Де-факто контрабанди в зоні АТО немає. Адже немає й кордону — лише лінія фронту, чи то лінія розмежування між Україною й територіями, які нині контролюють проросійські терористи. І незаконні перевезення. З України в Україну, але… такі часи.
Двостороннє спілкування
На окуповані території з нашого боку намагаються ввезти здебільшого харчі й медикаменти. «Товари, які продаються в Україні, на підконтрольній терористами території в середньому вчетверо дорожчі, — розповідає Дмитро Умка Топоренко, волонтер, представник лисичанської мобільної групи боротьби з контрабандою. — Відповідно вони купуються дешево в Україні, завозяться туди й продаються втридорога. Різниця йде, зокрема, на фінансування тероризму».
Населення окупованих територій має право скуповуватися на території українській, але це повинні бути товари суто для особистого вжитку. Сьогодні провозити дозволено до 50 кг продуктів на одну людину, або — у грошовому еквіваленті — товарів на суму до 10 тис. грн. Утім, великі партії товарів, що перетинають лінію розмежування, у зоні АТО не є рідкістю. «Спілкування», кажуть, двостороннє. Втім, якщо з України на окуповану територію їдуть здебільшого харчі та медикаменти, то на наш бік надходять зброя, нелегально відібрані в мешканців окупованих територій автомобілі, наркотики тощо. «Підприємці», що мають налагоджені стосунки з армійцями на блокпостах, можуть провезти й розвіддиверсійну групу ворога.
На таких домовленостях можна неабияк заробити. За провезення одного кілограма вантажу, кажуть, беруть від 1 до 6 грн. Якщо йде фура 20–40 т, лишається тільки порахувати.
Це добре налагоджений, вигідний «бізнес», що діє не перший місяць. Представники мобільних груп часто дізнаються про факти такої співпраці від патріотично налаштованих осіб. А також від самих бійців, незгодних із діями керівництва.
Покарати когось за корупційні дії вкрай важко, адже факти, про які інформують представників мобільних груп, здебільшого неможливо довести. Наприклад, людина каже, що приходив солдат купити шоколадку, дістав гаманець, а в ньому візуально величезна пачка доларів, близько 10 тис., і така сама пачка гривень. Звідки ці гроші, якщо солдат стоїть на блокпосту?..
Преторіанська гвардія
«Інколи контрабанда може йти й об'їзними шляхами. Але ми всі розуміємо, що в Секторі А, у місці, де лінія розмежування проходить по річці, перетин можливий тільки в підконтрольних нам точках, де стоять блокпости. Зараз перетин відбувається за потурання командирів», — каже Андрій Ендрю Галущенко. Він працює здебільшого в Щасті.
Ендрю підкреслює: зав’язана контрабанда зовсім не на пересічних бійцях. Тому такий метод вирішення проблеми, як ротація на блокпосту, що не раз «проштрафився», не допоможе. «Якщо командир батальйону чи бригади зацікавлений у тому, щоб подібних випадків не було, питань немає. Але якщо ні, потрібно хіба що ротувати цілий підрозділ, — каже чоловік. — Також варто звернути увагу на верхівку місцевого МВС. Пам’ятаєте гучний скандал із батальйоном «Торнадо»? Спочатку хлопці були преторіанською гвардією… Потім, коли бійці «Торнадо» «накосячили» й увімкнули режим Бога, їх вирішили позбутися. Нині на їхню роль обрали батальйон «Луганськ-1».
Сьогодні в цих краях стоять дві військові бригади: 128-ма у Станиці Луганській та 92-га, що тримає Щастя. Як і всюди, у Секторі А добровольчі батальйони були відведені з переднього краю, незважаючи на те що той-таки «Айдар», який відігравав не останню роль в обороні Луганщини, офіційно є штурмовим батальйоном. Його відведення є «трішки незрозумілим», зауважують тут. Добровольці, звісно, не були панацеєю, але… «Поки стояв «Айдар», був якийсь взаємний контроль, — каже Ендрю. — Виключався варіант «бєспрєдєла». Будь-хто, хто хоче встановити гегемонію над певною точкою пропуску, завжди викликає в мене підозру».
