Вибори закінчилися. Чи знаєш ти результати «Сили людей»?
— «Сила людей» брала участь у виборах у 22 областях. У 20 з них є результати, тобто потрапляння в місцеві ради та в мери. Загалом ми йшли до 90 різних місцевих рад, потрапили в 57, із яких 35 міських та 11 районних. Також наші кандидати перемогли на виборах міських та селищних голів у п’яти містах та селах. Нам вдалося виграти вибори мерів у Тростянці та Чорткові. Тож тепер у місцевому самоврядуванні близько 200 осіб представлятимуть «Силу людей».
Як узагалі вам це вдалося? Вашої реклами на ТБ не було. Партія нова, майже ніхто її не знає, але ви маєте непогані результати й часто обходили тих, хто багато себе рекламував.
— Перед виборами всі наші кандидати проходили спеціальне навчання. Ми орієнтували їх на те, що це місцеві вибори й телевізор можна перемогти. Казали людям: станьте справжніми депутатами ще до того, як ви переможете. Чим відрізняється справжній депутат від фальшивих, яких в Україні тисячі? Тим, що він знає своїх виборців, а виборці знають його в обличчя. Тож ми просили кандидатів піти й познайомитися зі своїми виборцями.
Читайте також: У міжвибор’ї
У яких регіонах за вас голосували краще?
— Взагалі нам вдалося досягти результату по всій країні. Найбільше місто, де ми пройшли до міськради, — це Кривий Ріг. Там із восьми місцевих рад «Сила людей» пройшла в усі вісім: сім районних та міську. Але найвдалішими для нас стали вибори в невеличких містах. Наприклад, у Волинській області ми не пройшли до міськради Луцька, але потрапили до міськради Ковеля. На Рівненщині пройшли до міськради
в другому за розміром місті Кузнецовську. У Київській області — до міськради Борисполя, Обухова, Українки, Василькова. У Богуславі взяли 30%. Найкращий результат — 50%, які ми набрали в Тростянці, де також переміг наш кандидат на посаду міського голови Юрій Бова.
Хто ті люди, яким вдалося виграти вибори мерів? Який вони мали ресурс для цього?
— Це були люди, які симпатизували нам через наше ставлення до місцевого самоврядування та вирішили балотуватися від нашої політичної сили. Наприклад, мером Чорткова в Тернопільській області був обраний сільський голова Білої Володимир Шматько, якому лише 29 років. Його село входить до складу Чорткова, тому люди знали його й могли судити про нього за плодами його роботи. Юрій Бова, який став міським головою Тростянця, також уже був мером цього міста раніше. Ми уважно дивилися на нього, перед тим як співпрацювати. За часів Януковича він пережив шалений тиск губернатора та ОДА, його
намагалися зняти, але не змогли.
Чи вдалося пройти в обласні ради?
— Ні. Для цього потрібно було обласне покриття. Тобто «Сила людей» мала обійти всі міста, всі райони хоча б в одній з областей. Але достатніх для цього сил ми поки що не маємо в жодному регіоні. Зазвичай у нас на область 4–5 громад. Цього мало. Коли «Сила людей» матиме в областях хоча б 10–15 громад, тоді без проблем зможемо проходити до обласних рад, агітуючи польовим методом, як зараз. І нам для цього також не буде потрібен телевізор.
Читайте також: Олігархи знову поділили Україну
Скільки зараз членів у «Сили людей»?
— Близько двох тисяч.
Ви вважаєте, що вашим людям, які зараз виграли вибори, вдасться встояти перед спокусою корупції? Адже з’явиться багато людей, які намагатимуться підкупити їх, вирішити з ними питання так само, як вони звикли вирішувати до цього.
— У нас не ідеальні люди, звісно, і вони можуть погоджуватися на певні компроміси з наявними політичними силами. Але вони все одно якісно відрізнятимуться від тих депутатів, що були до них. Наші кандидати цінують свої мандати, бо розуміють, як вони дістаються. Бо ходили пішки по своїх районах і витрачали власні кошти, щоб їх здобути. Бо мають принципи та ідеологію.
Найбільше випробування для нас не місцеві ради. «Сила людей» доросте до того, що одного разу прийде в парламент. Там рівень спокус значно вищий. Тож найбільші випробування попереду. У нас вже сьогодні тривають дискусії про те, як ми виживатимемо в цій кислоті.
Як тобі взагалі вдалося переконати людей, щоб вони у вас повірили й прийшли до «Сили людей»?
— Якби ми запропонували людям, щоб вони йшли «під нас», тобто ми будемо головні, а ви нам сплачуватимете внески та отримуватимете команди згори, у нас нічого не вийшло б. Тому від самого початку ми зробили іншу модель. Всі, хто йде до партії, стають її співвласниками. У партії немає жодного табуйованого питання. Немає священних корів. Немає недоторканних політиків. Ми самі провели внутрішню люстрацію — у нас немає жодного колишнього депутата, міністра, керівника області.
