кулеметам з оптичним прицілом, «виробленим із ювелірною точністю». Отут і починається справжній розгул гордості за «вєлікую Россію».
Читайте також: Як рахують у «ДНР»
Нарешті, потужніший наркотик телевізійної картинки надходить у мозок споживача з вечірніми новинами та політичними ток-шоу, де обов’язково — незалежно від того, російський це чи «республіканський» канал, — розповідають про підлість і лицемірство української влади, замінивши ними тему «звірств фашистів», адже вгодовані жіночки у фартухах, що, горлаючи на всю вулицю, вдають із себе корінних дончанок, уже стали моветоном. Тепер усі зусилля ідеологів «русской вєсни» спрямовані на те, щоб за основною темою — «звірств джихаду» — показати, як саме Київ устромляє палиці в колеса мирних процесів, принагідно нібито готуючись-таки силою відбивати Донецьк і Луганськ. А на російських ток-шоу завжди прослизає думка про те, що «Донбасові ніхто нічого не обіцяв», хоча місцеві генії «Новоросії», ніби не помічаючи її, розповідають і надалі про успіхи «республіки» в доїнні корів і боротьбі з тарифами, які в «народних землях» у рази нижчі, ніж у «фашистських».
Отак мляво минає більша частина вечора, аж доки на екрані не з’являється метр російської пропаганди — Дмітрій Кісєльов, котрий самими своїми рухами й мімікою змушує повірити, що РФ незабаром перетворить на радіоактивний попіл не тільки Америку, а й «ІДІЛ», а українська армія не протримається і двох годин у разі реальних бойових сутичок з елітними російськими частинами. Закінчується це неодмінно близьким планом старту російських ракет із акваторії Каспійського моря мало не під гімн «вєлікой страни». Слід сказати, що іронія стосовно власне телевізійної картинки у програмах російського ТБ абсолютно недоречна: за всієї своєї наївності й награності вона діє так сильно, що часом навіть я ловив себе на думці: «А що, коли все це так і є?». Критичність і незалежність думки за такої якісної брехні мають бути неймовірного рівня, щоб людина відсівала пропонований інформаційний продукт. Годі вже й казати про ситуацію, коли його споживають не днів зо два, а цілими місяцями.
Читайте також: Газовий колапс «ДНР»
Насамкінець додам, що, попри завершення активної фази бойових дій і нібито дедалі надійніше перемир’я, у «республіканському» інформаційному просторі, як і раніше, подають адреси найближчих військкоматів, куди через місцеві телеканали закликають з’являтися всіх, хто ще якимось дивом уникнув вливання до сепаратистських мілітарних структур. А в самому Донецьку поряд із політичною пропагандою Захарченка та його громадського руху «Донецька республіка» активно розвішують банери з рекламою різних батальйонів і коротким переліком їхніх «заслуг», а також обов’язковим номером телефону для охочих вступити в лави цих формувань і цитатою якогось місцевого авторитета в дусі «Артилерія — бог війни. І. В. Сталін» (рекламний слоган бригади «Кальміус»). І якщо на початковому етапі свого розвитку «республіка» мала лишень один-два телеканали й кілька друкованих видань, то нині її інформаційний голод угамовують уже 13 газет, 7 каналів ТБ і 3 радіостанції, цілодобово готові укотре послужити ідеалам Кремля і «вєлікой страни».