«А зараз я розповім вам, хто такий Путін», — пообіцяв Фредерік Понс, головний редактор французького ревю Valeurs actuelles («Cучасні цінності») та за сумісництвом лобіст Кремля. У цю хвилину з-попід сцени виринув триметровий транспарант із написом «Путін — убивця!».
Мить істини, на жаль, тривала недовго. Працівники мерії фешенебельного XVI округу Парижа, де пан Понс презентував свою книжку з невибагливою назвою «Путін», змусили українських активістів негайно піти геть. Знайшовся обурений «учасник конференції», що озвіріло вчепився в український прапор, який тримала учасниця протестної акції. Тримаючи знамено в руках, дядько на якусь секунду замислився та гидливо жбурнув його на підлогу, наче шмаття. Просто тобі «деенерівський» мітинг… Але в Парижі.
«Не Франція підтягує невиховану промосковську публіку до демократичних стандартів дискусії, а, навпаки, російська стилістика завойовує нові території», — прокоментував колега-телевізійник, який різного бачив, бо не перший рік відстежує кремлівських агентів у французьких політичних та економічних колах.
Охороні заборонили пускати назад, у приміщення мерії, чотирьох українців у заплямлених «кров’ю» футболках із даними про вбитих, поранених та зниклих безвісти за рік війни в Україні. «Шкода, що це були не Femen», — поскаржився невідомо кому Фредерік Понс і розпочав чергову апологетику господаря Кремля.
Книжка «Путін» вийшла друком понад півтора року тому. Фахівці видавничої справи сказали б: осетрина другої свіжості. Але Понс то за підтримки російської амбасади, то під егідою пропутінського «Франко-російського діалогу» не втомлюється презентувати свою «новинку». Які проблеми? Росія запускає багатоходівку на примирення із Заходом. «Усе піде в юшку», — люблять казати французи, закликаючи до оптимального використання ресурсів. Щоб добру не пропадати, кремлівське лобі інвентаризує все, що має під рукою.
Читайте також: Путінський форпост у Британії
Часу обмаль: санкції почали даватися взнаки, тож Москва поспішає розіграти сирійську карту. Не без успіху: Путін уже їде і до Нью-Йорка на засідання Генеральної Асамблеї ООН у вересні, і до Парижа в жовтні… «Російській дипломатії вдалося скористатися двома больовими точками західного світу, — вважає політолог Ремі Дюбуа. — Перша — почуття провини перед бідними й убогими, раніше колонізованими народами. Друга — страх перед ісламським радикалізмом. Західний комплекс провини вкупі з небажанням діяти стали тим зручним контекстом, у якому Росія відновила свій вплив на Близькому Сході».
Лицар на білому коні, себто російський президент в іпостасі рятувальника світу від глобальної «Ісламської держави», вчасно підметушився. Тиждень Росії, організований «Франко-російським діалогом» у Національній асамблеї, мерії XVI округу та в інших паризьких закладах, на диво, збігся в часі з новою геополітичною ініціативою Кремля. «Економічний час важливіший за політичні труднощі», — наполягає Клод Ґоасґен, депутат, колишній міністр та господар мерії одного з найдорожчих у Парижі XVI округу.
Ґоасґен — один із десяти французьких депутатів, які брали участь у скандальній поїздці через Москву до окупованого Криму. «Франція підтримує в Сирії «Аль-Каїду», — не втомлюється повторювати політик, проштовхуючи меседж: Башар аль-Асад — це менше зло. Необхідно мерщій скооперуватися з Росією та разом із Асадом повалити «ІДІЛ». А потім?
«Франції потрібен такий лідер, як Путін, — поділився Ґоасґен мрією з часописом Figaro. — Країні потрібен політичний діяч, який вивищувався б над іншими». Чи багато хто поділяє таку позицію у Франції? Мабуть, ні. Але в політичному класі країни не бракує прихильників швидкого згортання санкцій, цілковитого зняття з порядку денного української проблематики та відновлення повнокровної співпраці з Москвою.