Методи ж протидії боротьбі з контрабандою з боку зацікавлених у ній корумпованих представників вищих ланок ЗСУ бувають різні.
Читайте також: Контрабанда на окуповані території стала мільйонним бізнесом – ДФС
«Мобільній групі, до складу якої входять 25, нехай і відчайдушних, офіцерів різних силових служб, у зоні діяльності протидіє кілька бригад чисельністю від 1500 до 2000 осіб, — пояснює Андрій. — Будь-який крок мобільної групи може бути відстежений як розвідкою, так і рядовими бійцями на блокпостах. Боєць на блокпосту може взагалі не знати, у чому річ, але має наказ нас притримати, не пропускати до окремої вказівки зверху. Або ж у нього є вказівка доповідати про рух нашого транспорту – і він доповідає. Вже виїхали із зони небезпеки? Добре! Мобільна група фактично протидіє великій системній машині».
Буває й гірше: «28 серпня в районі Щастя обстріляли нашу машину… Стріляв снайпер. Три кульових отвори 7,62 якраз там, де мали сидіти водій і пасажир — вони вийшли «до вітру», як то кажуть. Автівка стояла на узбіччі. Не знаю, чи бачив стрілець, що пасажири покинули машину. Бронювання не витримало. Швидше за все, це залякування: «Хлопці, ви починаєте нас дратувати».
100 кг цукру на людину
Ще одна налагоджена схема постачання товарів на окуповані території на ЗСУ не зав’язана. Вона є результатом людської вигадливості. Підприємці, які їздять на близькі до лінії розмежування території, мають пройти певні процедури, 
зареєструватися в податковій. Здебільшого вони кажуть, що планують продавати товар у невеликих селах. Однак потім, після аналізу даних, виявляється, що в магазин у певному селі з населенням, умовно кажучи, 500 осіб заходить 58 т цукру. Потім він десь «розчиняється». Тобто магазин використовується як перевалочна база. Люди з того боку проходять повз блокпости й перетягують товари на непідконтрольну Україні територію. Їх називають «мурахами». Переправляти вони можуть на машинах, мопедах і навіть вручну. Якщо через лінію розділення йде річка, то човнами.
«У Лобачевому є паромна переправа. Біля неї магазинчики, в які завозять продукцію у великих кількостях, — наводить конкретний приклад Ендрю. — Протизаконно? Ні. Норми постачання продукції в певні населені пункти ніхто не встановлював. Магазин стоїть за 50 м від річки, біля берега. Поряд паром. За 30 м від берега, на тому боці річки, розташований взводний опорний пункт сепаратистів. Щоб вихопити контрабандиста, який іде до переправи, потрібно взяти його, коли він кладе все це в човен, під прицілом ворогів… Якщо не буде домовленостей із тією стороною, щоб по нас не стріляти, метрів 30, може, і пройдемо. Не більше…»
Такі питання — від встановлення певних обмежень для прифронтових магазинів до розширення доволі обмежених зараз способів довести провину контрабандистів та причетних осіб і покарати їх за це — є надія вирішити в законодавчому полі. «За місяць ми набили гулі й зараз готуємо проекти законних актів під те, щоб урегулювати законодавчий бік проблеми. Інакше доведеться просто розмахувати маузером, кричати «ай-яй-яй, усіх постріляю, зараз приїде блукаючий танк і спалить вашу машину!». Блукаючий танк — це добре… Але як людині, що поважає власність і працю, мені особисто дуже важко стрільнути в щось і просто знищити плоди чиєїсь праці. Я до останнього намагатимуся віддати це державі», — зізнається Андрій Галущенко.
Каже, за п’ять тижнів роботи мобільних груп обсяги потоків і так уже зменшилися. «На сьогодні контрабанда значно спала. Не хочу вихвалятися, але кажуть, що це ми, що ми такі страшні, нас бояться, вже навіть стріляти по нас почали…» — сміється чоловік.
