Астрономам відомо, що на Марсі була волога. Є багато підтверджень цього: від пересохлих русел річок до наявності хімічних сполук, які не можуть утворюватися без води. Проте сучасний Марс — холодна пустеля. За 4,5 млрд років існування планети значна частина її води випарувалася в Космос, інша, як вважають, просочилася глибоко в товщі порід, а незначні рештки, що залишилися на поверхні чи поблизу неї, перебувають у замороженому стані. Сумна новина для тих, хто шукає марсіан, хоч би у вигляді бактерій, адже більшість біологів визнає, що необхідною умовою для життя є рідка вода.
Але цілком можливо, що Марс не зовсім сухий. За кілька останніх років вдалося зібрати свідчення, що іноді його поверхнею таки тече вода. А в щойно опублікованій журналом Nature Geoscience статті аспіранта Технологічного інституту Джорджії (Атланта) Луджендри Оджа та його колег наведено найпереконливіші на сьогодні докази.
Читайте також: NASA отримала докази наявності на Марсі рідкої солоної води
У 2011 році Оджа, на той час іще студент Аризонського університету, зауважив темні смуги на стінах кількох марсіанських кратерів, сфотографованих з орбіти супутником Mars Reconnaissance Orbiter. Він помітив, що ті ніби змінювалися з чергуванням пір року на Марсі: темнішали влітку і блякнули взимку. Оджа обережно назвав ці смуги «повторюваними похилими лініями», ППЛ (або RSL, від англ. recurrent slope lineae), уникаючи в назві слова «вода» чи будь-чого, пов’язаного з нею. Хоча все одно підозрював, що саме вона й була причиною їхньої появи.
На поверхні Марса температура рідко підіймається вище за точку замерзання чистої води, але вченим відомо, що виявлені в реголіті (так званому марсіанському ґрунті, котрий є, по суті, шаром мінеральних уламків і пилу) хімічні речовини можуть мати ефект антифризу. Завдяки цьому ропа, у якій містяться такі речовини, здатна не замерзати й за нижчої температури, а це, своєю чергою, дає їй змогу залишатись у рідкому стані принаймні влітку. Літнє потемніння ППЛ, на думку вченого, якраз і показує потоки такої ропи. І навпаки, взимку струмені світлішають, бо вона знову замерзає. Наближене моделювання демонструє, що смуги збільшувались і зникали приблизно в тому темпі, який підтверджує цю гіпотезу.
В останній статті Оджа це питання розглянуто детально. Разом із колегами вчений за допомогою спектроскопа дослідив чотири «повторювані похилі лінії» на різних ділянках поверхні Марса. Так, завдяки аналізу світла, яке відбивається від неї, можна дізнатися про хімічний склад речовини. Результати дослідження показують, що патьоки містять складові (конкретно — перхлорат магнію, хлорат магнію і перхлорат натрію), котрі діють як потужний антифриз, здатний знизити температуру замерзання води більш ніж на 70 °C. Цього достатньо, щоб лід, у якому вони містяться, розтавав за період марсіанського літа. Крім того, всі ці хімічні речовини утворюються внаслідок дії води на інші мінерали, а це, своєю чергою, підтверджує гіпотезу про те, що ППЛ стають потоками з певною періодичністю.
Оджа обережно зауважує, що самої води не знайшов (тут він висловлюється стриманіше порівняно зі, скажімо, ученими на скликаній НАСА прес-конференції, де й було повідомлено сенсаційну новину) і що його відкриття зроблене на межі можливостей орбітального апарата Mars Reconnaissance Orbiter. Але навіть виявлення компонентів, для виникнення котрих потрібна вода й котрі діють як антифризи, — це потужні непрямі докази. Тож наявність рідкої води — чи принаймні ропи — на сучасному Марсі майже не викликає сумнівів.
Залишається дослідити деталі, зокрема те, звідки, власне, береться ця вода. Одне з можливих джерел — підґрунтовий лід. Інше — конденсація з марсіанської атмосфери, хоч вона розріджена й суха. Та хоч би яким було походження тамтешньої води, йдеться про надзвичайно скромний її об’єм. Одначе й та невелика кількість є інтригуючою загадкою для біологів. Якщо марсіанам і справді вдалося еволюціонувати протягом давнішої, вологішої фази життя на планеті, то наявність води дає змогу припустити, що до сьогодні дожили бодай кілька особливо витривалих видів, зберігшись у залишках водойм, подібно до деяких бактерій-екстремофілів на Землі, які не гинуть у холодному, солоному й посушливому середовищі.
Читайте також: NASA оприлюднило нові знімки Плутона
Пошуки життя на Марсі будуть важчими, ніж пошуки вологи. Побачити бактерій з орбіти — це завдання ще не до снаги жодному зонду, створеному інженерами, і навіть аналіз зразків на поверхні відбувається із труднощами. Нею роз’їжджають два марсоходи НАСА, але посилати їх на детальні пошуки не дозволяють правила «захисту планет», які діють у відомстві. Є небезпека, що ці апарати могли принести із собою земні організми-екстремофіли, яким вдалося пережити політ на Марс. Якщо це так, то дослідження води на червоній планеті апаратами із «залітними» організмами передбачає ризик забруднення зразків. У кращому випадку це може спотворити результати розшифрування аналізів. У гіршому — завдати шкоди першій позаземній екосистемі, відкритій людиною.
За двома нинішніми прилетять інші марсоходи. НАСА планує відправити один, який прибуде на планету у 2020 році. Тоді цей апарат теж не матиме права наближатися до рідкої води. Розробити й запустити стерильний зонд буде непросто. Але вже сьогодні перший пункт у списку невідкладних завдань кожного дослідника Марса — знайти спосіб вивчати ППЛ зблизька.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com