Читайте також: Хай живе стабільність!
Звісно, є велика недовіра й зараз. І досі люди, коли чують те, що ми розповідаємо, кажуть: такого бути не може! Це якась фантастика. Українці так не можуть. Але ми відповідаємо, що українці змогли скинутися на те, щоб вигнати Януковича з країни, українці змогли скинутися на те, щоб забезпечити свою армію та добровольчі батальйони, українці змогли сформувати волонтерський рух. Тоді чому українці мають працювати на олігархів? Чому не можна організуватися та створити власний політичний проект?
Ви особисто десь балотувалися на цих виборах?
— На жаль, ні. Для мене це було досить важке рішення, адже я звик балотуватися на виборах. У 21 рік, коли був ще студентом, вже став депутатом міської ради Ужгорода. У 25 став депутатом обласної ради Закарпаття. Участь у місцевому самоврядуванні — моя спеціалізація. Мені подобається бути громадським діячем. Але напередодні місцевих виборів партія запропонувала мені стати головою політради.
Ті з нас, хто планує в майбутньому йти на парламентську кампанію, не стали брати участь у виборах місцевих депутатів і мерів та дурити виборців. Не можна спочатку роздавати обіцянки, а за півтора року на позачергових виборах балотуватися до Верховної Ради й казати людям: вибачте, я вас використав і тепер іду на рівень вище. А хто ж тоді відповідатиме за розпочаті справи в громаді?
Як обирається керівництво партії?
— Усі керівні посади обираються лише на один рік. Із правом переобрання тільки один раз. Зараз я є головою політради й тому фактично вичерпую свою партійну кар’єру ще на стадії становлення партії, а не на стадії її розквіту. Це необхідність, тому що так вирішила партія. І треба вміти пожертвувати власною кар’єрою заради спільної справи.
А який сенс для людей тоді будувати партійну кар’єру, якщо очільником «Сили людей» не можна стати більше ніж на два роки?
— Тому що далі «Сила людей» делегує своїх членів в органи влади, виконкоми, міністерства, комітети. Сама партія — це тільки початок. Якщо вона виховає кілька десятків або сотень лідерів, то це прекрасно. Партія має бути кадровим резервом.
Читайте також: Донбас. Без принципових змін
Ми від початку будували структуру таким чином, щоб виключити узурпацію та вождизм. Усі рішення в партії приймаються прозоро та колективно. Таємним голосуванням. Ми всі розуміємо, що не вічні. У будь-який момент із ким завгодно може трапитися що завгодно, тому партія не повинна гуртуватися довкола однієї особи.
Якою є ваша ідеологія?
— В економіці це лібералізм. Якщо казати взагалі, то я назвав би нашу платформу ліберально-консервативною. Хоча експерти критикують нас за таке формулювання, бо ми начебто поєднуємо речі, які неможливо поєднувати. Ми це розуміємо. Але як інакше відповідати на виклики суспільства та держави? В Україні йде війна, тож як можна обійтися без консерватизму? Без видатків на армію, наприклад? Ми багато уваги приділяємо ідеології під час внутрішньопартійних дискусій. Бо самі члени партії мають вирішувати, за що ми виступаємо.
Наша позиція — це не позиція вождя, який особисто щось вирішує. Наша позиція — це позиція самих партійців. Дуже важким питанням, наприклад, було питання вільного володіння зброєю та нашого ставлення до цього. Були великі дебати, і думки
розділилися майже навпіл.
Після того як ви з’явилися в політиці, «Силу людей» найчастіше порівнюють із Демократичним альянсом. Здається, у вас дуже схожий підхід. Тому багато хто питає, чому б вам не об’єднати зусилля?
— Коли я йшов у політику, розглядав різні партії, але жодна мене не привабила. Річ у тому, що всюди є усталені лідери, одночасно і формальні, і політичні, навколо яких усе крутиться. Тобто партії є такими собі фан-клубами певних людей.
Ми виходимо з того, що країні потрібен кадровий резерв. Партії мають його виховувати. Для цього повинні працювати структурні механізми, але ми не побачили цього в жодній партії. Коли розмовляли з Демальянсом, із «Волею», казали, що будувати партію зверху, від вождя — це неправильний шлях.
Модель, яку обрала «Сила людей», працює. Це довели місцеві вибори. Ті ж моделі, які використовують інші партії, є просто копією тієї старої моделі, яка вже всім обридла та довела свою неефективність.
———————————————-
Олександр Солонтай народився 1980 року в Ужгороді. Закінчив Інститут міжнародних відносин КНУ імені тараса Шевченка та аспірантуру Закарпатського державного університету.
У 2002–2006 роках був наймолодшим депутатом Ужгородської міськради. У 2006–2010-му — депутат Закарпатської облради. З 2013-го в русі «Сила людей».