Гуманізм чи державність
Ще одним кроком до вирішення проблеми є відкриття так званих гуманітарно-логістичних центрів. Один із них має запрацювати в селищі Новотошківське, що на Луганщині. Інші два, кажуть, планується розмістити на Донеччині: під Артемівськом та в районі Волновахи.
«Логістичні центри — це спеціалізовані ринки дрібнооптової торгівлі, — пояснює Умка. — Мешканці окупованої території матимуть можливість приїздити через пропускні пункти на такий ринок, купувати продукти за нормальними цінами й повертатися додому. Адже наше завдання — не загубити населення непідконтрольних територій… А дати людям зрозуміти, що з ними відбувається, зрозуміти, що їх не можуть забезпечити сьогоднішні «господарі». Крім того, ті продукти будуть вироблені в Україні — і люди зрозуміють, що в Росії не так добре, як їм здається. Також це сприятиме наповненню бюджету району. Люди приїздять, залишають тут гроші, які спрямовуються на розвиток області. До того ж створюються нові робочі місця».
Звучить добре. Але має свої недоліки… «Логістичні центри були б класним PR-кроком із нашого боку, вони могли б показати, що в нас усе добре, а в них погано. Що в нас усе дешево й усе є, а в них немає нічого… Але тільки якби це було зроблено місяці два тому, — переконаний Ендрю. — Зараз на ринки непідконтрольних територій уже стало заходити багато білоруської продукції за відносно адекватними цінами».
Крім того, підкреслює він, «торгівля з невизнаною терористичною державою — це зло».
«Так, там наші люди. Так, вони можуть бути пробачені… Але то колаборанти. Вони отримують ці «паспорти». Ті, у кого є робота, працюють на підприємствах, які платять податки в бюджети «республік». Це співпраця з ворогом… Як гуманіст я згодний, що їх потрібно підтримувати. Але як державник вважаю, що всі вони заслуговують на суд. Вони навіть не хочуть визнавати, що є колаборантами, — пояснює. — Крім того, так, логістичні центри дадуть змогу нагодувати незаможних на тому боці… Але якщо логістичний центр міститься в безпосередній близькості до лінії розмежування, здоровий дядько за добу може перетягти на той бік 10 тюків по 50 кг, тобто 500 кг продуктів. Ми узаконюємо й навіть спрощуємо схему!»
Читайте також: Розвести на лохину
Є й банальний аспект безпеки. У разі недостатньо контрольованого переміщення громадян із того боку можуть заходити розвідувально-диверсійні групи та й просто охочі «роздивитися» українські позиції. «З погляду безпеки добре було б зробити логістичний центр десь на тупиковій залізничній гілці — там, де не зруйновані колії. Тоді люди зможуть потрапити туди тільки залізницею, наприклад, сівши у Стаханові на дизель. І переміщення осіб відбуватиметься під контролем. На нашій території в поїзд заходитимуть прикордонники й працівники СБУ, перевірятимуть пасажирів. Залізницею — без можливості вийти дорогою для ДРГ і так далі — люди доправлятимуться на огороджену територію логістичного центру, де міститься вся інфраструктура, — розмірковує Андрій Галущенко. — Логістичний центр ми виносимо на 7–10 км за лінію розмежування, але за межами населеного пункту. Він не має бути зав’язаний на території населеного пункту, не повинно бути контактів із місцевим населенням. Тоді «гості» не ходитимуть через позиції наших військових, не дивитимуться, де що стоїть, не стежитимуть за рухом і переміщенням — постійно й цілеспрямовано… Ідея створення логістичних центрів, звісно, класна, але недопрацьована».
У генеральських масштабах
Лейтенант підрозділу «Гарпун» Євген Карась працював із контрабандою як у Станиці Луганській, так і під Горлівкою. «Регіональних» особливостей не побачив.
