Піар чи правдиве реформаторство? Заочна суперечка чинного президента Франції та його попередника, який дуже хоче стати наступником, дає вагомі приводи до сумнівів. “Олланд прагне здобути імідж політика, якому вдалося не мало не багато, а змінити політичну ситуацію на старому континенті,” – вважає брюссельський політолог Софі Хейн. “У той же час, йдеться не про особисте напрацювання Олланда, а про ідею колишнього голови Європейської Комісії Жака Делора, який цими днями відсвяткував 90-річний ювілей, – наголошує колега з популярної щоденної газети. – Він сподівається відновити популярність, користуючись з відносно успішного врегулювання грецької кризи, на що ніхто вже й не сподівався. Оскільки переговори з греками переважно велися дуетом Париж-Берлін, Олланд сподівається, переконавши німців долучитися до оновленого делорівського проекту, зміцнити свій успіх й заробити собі нові політичні дивіденди, в перспективі виборів”.
Президентські перегони у Франції — навесні 2017. Ще не завтра, але й політичний час, як відомо, спливає швидше за календарний. Ніколя Саркозі, наприклад, вже почав свою передвиборчу кампанію, попри те, що Республіканська партія, яку він очолює, взагалі-то пообіцяла провести демократичні примейріз, щоб обрати свого кандидата на Президенти. І хоча таким кандидатом від правих може стати не лише колишній президент, але й Ален Жюппе, Бруно Ле Мер чи хтось інший, Саркозі не переймається дрібницями та намагається, де тільки може, виграти час. Щойно Олланд виступив з ідеєю уряду та парламенту для провідних гравців зони євро, Саркозі, за лічені години, знайшов як йому заперечити. З того часу заочний обмін контраргументами не вщухає.
Читайте також: Греція: еволюція боргу
Якщо коротко, Франсуа Олланд сподівається розкрутити німців на повний паритет в роботі з розробки й просування імовірних нових структур. Він не хоче брати до уваги той факт, що німецька сторона, власне, усвідомлює свої лідерські економічні позиції в ЄС. Більше того, Берлін має свої розчарування і не поспішає, вкотре, впрягатися на виплату чужих боргів. Колись, під час запровадження євро, Німеччина, дуже болісно, погодилася відмовитись від дойче марки в обмін на чіткі обіцянки партнерів дотримуватися суворих правил фінансової дисципліни. Проте, справжнє відповідальне ставлення до валютної політики продемонстрували лише частина північних держав. Там, де Німеччина прагнула вищої колективної конкурентності, французькі лідери мріяли про щедру соціальну Європу, а такі країни, як Греція, можна припустити, що були зацікавлені, щоб присутність у зоні євро гарантувала фінансові вливання на випадок проблем…
“Немає спільної стратегії, нема політичного консенсусу, тож до швидкого втілення проекту, навіть за сприятливого ходу переговорів, ще далеко, – вважає економіст Моріс Тангі. – Дебати у Франції лунають сьогодні не стільки в пошуках вдалої схеми оптимізації європейського економічного життя, скільки для того, щоб дестабілізувати свого політичного конкурента. На заяви Олланда про потребу “повного рівноправного паритету з Німеччиною” Саркозі заперечує контраргументом про “обов’язок узгоджувати з Берліном кожний крок”, що майже те саме, але зовсім не те саме, якщо добре замислитися… Саркозі, власне, не зацікавлений, аби проект Олланда знайшов підтримку, і походить він не з інтересів Франції або ЄС, а виключно — з власних електоральних розрахунків. Сумно, звичайно, але поки що все так”.
Читайте також: Французи про грецьку кризу: Розлучення ніколи не бувають щасливими. Тим більше, коли йдеться про великі гроші
Втім, дипломатична машина працює на чинного президента, а в Берліні ввічливо погодилися на переговори. Німці вагаються, натомість голандці, фінни, поляки вже висловили перші застереження. Люксембург також не поспішає розлучатися зі статусом податкового раю, – надто великий відсоток бюджету маленького князівства походить з тих податкових пільг. “Все вже було, і в 1997 Єврогрупа вже збирала міністрів фінансів учасників зони євро, з метою напрацювати єдині норми бюджетних витрат, податків, контролю за ними, – нагадує журналіст France info Емманюель Гюні. – Спільна валютна зона на дві швидкості — не нова ідея. Проте вона важко втілювана. Навіть якщо всі потенційні члени “ядра” погодяться, хто і як призначатиме урядовців? Обиратиме депутатів? У який спосіб буде змінено Європейську Конституцію та скільки часу піде на затвердження національними парламентами цих змін?”
Варіативна географія існує де-факто. Не лише члени ЄС, але й виключно країни, які використовують спільну валюту, мають доволі відмінний економічний потенціал. Грецькій експеримент довів, що міксувати дуже різні за розвитком економічні системи не зовсім доцільно. Але як бути далі? Як упередити наступні аналогічні кризи? Поки що всі ці питання залишаються без відповідей. Ідея Олланда не є поганою вже тим, що так чи інакше заохочує пошук моделі нового фінансового функціонування ЄС.
Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, які мали б, на думку французького президента, сформувати додаткові спільні парламент та уряд. Таку собі федерацію в федерації. Поки що, як пише французька Liberation, скепсису стосовно пропозицій Олланда значно більше, ніж підтримки. Але очевидно й інше. Реформи назріли. Нинішня модель використання євро себе вичерпала, тож осінь не зможе не розпочатися складними переговорами щодо фінансового майбутнього ЄС, за французьким форматом чи за якимсь іншим.