В Україні, як й у світі загалом, сподівання на розвиток, подолання бідності та безробіття дуже часто пов’язують із малим та середнім бізнесом. Тим часом у його тіні часто лишається така найчисленніша частина малого бізнесу, як мікробізнес. Маючи кількох зайнятих крім власне господаря та обсяги реалізації у кілька десятків тисяч євро за місяць, цей тип бізнесу суттєво відрізняється від решти малих і середніх компаній, які часто мають десятки найманих працівників і мільйони та десятки мільйонів євро річної виручки. Тим часом за своєю соціальною вагою і потенційною роллю в соціально-економічних та навіть суспільно-політичних трансформаціях в Україні найдрібніший бізнес може й повинен відігравати важливу роль.
Суб’єктів найдрібнішого (мікро-) бізнесу в Україні (без урахування окупованого Криму) 2013 року налічувалося 1,55 млн. На сьогодні це найсвіжіші повні статистичні дані Держстату. До такого бізнесу в Україні зараховуються фірми та фізичні особи-підприємці (ФОП), кількість зайнятих у яких становить менше ніж 10 осіб, а річний обсяг реалізації товарів та послуг — до €2 млн. Причому до мікробізнесу належить абсолютна більшість ФОП. Ті з них, які підпадають під критерії малого, — це лише кілька десятих відсотка, а під критерії середнього — соті відсотка від 1,25 млн ФОП, що присутні в Україні. Частка ФОП, які належать до мікробізнесу, становить майже 90% усіх зайнятих у цій формі підприємництва.
Читайте також: Випробовування на міцність
Чисельність суб’єктів мікробізнесу в Україні — це еквівалент однієї десятої всіх домогосподарств. Хоча частка власників такого бізнесу насправді може бути значно меншою: у частині родин на їхніх членів записано по кілька ФОП та/або мікропідприємств. Середня кількість зайнятих у мікропідприємствах становить 2,5, а у ФОП — 1,8 працівника. І в абсолютній більшості йдеться про самих власників, які лише в разі потреби, часто неофіційно, беруть собі на допомогу на більш чи менш постійній основі помічників. Врешті, слід ураховувати, що значна частина ФОП є формою псевдо-бізнесу й лише інструментом мінімізації оподаткування для фактично зайнятих на більших підприємствах.
Окремо потрібно зупинитися також на найдрібнішому бізнесі Донбасу. У передвоєнному 2013 році в Донецькій та Луганській областях налічувалося 213 тис. мікропідприємств і ФОП, які давали роботу 391,9 тис. жителів регіону. Причому частка мікробізнесу в зайнятості у комерційному секторі (25–30% усіх та 15–17% найманих працівників), як побачимо нижче, хоч і поступалася більшості регіонів України, однак була на рівні, навіть вищому від показників Києва, Дніпропетровської та Київської областей.
Проте війна докорінно змінила ситуацію. Відбулися масштабні вимушені міграції власників мікробізнесу, заморожування його діяльності або й конфіскація та знищення терористами, втрата значної частини території, а разом із нею і підприємців, загальне погіршення соціально-економічної ситуації, врешті, фізичне руйнування та знищення активів унаслідок бойових дій. Усе це робить доречним розгляд портрета українського мікробізнесу, наскільки це дають змогу зробити статистичні дані без урахування всієї території Донбасу.
Соціально-економічний портрет
У 2013 році в Україні (за винятком Криму та Донбасу) в мікробізнесі було зайнято близько 2,4 млн осіб із 7,8 млн усіх зайнятих без бюджетних установ, банків та самозайнятих (з огляду на особливості статистичної інформації Держстату саме на основі цього показника надалі наводитиметься інформація про частку мікробізнесу за різними критеріями). Таким чином, найдрібніший бізнес забезпечує майже третину робочих місць у комерційному секторі (без урахування банків) і дає роботу 1/5 усіх його найманих працівників.
Найбільшою і за абсолютною кількістю робочих місць (1,5 млн), і за часткою в галузі (60%) є питома вага мікробізнесу в торгівлі та ремонті автотранспортних засобів. Водночас саме в цій сфері працює понад половина всіх зайнятих у мікробізнесі країни. Високою є також частка мікробізнесу серед усіх зайнятих у позабюджетній медицині (30,5%), де він поступається лише середнім підприємствам (45,4%). Проте загальна кількість зайнятих у мікробізнесі цієї сфери становить лише близько 30 тис. осіб.
Натомість у промисловості, транспорті та сільському господарстві, де чисельність зайнятих у мікробізнесі — 100–200 тис. і більше в кожній галузі, їхня частка є значно скромнішою (від 7,7% у промисловості до 17,2% у сільському господарстві) й поступається не лише середньому (в усіх трьох випадках), а й великому (за винятком сільського господарства) та малому (за винятком транспорту) бізнесу. Інша річ, що, наприклад, у сільському господарстві питому вагу мікробізнесу можна значно збільшити за рахунок більш просунутої частини особистих селянських господарств (ОСГ), які орієнтуються на переважно товарне виробництво й мають власну сільськогосподарську техніку.
