Заспокійлива соціологія

Стверджувати, що всі застиг­­­­ли в очікуванні, мабуть, не варто, але потреба змін на місцевому рівні вже відчувається фізично. Процес і так затягнувся до непристойності. За революційною логікою, бажання змінити країну мало б негайно трансформуватися у тотальне перезавантаження влади ще рік тому, коли коровай тільки-но вийняли з печі. Ну хоча б тоді, коли він ще не дуже остиг, коли відбувалася зміна найвищої законодавчої гілки влади – Парламенту. Так, тоді були певні незвичні умови: війна, загроза появи нових точок нестабільності, неможливість провести перегони за усталеною схемою і ще багато особливих, цілком несприятливих обставин, які, втім, можна було б і доволі спокійно подолати, а на деякі й заплющити очі. Бо власне в цих несприятливих обставинах і ховалися цілком реальні переваги, ціла колода позитивів, які донині, на жаль, вже не усі дожили у своєму первісному вигляді. Йдеться насамперед про очікування невідворотного одними й готовність його прийняти, а ще – про жертовність і безкомпромісність інших, які також були породжені цим відчуттям невідворотного, «бо далі нікуди».

Нині основне питання полягає в тому, чи вдасться цього разу нарешті максимально ефективно втілити очікування більшості громадян країни на повну заміну місцевої влади, запит на усунення старих прогнилих місцевих еліт і ввімкнення зеленого світла для справжнього, а не вербального розквіту регіонів. Усе залежить від багатьох чинників, які, очевидно, неможливо повністю передбачити, спрогнозувати та запобігти, але є один нюанс, котрий все ж відіграватиме основну роль. Цей нюанс – виборець, що ставитиме галочку на підтримку того чи іншого персонажа або політсили, які бажають дорватися до корита, і саме від виборця в підсумку залежатиме, отримає він свій шматок пирога чи продовжуватиме вдовольнятися кришками і спостереженням, як інші смачно наминають його порцію.

Читайте також: Вся влада радам?

Те, що виборець уже не той, яким був, можна лише припустити. Теоретично не той, але на практиці він все ще купується на вдалі PR-ходи на зразок «виберемо в першому турі». Він все ще голосує за команду молодих професіоналів під омофором славетного боксера, не дуже вникаючи, які в ній сховані скелети, і все ще готовий бути вдячним за дрібні подачки та обіцянки. Як він поведеться цього разу, важко передбачити вже хоча б тому, що йдеться, власне, про місцевий масштаб з відповідним своїм колоритом та особливостями.

Якби вибори відбувалися вже сьогодні, то, очевидно, сюрпризів було б трохи менше, ніж варто очікувати восени, бо довелося б вибирати з уже відомої когорти й за звичними правилами. До осені ще багато чого зміниться і виборчий букет буде навдивовижу розмаїтий. Хоча, напевне, основне розкадрування все ж виглядатиме звично. Все-таки провідні гравці нікуди не подінуться, а дрібні новотвори, які вже почали виникати, навряд чи суттєво й тотально зможуть посунути важковаговиків, хіба на локальному рівні, в якихось окремих регіонах і то, якщо дуже добре попрацюють. Загалом доволі важко будь-що прогнозувати на таку далеку перспективу, тим паче коли новий закон про місцеві вибори ще навіть не ухвалений. Але є певні маячки, які все ж дозволяють трохи пофантазувати, бо таки дещо прояснюють.

Згідно з результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, оприлюдненими 11 червня, станом на кінець травня цього року особливих змін електоральних вподобань на рівні політичних партій не спостерігається, а ті, що є, не надто критич­­ні. Наприклад, очікуваного реван­­шу регіоналів, яким дехто лякав, можна не сподіватися. При всій любові до цих реліктів на Сході й Півдні, вони навряд чи зможуть законним спо­собом отримати серйоз­ну підтримку. За даними КМІС, за перефарбованих соратників Януковича з Опозиційного бло­­ку висловило готовність голосувати всього 4% українців, або 9,7% тих, хто визначився, що пішов би на вибори.

Читайте також: Коли ж прийдуть нові українці?

Тут варто зробити кілька уточнень. Опитування проводилося щодо гіпотетичних виборів до Верховної Ра­­ди, отже це дані по всій Україні, тому варто робити похибку на той-таки місцевий колорит. Очевидно, що в різних регіонах він проявиться по-своєму. Також на результати опитування вплинули і вподобання мешканців окупованого Донецька, де соціологи не полінувалися попрацювати. Ще один суттєвий момент – кількість охочих проголосувати. Їх доволі мало: 26,5% опитаних українців взагалі не бажають брати участі у виборах, 8,4% респондентів прийдуть, аби зіпсувати виборчий бюлетень, а 25,9% не визначилися зі своїм вибором і не виключено, що в час «Х» вони просто проігнорують свій громадянський обов’язок. Додамо до цього ще людей, які з тих чи інших причин просто не зможуть потрапити на дільниці: військові, ті, хто косить від призову, заробітчани… На місцевому рівні їх відсутність може значно повпливати на результат, і це більш ніж очевидно.

