Про мандат і завдання СММ в Україні, присутність у її складі росіян та труднощі роботи в зоні конфлікту Тиждень поспілкувався з речником місії Майклом Боцюрківим.
За якими критеріями обиралися спостерігачі дляСпеціальної моніторингової місії в Україні? Скількома людьми представлені різні країни — члени ОБСЄ в місії?
— Перші спостерігачі СММ (на той час то була зовсім невеличка група) почали прибувати до України через 24 години після прийняття рішення про створення місії. Наразі кількість міжнародних спостерігачів наближається до 600, вони працюють в 10 найбільших містах України, а також трьох так званих «хабах» на Сході (у Маріуполі, Краматорську та Сєвєродонецьку). За час роботи тут місія вдосконалила щоденні звіти, які дуже ретельно перевіряються і публікуються на офіційному сайті організації до уваги громадськості та преси. Також місія складає щотижневі звіти, які надсилаються до 57 країн — учасниць ОБСЄ.
Претенденти на посаду спостерігачів висуваються їхніми країнами. В ОБСЄ перевіряється їхній досвід і приймається рішення, чи вони підходять. Наразі найбільша група спостерігачів — зі США, від усіх країн їх не більше ніж 10%. Багато представників із сусідніх держав, оскільки вони розуміють тутешню ситуацію. Понад 50% учасників мають досвід роботи у воєнній чи правоохоронній сфері. Багато з них працювали в інших місіях ОБСЄ та ООН, знають цей регіон і говорять російською. Чимало спеціалістів, які здійснюють аналіз воронок від снарядів, коли необхідно визначити, з якого напрямку ведуться обстріли. Також у нас працюють експерти в царині прав людини, медіа та налагодження діалогу. Робота проводиться в командах: виїзна група зазвичай налічує від чотирьох до восьми осіб. Дві третини наших спостерігачів зараз у Східній Україні через напружену ситуацію.
Читайте також: Об’єктивність за парканом
Нас часто запитують, чому так багато спостерігачів-росіян. Але їх насправді 26, тобто 5% із 516 міжнародних спостерігачів. Загалом нам важливо мати людей, які знають російську й розуміють місцевий соціокультурний ландшафт. Треба зазначити, що всі, хто приїжджає сюди для роботи в СММ, підписує зобов’язання дотримувати Кодексу поведінки ОБСЄ. Вся інформація, яку спостерігачі збирають і надсилають до Києва, проходить подвійну-потрійну перевірку перед публікацією в щоденних звітах.
СММ часто критикують за неефективність моніторингу чи відсутність під час небезпечних подій, наприклад вночі, або за те, що на час приїзду групи встановлюється перемир’я, а коли вона їде, обстріли відновлюються. Наскільки це відповідає дійсності? Чи впливає такий підхід на якість ваших звітів?
— Нам відомо про цю критику. По-перше, ми не виїжджаємо вночі, бо це надто небезпечно. Що стосується відновлення обстрілів, щойно група від’їжджає з місця події, то не так давно наші спостерігачі 90 хвилин сиділи під обстрілом. Такі епізоди трапляються дедалі частіше. Нещодавно в Широкиному травмувало одного з наших представників. Звідси можна зрозуміти, що ми дуже близько до театру дій і доповідаємо, коли бачимо обстріл.
Зараз нас більше турбує повернення важкого озброєння, зокрема «Градів» та інших систем залпового вогню. А після Мінська минуло чимало часу, і так не має бути. Натомість повинно бути спокійно, мають відбуватися відведення важкого озброєння і відхід від контактної лінії.
А якщо говорити ширше, то в людей дуже високі очікування від СММ. Ми намагаємося пояснювати, чому ми тут і що робимо. Важливо розуміти, що місія працює на запрошення українського уряду. Він підтримав продовження нашого мандата.
