За майже півтора року суспільство уже звикло до щоденного реаліті-шоу кримських «джентльменів удачі». Нескінченний серіал починає набридати, публіка за моніторами позіхає. Від акторів уже знаєш, чого очікувати: Аксьонов завтра знов щось «відіжме», Константинов щось ляпне, а Поклонська когось пообіцяє посадити. Постійне висміювання цих паяців уже стає ознакою несмаку: не може нормальна людина півтора року поспіль хіхікати з тих самих дешевих реприз. Як в акторів, так і в їхніх критиків помітна криза жанру. Але схоже на те, що цьому політичному шапіто наближається кінець. Причому, на жаль, не з того боку, з котрого ми мріяли його побачити.
Усе почалося з кадрових чисток усередині кримської «влади». На початку літа чемно спровадили з посади «міністершу курортів», потім попрощалися з «міністром економіки». Далі події почали набирати обертів: слідчі з Москви взялися розслідувати діяльність «міністра майна», відкрили кримінальну справу на «екс-міністра транспорту», затримали «міністра промполітики», схопили на хабарі «головного податківця»… Загалом, порушено вже 120 корупційних справ на кримських чиновників різного рангу. Причому це здебільшого робиться навіть без відома Аксьонова.
То невже Росія взялася за боротьбу з хабарництвом і дерибаном бюджету? Еге ж, чекайте. В неї інша мета. Але більшість кримчан сприймає ці новини саме так, із піднесенням: виходить, недаремно вірували в «доброго царя» в Москві! Ось він нарешті дає собі раду з негідними «боярами», що дискредитують «светлые идеалы Крымской весны»! Якби не ті «бояри» – ух, як би ми вже жили!
Читайте також: Пізно, дурні, пізно…
Народні настрої підхопив Аксьонов, який у «праведному гніві» проголосив: «Неприкасаемых у нас нет!» Кримський «вождь» навіть запропонував возити арештованих корупціонерів у клітках вулицями міст, показуючи народу.
Але його запопадливої підтримки московські органи не потребували. Зашморг затримань почав стискатися навколо самого «прем’єра». З посад полетіли давні соратники Аксьонова; загроза нависла над його найближчими фаворитами: «віце-прем’єрами» Шереметом (командиром «кримської самооборони») і Полонським («міністром пропаганди»). Кажуть, ФСБ їх схопила на хабарях, але, задокументувавши склад злочинів, відпустила. На яких умовах це сталось і чим обернеться для Аксьонова оте підчеплення на гачок його найближчих друзів, достеменно не відомо (ходять чутки, що загони «самооборони» вже фактично виведені з його особистого підпорядкування). Очевидно те, що після цього «прем’єр» занервував. Перейшовши в наступ, він звинуватив неназвані російські органи у свідомій дестабілізації, замовній дискредитації керівництва Криму і сказав, що не дозволить знущатися з кримської еліти «деятелям, которые приехали с материка»!
Оці слова і є голкою, в котрій криється Кощієва гибель.
Аксьонов, Константинов та вся решта кримських розбійників є, хоч як гидко це визнавати, дітьми України (чи принаймні тієї карикатури на Україну, в якій ми раніше жили). Вони чверть століття діяли в умовах автономії, де войовнича опозиція боязкому центру була основою політичних традицій. Цієї навички не витравити ні раптовою зрадою, ні 17 місяцями життя під чужою країною, котру вони помилково вважали «своєю». Тепер бачимо, як ота країна нарешті дотиснула навіть Аксьонова до того, що він інстинктивно зойкнув рідною йому політичною мовою.
На відміну від Києва, Москва таких істерик не вибачає. Кажуть, Аксьонова миттєво викликали в Кремль і дали йому там феєричного прочухана. Повернувся він просвітленим і сумирним. Мов перед стратою.
Читайте також: Сісти в калюжу
«Кримську самооборону» в російській пресі вже почали називати «так званою». Вже вирішено ліквідувати спеціальне російське «міністерство у справах Криму». Вже кажуть про скасування окремого «Кримського федерального округу» та включення півострова до Південного округу зі столицею в Ростові (ось так вам, поборники кримського самостійництва!). Подейкують і про те, що незабаром до Криму завезуть нових міністрів, а з ними, певно, й нового «прем’єра» з числа вишколених путінською вертикаллю росіян, котрі зроду-віку гадки не мали, що таке «регіональні амбіції» та «особливий статус».
Дедалі менше сумнівів, що наближається час, коли Аксьонова з командою офіційно проголосять «українськими диверсантами» й відправлять по етапу (чи тихо запроторять на малозначущі декоративні посади в Росії), а Крим очолить який-небудь пітерський чи московський морожений судак із білими очима. Небагато буде втіхи із сумного кінця отих аферистів, пожертих власною жадібністю. Ці здавна знайомі нам перевертні викликають радше огиду й посмішку, ніж страх. А от хто справді є страшним, так це оті прибульці з іншої галактики: справжні, стовідсоткові іноземці. Їхній прихід стане початком уже справжньої чужинської окупації. І це буде аж ніяк не смішно.