Загалом, попри доволі значне розчарування чинною владою, яке спостерігається в суспільстві, що частково підтверджують і дані опитування, її представники все ще можуть розраховувати на підтримку на місцях, хоч дехто має шанс пролетіти й відчути, що таке стати лузером. Серед тих, кому, очевидно, не доведеться червоніти, представники основних політичних сил, які фор­­мують коаліцію, щоправда, не всі. Так, непогані результати в Блоку Петра Порошенка, «Самопомочі» і «Батьківщини». Вони є лідера­ми електоральних вподобань українців. Щоправда, всі, окрім БПП, можуть розраховувати на суттєві результати лише в окремих регіонах. «Самопоміч», наприклад, не вельми популярна на Сході та Півдні, і їй залишається тільки вдовольнятися Заходом і Цент­ром. «Батьківщи­­ні» також, аби при­­тягти на свій бік Схід, як мінімум треба напрацювати ще кілька відсотків. Май­­же не змінилася кількість радикальних фанатів Олега Ляшка: його досі готові підтримати 12% українців. Причому Ляшко, як і «Самопоміч», обмежений географічно. Ну й замикають п’ятірку вже згадані послідовники Януковича: вони трохи не дотягують до десятки і традицій­но можуть розраховувати лише на виборця Схо­­ду та Півдня.

Далі все сумніше й теоретично залежатиме від рівня прохідного бар’єру. Якщо його піднімуть до 5%, то потрапити у владу матимуть шанс ще соратники вже трохи призабутого Анатолiя Гриценка. Його «Громадянська позиція», попри свій гучний провал на минулих парламентських виборах, симпатична 5,4% електорату, переважно Західної України. Коли ж бар’єр опустять до 3%, тут уже в гру вступить більше учасників і буде можливість розгулятися без компромісів. Шанси, згідно з дослідженням КМІС, матимуть і «Свобода» з 4,6% підтримки, і «Правий сектор» з «Народним фронтом», які демонстру­­ють однаковий результат – 4,1% прихильників. Для «Правого сектору» – це явне визнання, і якщо нічого не завадить, то він цілком матиме шанс отримати представників в багатьох місцевих радах Західної та, можливо, Центральної України. А ось «Народному фронту», схо­­же, треба швиденько шукати, з ким би «одружитися», бо шанс пролетіти доволі великий. Занадто стрімке падін­­ня, яке можна пояснити визнан­ням трудів його лідера на посту прем’єр-міністра України. Можли­­­во, в деяких регіонах ще вдасться протиснутися Сергiю Тiгiпку зі своєю «Сильною Україною». Є, як це не дивно, 2,6% українців, котрі готові за них голосувати. А от УДАРу Клич­­ка, як­що він таки ризикне піти на перегони самостійно, без ВПП, цього разу доля може і не всміхнутися. Соціологи подають рівень підтримки боксерської політсили всього на рівні статистичної похибки – 1,5%.

Читайте також: Порошенко-1 чи Ющенко-2? Чи повторить президент помилки 10-річної давнини

Власне, вся ця соціологія доволі умовна й поки що загальна. Без сумніву, на фінішній прямій в регіонах з’являться можливі місцеві політпроекти. Хтось просуватиме і творитиме власний бренд, хтось маскуватиме своє огидне минуле, а когось доля змусить шукати союзників і йти на якісь братні союзи. Реальність така, що не всі партії всеукраїнського масш­­табу здатні похвалитися міцними структурами на місцях, а тому змушені будуть залучати місцевих лідерів, і ярмарок кандидатур ще попереду. Які можуть бути конфігурації? Та які завгодно. Он прогресивна соціалістка Вітренко зненацька знайшла спільну мову з комуністом Симоненком, якого кляла, на чім світ стоїть, і тепер вони йтимуть поширювати свій нафталін вже єдиною когортою Лівої опозиції. Шанси в них мізер­­ні, але в якомусь Задрипанську їхніх протеже цілком можуть підтримати наф­талінові бабусі, якщо внуки у них вчасно не конфіскують паспорти. Те саме й з іншими маргіналами. Невеличкий реб­рендинг – і знову в бій, а раптом пощастить?

Насправді, все лишень починається. По-справжньому міста й села забурлять восени, коли процес перезавантаження місцевої влади буде йти семимильними кроками. У тренді будуть патріотичні гасла і, звичайно, побутовий популізм. Нинішні результати вподобань суттєво відкоригують. Наразі це лише відправна точка, від якої танцюватимуть всі, хто марить отримати хоч якесь депутатське посвідчення.

Чи змінить суттєво країна своє політичне обличчя після місцевих виборів – питання також дискусійне. З одного боку, повин­­на б, бо надто багато невідворотних процесів трапилося за останній час. З другого – все доволі непевно, зважаючи на талановитість вітчизняного по­літич­­­­но-чинов­ни­ць­кого прошар­ку й деяку загадковість самого електорату, який надто любить регулярно ставати на граблі хоча б краєм ноги.