Не секрет, що Мінагрополітики є передовим у нинішньому уряді, адже за півроку діяльності досягло чималих результатів у проведенні необхідних реформ. Але коли воно взялося за масштабніший проект – розробку «Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015–2020 роки», то на поверхню вилізли всі хронічні проблеми галузі та самого органу, що нею керує. Чи не зробить це цілі стратегії недосяжними?
Над документом фактично стали працювати на початку цього року, коли наказом МінАПК було створено Раду з питань розробки проекту стратегії, яка координуватиме функціонування робочих груп та узагальнюватиме підсумковий текст. Очолила Раду заступник міністра АПК з питань євроінтеграції Владислава Рутицька (свого часу працювала у великому агрохолдингу «Мрія»), окрім якої до неї увійшло ще двоє представників міністерства, що працюють у робочих групах і призначаються головою, та двоє координаторів робочих груп. Фактично це прирікає остаточний текст стратегії на цілковитий контроль міністерства, керівництво якого не можна назвати повністю незаангажованим. Чи не вплине це на відображення в документі потреб села та інтересів усіх без винятку груп аграріїв?
Читайте також: Одноповерхова Україна
До складу робочих груп входять координатори, яких у документах називають представниками громадськості. Але вони здебільшого представляють лобістів, які захищають інтереси великих виробників, експортерів, а також міжнародні компанії АПК, або іноземний бізнес. Окрім них представники мінагрополітики, радники від Єврокомісії, а також експерти в АПК, визначені радою. Наскільки вагомим буде представництво останніх і чи буде почуто їхній голос, залежить від того, як рада організує роботу. Окрім сторонніх експертів, думка яких не буде визначальною, інтереси селян та малого й середнього агробізнесу в робочих групах не представлені. Натомість присутні іноземці, які впливатимуть на формування стратегії через три канали: експертів від ЄК, великі іноземні агрокомпанії та лобістів, які захищають їхні інтереси. Звідси випливає, що пришвидшена євроінтеграція України в сільському господарстві гарантована. Чи не суперечитиме вона інтересам села?
Підготовка стратегії передбачала проведення публічних консультацій із 15 березня по 15 травня 2015 року, в межах яких кожен охочий міг висловити свої зауваження та пропозиції щодо проекту документа. Узагальнення обіцяли оприлюднити на сайті. Але вже липень, стратегію мають закінчити до кінця місяця, а інформацію досі не опублікували. Отже, або широке обговорення організувати не вдалося (через погане інформування суспільства), або фільтрація пропозицій відбувається кулуарно, щоб вибрати ті з них, які відповідають інтересам ключових груп.
Отже, процес формування стратегії організовано так, що на виході Україна ризикує отримати документ, реалізація якого не матиме нічого спільного з його задекларованою загальною метою: підвищенням конкурентоспроможності сільського господарства і сприянням розвиткові села на сталій основі відповідно до стандартів ЄС та міжнародних стандартів.
При цьому заради справедливості треба визнати, що на вході стратегія мала дуже цікаві, ба навіть прогресивні ідеї та компоненти. Вона фокусувалася на вісьмох головних цілях: наближенні законодавства України в АПК до норм ЄС (це і без стратегії передбачено Угодою про асоціацію), дерегуляції в АПК (уже почали проводити, є низка успіхів), розвитку факторів виробництва (землі, фінансів, основного капіталу, інфраструктури), розвиткові аграрної політики у сфері науки, освіти та інновацій, управлінні виробництвом і ринком в АПК, державній підтримці та оподаткуванні с/г, розвиткові сільських територій та управлінні ресурсами в агросекторі. Головні цілі передбачали виконання 24 проміжних.
Читайте також: АПК: хвороби зростання
Серед прогресивних ідей фігурує низка актуальних для економіки загалом, зокрема дерегуляція та оптимізація регуляторного середовища, зменшення податкового тиску, реструктуризація та приватизація державних підприємств в АПК (чому чиниться шалений опір), розвиток інфраструктури та логістики. Є й суто галузеві, як-от запровадження агрострахування та системи складських свідоцтв і аграрних розписок, напрацювання механізмів полегшення доступу до техніки, розвиток та збільшення впливу сімейних селянських і фермерських господарств. Не оминули увагою й потреби сільської місцевості, але в опублікованих документах проглядається лише красиве бачення того, яким має бути село, а ось механізмів його реалізації немає. Власне, це і є основною проблемою стратегії: усі, хто її розробляє, бачать світле майбутнє, але на етапі реалізації починають тягнути ковдру на себе, відстоюючи власні інтереси. Тож якою буде підсумкова стратегія з огляду на це – питання риторичне.