У вирі драматичних подій минулих місяців навколо можливого «Грексіту» — виходу Греції з єврозони — неважко було припустити той факт, що й інші країни півдня Європи видужують, як могла б це зробити й сама Греція, якби політика не стала їй на заваді. Оживлення іспанської економіки особливо важливе, тому що вона четверта за площею в єврозоні і її проблеми цілком могли б лише три роки тому призвести до розпаду валютного союзу. Дехто вважає, що відновлення в Іспанії — доказ ефективності структурних реформ. Але спад був таким глибоким, що цій країні ще далеко до повернення на втрачені позиції. Крім того, ще не зрозуміло, наскільки одужання економіки зумовлене хваленими іспанськими реформами.
Економіка Іспанії зростає вже два роки після затяжної подвійної рецесії 2008–2013-го (див. «Давай-давай!»). Спочатку відновлення було малопомітним, але пожвавилося навесні 2014-го й особливо проявилося цього року, коли зростання в І кварталі сягнуло 0,9% (3,8% у річному обрахунку) й 1% — у ІІ кварталі. Рівень безробіття залишається тривожно високим (у червні він становив 22,5%), але різко знизився від пікового показника 26,3% на початку 2013-го.
Іспанській економіці йде на користь загальний циклічний підйом у єврозоні. Різкий спад цін на енергоносії, зумовлений обвалом цін на нафту, діє подібно до зниження податків. Ще одним стимулом стало запровадження Європейським центробанком кількісного пом’якшення. Але показники Іспанії значно кращі за показники валютного союзу загалом, який у І кварталі 2015 року демонстрував повільніші темпи зростання — лише 0,4%.
Фактично останнім часом темпи зростання в Іспанії серед найвищих у єврозоні.
Читайте також: Французи про грецьку кризу: Розлучення ніколи не бувають щасливими. Тим більше, коли йдеться про великі гроші
Для уряду Маріано Рахоя відновлення економіки — це виправдання реформ, які він проводить після вступу на посаду наприкінці 2011 року. Багато чого вдалося досягнути завдяки реорганізації іспанського ринку праці, спрямованій на подолання двох неефективних особливостей. Одна — поділ між привілейованими штатними працівниками й позаштатними, на яких припав основний удар звільнень під час економічного спаду. Друга — колективні домовленості про оплату праці, які існували в кожній галузі між працедавцями та профспілками й нав’язувалися окремим компаніям. Реформи мали на меті полегшити фінансовий тягар на працедавців у разі звільнення штатних працівників за рахунок урізання компенсаційних виплат. Компаніям також дозволили не дотримувати галузевих угод і самим укладати угоди з працівниками.
Інші зміни зосереджувалися на стимулюванні підприємництва. Зокрема, уряд полегшив процедуру відкриття бізнесу, скоротивши за 2013–2014 роки кількість необхідних для цього кроків з десяти до шести. Він також намагається уніфікувати нормативи і правила для всіх регіонів країни. Цього року корпоративний податок на прибуток було знижено з 30% до 28%, а в 2016-му він зменшиться до 25%. Обнадіює те, що Іспанія піднялася в рейтингу легкості ведення бізнесу Світового банку з 52-го місця, яке посідала два роки тому, до 33-го в 2014-му (серед майже 190 країн).
Проте вердикт реформам і їхнім результатам неоднозначний. За словами Рафаеля Доменеча, економіста другого за розміром іспанського банку BBVA, вони частково пояснюють, чому Іспанія досягла кращих показників, ніж інші країни на периферії, наприклад Італія. На його думку, якби реформи ринку праці було проведено під час кризи, то безробіття сягнуло б щонайбільше 20%, а не 26%, тобто його рівень був би на третину нижчим.
Але професор мадридської школи бізнесу IESE Хуан Хосе Торібіо заперечує, що причина відновлення не структурні реформи, а радше пристосування, на які довелося погодитися компаніям і працівникам, щоб пережити важку рецесію, зокрема через зниження заробітної плати. Він також вважає важливим наведення порядку в банках, чому сприяла європейська програма порятунку проблемного фінансового сектору в середині 2012 року.
Читайте також: МВФ закликав полегшити борговий тягар Греції
У будь-якому разі важливо об’єктивно оцінити оздоровлення іспанської економіки. Воно почалося після спаду ВВП на 8% з періоду найвищого значення навесні 2008-го до періоду найнижчого рівня економічної активності п’ять років потому. І навіть якщо зараз економіка зростає швидко, однак ще на 4% вона не дотягує до показника семирічної давності. Ця різниця більша, ніж загалом по єврозоні, ВВП якої лише приблизно на 1% відстає від пікового докризового значення. Незважаючи на скорочення безробіття, Іспанія за рівнем його зростання посідає друге місце в Європі, відстаючи лише від Греції.
Крім того, відновлення почало надто залежати від внутрішнього попиту, особливо це стосується споживчих витрат. Хоча іспанські експортери успішно працювали протягом другого витка рецесії 2011–2013 років, що дало змогу пом’якшити наслідки спаду, частка зростання від торгівлі зменшилася, незважаючи на успіхи туристичної галузі. Ще одна проблема Іспанії — незадовільний стан державних фінансів. Дефіцит бюджету в 2014-му сягнув 5,8% ВВП і, за прогнозами Європейської комісії, цього року становитиме 4,5%. Приватний і державний борг небезпечно великий відносно ВВП.
Найбільшу тривогу викликає те, що відновлення мало допомогло загоїти рани, які відкрилися за роки кризи. Сантьяго Фернандес Вальбуена, директор зі стратегічного планування у Telefónica, одній із найбільших іспанських компаній зі значною присутністю в Латинській Америці, непокоїться через нерівномірність цього відновлення, за якого набагато важче доводиться здебільшого молодим тимчасовим працівникам, а не постійним штатним, незважаючи на всі реформи на ринку праці. Перші ознаки відновлення в Греції у 2014-му не завадили населенню проголосувати за коаліцію СІРІЗА, яка стала рупором усіх постраждалих у попередній депресії. В Іспанії відновлення триває довше, а рецесія була не такою важкою, як у Греції (де різниця між максимумом і мінімумом в обсязі виробництва сягнула аж 27%). Але вибори, які відбудуться цього року, залишають економічне пожвавлення вразливим до політичних пертурбацій.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com