Тим часом в очах більшості СММ опинилася в центрі нинішніх подій — людям здається, що вона може принести мир. Але мир залежить від політичної волі обох сторін. Ми ж можемо звітувати про те, що бачимо, про порушення прав людини, сприяти відновленню діалогу та зменшенню напруження. Недавно ми запустили короткі ролики на радіо, щоб пояснювати людям, для чого ми тут.
Але помічаємо дедалі більше розчарування, особливо в зоні конфлікту. Місцеве населення втомлене і зле, люди хочуть припинення обстрілів. Сотні внутрішніх переселенців, із якими ми спілкувалися, сказали, що єдина умова для повернення додому — припинення стрілянини. Але небезпека в тому, що чим довше вони залишаються там, куди виїхали, тим важче їм буде повертатися.
Дивіться також: Міжнародні організації в Україні. Місії і повноваження – інфографіка
Також звітуємо про величезну шкоду, заподіяну обстрілами інфраструктурі: дорогам, мостам, лікарням, школам. Ми починаємо робити певні кроки для того, щоб залучати спеціалістів із розмінування — це допомогло б нам потрапляти до місць на кшталт Широкиного.
Як часто СММ не отримує доступу до місць,які повинна моніторити?
— Обмеження доступу буває з різних причин. Іноді ми фізично не в змозі виїхати в певне місце. Наприклад, не могли поїхати до Широкиного через небезпечну ситуацію там. Буває, що групи затримують на блокпостах з обох сторін, тому що існують процедури стосовно документації, або обшукують наші автомобілі. Крім того, нам обмежували доступ до місць зберігання важкої зброї або допускали до самих складів, але не давали перевіряти певні аспекти, наприклад серійний номер важкої техніки. Це неприйнятно. Нам потрібен вільний, безпечний і безперешкодний доступ для виконання нашої роботи. Якщо такого доступу немає, доповідаємо про це і вказуємо на тих, хто його обмежує, а також якомога частіше нагадуємо їм про наш мандат і мету присутності.
На сьогодні обидві сторони ще не надали нам повної інформації про те, яке важке озброєння вони мають фактично і якими маршрутами його перевозитимуть, щоб ми за цим спостерігали. Крім того, вони мають повідомити нам, де зберігатимуть це озброєння, щоб ми могли перевірити. Ми кілька разів закликали до цього. Деяке важке озброєння вже відведено. Але ми тут не для того, щоб звітувати про його пересування. Нам потрібно перевірити й упевнитися в тому, що важке озброєння відведене. І поки що не можемо цього зробити.
Читайте також: Сила автоматизму
Загалом цінність наших звітів у тому, що ми можемо бути очима й вухами міжнародної спільноти в зоні конфлікту, доповідати про певні інциденти, наслідки для мирного населення. Людям, що залишилися на Сході, доводиться вкрай важко в усьому: відправляти дітей до школи, знаходити ліки, купувати предмети першої необхідності, отримувати пенсію. Складно і з системою перепусток, яку запровадила Україна, — тут виникають бюрократичні зволікання. Ми звітуємо й про це. Ще один важливий аспект нашої роботи — встановлення діалогу та забезпечення доступу до якихось місць чи об’єктів. Наприклад, коли сталася катастрофа з малайзійським літаком MH17, ми були на місці події за 24 години, домовлялися про доступ до нього експертів і надзвичайників. Останні кілька тижнів працюємо в районі Горлівки, де домовляємося про доступ комунальників до об’єктів інфраструктури, щоб ті могли полагодити водогони. Це не тільки забезпечує відновлення інфраструктури, а й свідчить про те, що сторони таки можуть скласти зброю принаймні на кілька годин щодня і спокій можливий.
Зрештою, наше завдання полягає в тому, щоб установлювати факти. Ми звітуємо, наскільки це можливо, про те, що бачимо й чуємо особисто. Наприклад, у випадку обстрілу в Широкиному обстановка дозволяла, ми виїхали б туди й спостерігали б, потім максимально описали б у звіті, звідки ведеться обстріл. Але ми не визначаємо винних: у наших звітах достатньо інформації, керуючись якою люди у відповідних відомствах можуть за потреби реагувати.
