Наприкінці кожного літа французька дипломатична служба скликає всіх своїх послів із цілого світу до Парижа на тиждень мозкового штурму й витонченої кухні. Зазвичай товариство збирається монохромне, середнього віку, із самих чоловіків. Однак цього року його кардинально змінили шовкові шалі та кольорові жакети, майже третину французького дипломатичного корпусу становило жіноцтво (для порівняння: у Британії на нього припадає 19%, а у США — 26%).
Франція змінила статус жінок-дипломатів, хоча цей факт малопомітний за межами зовнішньополітичного світу. Нині жінки — це аж 48 її послів (рекордна кількість); торік вони здобули 29% усіх нових амбасадорських посад — на 11% більше порівняно з 2012-м. «Зараз ми досягли критичної маси, — сказала одна з них. — Наша присутність перетворилася із вражаючого явища на буденне».
Читайте також: Спадок поділу
Це відбулося не без поштовху держави, а для декого й не без десятиліть розчарування. Кілька років тому комісія, що підбирає номінанів на дипломатичні пости, з’ясовувала, чи в однієї кандидатки «досить широкі плечі» для відповідальної посади за кордоном (котру та пані таки дістала). Але у 2012-му Франція вирішила зарезервувати частину вищих державних призначень для жінок, і до 2018-го таких має бути 40%.
Міністерство закордонних справ могло б просто «виконувати план» — відправляти дипломаток послами на далекі острови та в екзотичні королівства. Натомість дам призначають на найпрестижніші посади (Сільві Берманн — у Лондон, Катрін Колонна — у Рим), а також на стратегічні (Ізабель Дюмон — в Україну, Мартін Доранс — у Пакистан). Берманн, яка вільно розмовляє мандаринською, раніше була послом у Пекіні. Чи приносить із собою щось нове жінка-посол? Окрім лінгвістичного вибору між «пані амбасадорка» (більше до вподоби деяким молодим дипломаткам) і «пані посол» (преференція Берманн — аби не подумали, ніби вона дружина якогось посла), навряд чи. «Авторитет жодним чином не залежить від того, чоловік ти чи жінка», — заявила одна дипломатка.
Однак найважливіший момент може полягати ось у чому: зменшення кількості послів-чоловіків робитиме менш консервативним національний імідж у час, коли дедалі більше рахуються з «м’якою» силою. Фемінізація, схоже, справді стала частиною масштабнішої кампанії Франції, спрямованої, як казав міністр закордонних справ Лоран Фабіус, на «оновлення нашої глобальної дипломатії для ХХІ століття». До речі, міністром закордонних справ перед його попередником була жінка — Мішель Алліо-Марі.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com