«Розкол нашої держави у такому вигляді, як уявляють іноземні спостерігачі, не те, щоб неможливий; скажімо акуратніше: він малоймовірний. Серед усіх наявних у країні сил у даному сценарії можуть бути зацікавлені лише дві групи: а) прямі агенти московського впливу; б) деякі представники (не всі) «Сім’ї», яким уже нічого втрачати. Чи достатньо цього для реінкарнації шантажу зразка 2004 року, значною мірою залежить від тривалості й послідовності Євромайдану»,- пише Макаров.
Він вказує, що ставлення Заходу й Центру до Сходу за останні роки було не надто продуктивним для налагодження загальнонаціонального діалогу й практичного «зшивання» країни.
«Відсутність справжньої українізації краю після 1991-го, а особливо після 2004 року (тобто залучення населення до спільної ідентичності в межах єдиної політичної нації), не кажучи про дерадянізацію, залишила в недоторканості більшість фобій з обох боків. Попри те, поведінка населення в Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі доводить, що логіка подій та індивідуальні зусилля частково компенсували брак політичної волі: численних посланців південно-східних областей на центральному Майдані, наявність місцевих Євромайданів, відчутні настрої співчуття й підтримки Києву важко було уявити дев’ять років тому», – відзначає Макаров.
Більше читайте у статті Юрія Макарова "Одна Україна" в журналі «Український тиждень» №51.