19 серпня, за кілька годин перед вильотом до Бразилії, де вона мала вершити політику, як того й чекає від неї світ, канцлер Німеччини Анґела Меркель сиділа в очікуванні в Бундестазі. Німецький парламент мав ухвалити третій від 2010 року пакет фінансової допомоги Греції. Коли на неї напирала опозиція, вона, як завжди з незворушним виглядом, підкреслено уважно розглядала власний мобільний. І, схоже, переймалась у той момент двома цифрами.
Перша — кількість бунтівників у її парламентській фракції. Коли Бундестаг уперше схвалив план порятунку євро у 2010 році, лише четверо членів консервативного блоку Меркель були проти. Але з кожним наступним пакетом фінансової допомоги внутрішньофракційний опір у Християнсько-демократичному союзі (ХДС) і братній партії з Баварії — Християнсько-соціальному союзі (ХСС), разом відомих як Союз, зростав. Пізніше згаданого дня навіть після незвично потужного тиску керівника фракції Меркель Фолькера Каудера кількість незгодних сягнула нових висот: 63 «проти» і 3 «утрималися».
Читайте також: Дипломатичний квест
Проте план порятунку все-таки ухвалили без проблем завдяки підтримці партнера Меркель по коаліції — лівоцентристської Соціал-демократичної партії (СДП) та опозиційних «Зелених». Проте нинішній стан Союзу такий, що пора за голову хапатися. Чи може зростання частки незадоволених серед консерваторів, яка зараз становить уже 21% членів парламентської партії, сигналізувати про межі влади Меркель після всіх тих років, коли вона начебто була найсильнішою?
Друга цифра, опублікована того самого дня, засвідчує протилежне. За результатами нового опитування, Союз набрав би 43% голосів, якби вибори, що мають відбутись у 2017 році, було проведено зараз. В електоральній системі Німеччини це означає, що Меркель здобула б половину місць у парламенті, тобто опинилася б за крок від абсолютної більшості. Вона реально може стати першим після Конрада Аденауера в 1960-му канцлером, здатним керувати без коаліційного партнера. На 10-му році її правління за необмеженості терміну перебування на посаді справи Меркель ідуть чудово.
Взяти, наприклад, соціал-демократів — традиційно запеклого супротивника Союзу, якому зараз довелося погодитися на невигідну коаліцію на правах молодшого партнера. СДП мала б уже планувати кампанію, щоб перемогти Меркель на виборах-2017, але особливого ентузіазму партія не виявляє. Один із лідерів соціал-демократів, міністр-президент землі Шлезвіг-Гольштейн Торстен Альбіґ визнав у телеефірі, що канцлер працює просто відмінно, й висловив сумнів, чи варто його політсилі навіть висувати кандидата на наступних перегонах.
Це ставить у незручне становище найімовірнішого конкурента Меркель — лідера СДП, віце-канцлера й міністра економіки Зіґмара Ґабріеля. Очевидно, з відчаю він переманив від християн-демократів консультанта з виборчих технологій Томаса Гюзера. Той не дуже доречно заявив недавно у Facebook, що Ґабріелю буде важко покращити свій результат 2003 року, коли СДП набрала 25,7% голосів (нині, за результатами опитувань, партію готові підтримати близько 23% громадян). Деякі соціал-демократи ратують за номінацію кандидата через голосування її рядових членів.
За відсутності сильних конкурентів для Меркель на виборах реальна загроза її владі не така помітна: мало хто вважає, що у внутрішній політиці вона захищає якісь конкретні цінності. Це може здивувати іноземців, які звикли асоціювати її з упертим нав’язуванням суворої економії. Але вдома її вважають нерішучою або й відсутньою в дебатах зі складних питань — від імміграції до одностатевих шлюбів. Головний претендент на звання «найкращого слова молодіжного сленгу-2015» зараз — «меркелити» (нім. merkeln). Це означає уникати важливих рішень через зволікання, пасивність і збивання з пантелику.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com