«Цим займаються дві сторони: місцеві мешканці та військові. Місцеві — це підприємці, які мають якийсь транспорт, потім за зароблені гроші купують собі ще транспортні засоби й таким чином живуть. З боку військових це зав’язано на командирах та їхніх заступниках — неважливо, добровольчі це батальйони чи ні, МВС чи ЗСУ. У будь-якому разі такі питання вирішує не рядовий начальник блокпоста, а верхівка», — розповідає Карась.
Суми, зауважує лейтенант, космічні. «За великий вантаж — до півмільйона гривень. Цифри страшні! Такими грошима можна завербувати й добровольців, і ми вже чули історії про добробати… Що вже казати про мобілізованих».
«Наведу приклад із життя. Точиться бій між двома блокпостами. АГС, кулемети валять, усе гримить, стріляє! А робиться це реально лише для того, щоб у низині, під блокпостами, проїхали фури й провезли вантаж на бік сепарів. Обидві сторони домовилися зімітувати бій. Прикриття контрабанди боєм — можеш уявити собі, до чого дійшло? Заради грошей!» Про випадки прикриття контрабанди обстрілом розповідають і хлопці зі зведених мобільних груп.
Багато хто з рядового складу, каже Карась, може й не підозрювати, чому насправді йде бій. А хтось щиро вважає, що нічого страшного не відбувається. «Чимало хлопців виправдовує себе тим, що, мовляв, депутати у Верховній Раді заробляють на війні — і ми теж заробимо хоч якось. Ми все одно вбиваємо ворогів, але ще й дозволимо їм отримати якесь бухло — нехай травляться! — пояснює Євген Карась. — Підхід неправильний. Так, депутати — п…и. Так, вони наживаються значно більше. Але, просто підігнавши сепарам бухло зі словами «нехай травляться», ти потрапляєш в економічну схему, входиш із ними в «договірняк», порушуєш закон. А якщо в тебе мізків небагато, то ще й будеш завербований. Запишуть перемовини — і все, мають готового агента, який нікуди вже від них не втече».
Читайте також: На Луганщині невідомі обстріляли дві автівки силовиків
Велика фаза боротьби з нелегальними потоками, вважає Карась, почалася, коли на чолі Луганщини став колишній волонтер Георгій Тука. «По лінії зіткнення почався аврал», — згадує він.
Вплинуло це на обидві сторони «бізнесу». «Багатьох підприємців лякає те, що їхній транспорт може потрапити під арешт. Один чоловік наводив приклад: має 5 тис. грн прибутку за ходку у випадку «цивільного» бізнесу. 20 тис. – якщо робить контрабандну ходку. Але якщо в нього заберуть його Volkswagen Transporter під арешт, прибутку не буде взагалі! Хоча, звісно, залишилися елементи, які ризикують, які мають кілька транспортних засобів, не останній бусик».
«Щоб загальмувати все це з боку військових, треба не рядові блокпости щемити, — впевнений лейтенант. — Думаю, зараз контрабанда працюватиме не за рахунок «бусиків» чи того, що хтось десь протягне якусь вантажівочку. Схема працюватиме рідко, але вже з великим масштабом. Разові великі вантажі. Рівень не майорів, а полковників, генералів».
«Однак, щоб запустити механізм контрабанди, треба домовитися з кимось зараз. Наприклад, заступник комбата одного з батальйонів МВС, якого спіймали на контрабанді, — офіцер, що має дуже низький авторитет у власному підрозділі. Його зловили — і справу спустили на гальмах. Були зібрані факти — і він не сидить!.. Мобільні групи нічого не зроблять, якщо не чіпати верхньої ланки. Але завдяки тиску журналістів, може, щось і буде. Якщо генерала зараз притисне якась група, потрібна максимальна увага до справи. Щоб цю свинюку вже не відмазали… Якщо знищити кілька таких злочинних угруповань на рівні генералів, то інший генерал подумає: «Нас взяли за дупу. Я вже й так бабла заробив… Напевно, гальмуватимемо цю справу, бо небезпечно. Бо взяли генерала, посадили — і ніхто його не відмазав». Усі замисляться…»