Чи великі в прокремлівського лобі шанси, використовуючи перемир’я, повністю вивести Україну на задній план? Однозначно не скажеш. Поки в Єлисейському палаці Франсуа Олланд, в уряді існує принаймні прагнення зберігати добру політичну репутацію й не потрапити в тенета чергових маніпуляцій Кремля. Олланд, хоч який він холодний та ніби відсторонений, на щастя для України, не є жертвою московського гіпнозу, на відміну від Ніколя Саркозі, Марін Ле Пен, Жана-Люка Меланшона та багатьох інших політиків.
Дуже обережний і поміркований міністр закордонних справ Лоран Фабіус теж намагається тримати планку, нижче якої не годиться падати. Мабуть, також не випадково водночас із Тижнем Росії в Парижі у французькому парламенті відбулися слухання щодо відмови від поставок Mistral Москві. Опозиція на чолі із Саркозі напосілася на команду Олланда, звинувачуючи її в безвідповідальності й намагаючись відіграти ситуацію назад. «Якою виявилася б наша легітимність у рамках «нормандського формату», дуже корисного для врегулювання української кризи, якби ми здійснили поставки? — контраргументував Фабіус у сесійній залі. — Наскільки ми були б переконливими в очах наших європейських партнерів, якби, поставивши Mistral, спробували просувати важливу для нас ідею європейської системи безпеки?»
Читайте також: Коли Росія прославить Сталіна
Терміни «відповідальність» та «безвідповідальність» лунають у контексті російської активності в Сирії та спалаху міграції до Західної Європи як очевидний маркер. Ліві звинувачують правих в егоїзмі та небажанні ділитися з босими та голодними «награбованим у колишніх колоній багатством». Праві наголошують на обмеженості європейського ресурсу, на ціні, яку треба платити за облаштування кожного новоприбулого сирійця або іракця в Європі, на небезпеці ісламського тероризму, яка є не лише ззовні, а й усередині…
Мир за будь-яку ціну, зокрема і в обмін на заморожування збройного конфлікту на Донбасі в його нинішньому стані на довгі роки, — така перспектива приваблює багатьох політиків Заходу. Переговори щодо Mistral — зайвий доказ цього. Париж дуже зацікавлений не потрапити до арбітражного суду через розрив контракту й вирішити проблему з Москвою «полюбовно», себто за взаємною згодою.
«Якби ми відмовилися від переговорів із Москвою щодо Mistral, то наразилися б на довгу процедуру, впродовж якої кораблі треба було б зберігати в себе та утримувати без можливості їх продати. Це коштувало б неймовірно дорого. Таку ситуацію мусили будь-що уникнути», — чесно зізнався в Національній асамблеї Лоран Фабіус. І додав, уже зовсім відверто: «Чи перестала Росія бути нашим партнером? У жодному разі ні!».
Відносне перемир’я на Донбасі, зменшення щоденних жертв з українського боку у справі, зокрема, багаторівневих франко-російських переговорів — украй доречна обставина для всіх, хто хоче або мусить про щось домовлятися з Кремлем. Ілюзію нової ситуації, а разом із нею ширше поле для маневру створено. Усім, кому вигідно повірити в містифікацію під назвою «Росія передумала воювати з Україною», карти в руки.
Читайте також: Донецький джихад французьких радикалів
Врешті, московська гра не така складна, щоб її не прорахували на Заході. Кожен сподівається витягти свої каштани з вогню чужими руками. Чи усвідомлюють політики Німеччини та Франції відповідальність за те, що, перекривши Україні й Грузії шлях до ПДЧ у НАТО, вони, по суті, розв’язали руки Москві для агресії спочатку проти Грузії, а потім проти України? Усвідомлюють, але лише на індивідуальному, морально просунутому рівні.
Проте підсвідомий комплекс провини перед Україною час від часу спрацьовує. У перспективі наступних переговорів у складі «норманського формату» Франція, безперечно, використовуватиме затишшя на Донбасі, щоб спростити перемовини з Росією і щодо сирійської війни, і щодо Mistral. Але до останнього часу анексія Криму залишається точкою неповернення в офіційному дискурсі й фігурує в документах та виступає виключно як незаконна. Перспектива замороження конфлікту на Донбасі більш ніж реальна. Але до зняття санкцій із Росії шлях ще довгий.