Аналізуючи діяльність мікробізнесу, не можна оминути той факт, що в низці секторів економіки йому притаманна вища порівняно з великим, середнім і навіть малим (тим, що більший за мікро-) бізнесом частка прибуткових підприємств. Якщо у 2014 році всього по економіці серед мікрофірм вийшло в плюс 66,9%, то серед великих — лише 51,8%, а середніх — 62,6%. Інша річ, що це може бути значною мірою наслідком більшого поширення «фіктивної збитковості» та офшорних схем виведення прибутків через трансфертні схеми у великому та середньому, а також багатшій частині малого бізнесу.
Найвищою була частка прибуткових мікропідприємств серед тих, які працювали в сільському, лісовому та рибному господарстві (84,3%), торгівлі (66,9%), освіті (66,2%), інформаційно-телекомунікаційній сфері (65,4%), транспорті (64,9%) та промисловості (64,2%). Але в сільському господарстві за часткою прибуткових мікробізнес поступався середньому бізнесу, а в транспорті — великому. У позабюджетній освіті та медицині за часткою прибуткових підприємств мікробізнес також поступається середньому бізнесу. Натомість найбільш позитивно виділявся на тлі великого та середнього мікробізнес у торгівлі (66,9% прибуткових проти 49,6% серед великих і 60,1% серед середніх), організації спорту, розваг та відпочинку (59,4% проти відповідно 25% та 37,1%), інформаційно-телекомунікаційній сфері (65,4% проти 57,9% та 50%).
Регіональні особливості
Свого часу ми вже пропонували поняття «коефіцієнт дрібнобуржуазності» як відношення чисельності працівників на підприємствах із 10 та більше зайнятих до кількості дрібних виробників (ФОП і мікропідприємства з менш ніж 10 зайнятими) (див. Тиждень, № 48/2014). Нагадаємо, що загалом по Україні він тоді був визначений на рівні 4 і що менший цей показник, то більш дрібновласницьким є той чи інший регіон і навпаки. Найбільш дрібнобуржуазним виявився Карпатський макрорегіон (Чернівецька, Закарпатська та Івано-Франківська області) та Центрально-Південний (Херсонська і Миколаївська), де коефіцієнт дрібнобуржуазності становив від 1,4 у Чернівецькій до 2,2 у Миколаївській. Незначно поступалася їм більшість інших областей Західної, Центральної та Південної України, де він дорівнював 2,3–2,7. Натомість найнижчим був у Києві та Дніпропетровській області.
Читайте також: На порозі торговельної війни?
У цій публікації спробуємо класифікувати регіони за часткою зайнятих у мікробізнесі до всіх зайнятих та валової реалізації товарів і послуг комерційного сектору (без банків).
У регіонах із найбільш рельєфним переважанням великого та середнього бізнесу (Київ, Дніпропетровська, Київська області) на мікропідприємствах та ФОП працює не більше ніж 13–18% усіх найманих працівників комерційного сектору. Тут же найнижча частка мікробізнесу в реалізації продукції: у Києві (7,1%) та Дніпропетровській (7,8%) і Київській (10,3%) областях. Хоч в абсолютних обсягах ці три регіони забезпечують майже 2/5 загального обсягу реалізованих дрібним бізнесом товарів і послуг у масштабах країни й саме в них найдрібніший бізнес створив найбільшу кількість робочих місць для найманих працівників: 277,9 тис. у Києві й області та 120,7 тис. на Дніпропетровщині, тобто майже 2/5 усіх по країні (без урахування Донбасу).
Водночас у 15 регіонах Центральної, Південної та Західної України у фірмах із менш ніж 10 зайнятими та ФОП (тут і далі дані наведено по всіх ФОП) зайнято 40% і більше всіх офіційних працівників небюджетної сфери. Цей показник сягає 46% у Рівненській, 46,5% у Тернопільській, 48,6% у Херсонській, 49,5% у Закарпатській, 50,9% в Івано-Франківській та 54,5% у Чернівецькій областях. Близький до середньоукраїнського він у Полтавській, Запорізькій, Сумській, Львівській, Харківській та Одеській областях. Окрім іншого, ці показники свідчать, що після децентралізації від належних ставок і, що найважливіше, відповідального ставлення до сплати прямих податків, й особливо соціальних відрахувань, безпосередньо залежать перспективи наповнення бюджетів громад у більшості регіонів. За винятком вузького кола промислових міст і великих міжрегіональних центрів (Харків, Одеса, Львів, Кривий Ріг, Кременчук та Маріуполь) великий та середній бізнес має в них надто малу питому вагу в зайнятості, аби компенсувати преференційний режим для мікробізнесу.
Читайте також: Земля невикористаних можливостей
У реалізації товарів і послуг, а також зайнятості найманих працівників частка найдрібнішого бізнесу значно скромніша. Навіть у тих регіонах, де частка зайнятих на мікропідприємствах та ФОП становить близько половини й більше, по найманих працівниках цей показник не перевищує 34–37% (Херсонська, Чернівецька, Закарпатська, Івано-Франківська). У реалізації товарів найвища вона в Чернівецькій (2/5 від усього обсягу по області), а також Івано-Франківській, Херсонській і Вінницькій областях, де становить 1/4 і більше. Понад 20% загального обсягу реалізації припадає на найдрібніший бізнес також у Хмельницькій, Житомирській, Закарпатській та Рівненській областях.