Затримання
Хвиля затримань українців із політичних мотивів почалася в Росії ледь не одразу після анексії Криму. Ще в березні минулого року затримали одного з лідерів УНА – УНСО Миколу Карпюка, у травні – Олега Сенцова, у червні – Надію Савченко. Їм інкримінували створення організованої злочинної групи, тероризм, масові вбивства. Утім, були історії менш гучні, у які часто-густо потрапляли прості українці. Зокрема, Артем Гордієнко, Віталій Кривошеєв та Кирило Пилипенко. У квітні 2014-го російські ЗМІ радо рапортували про їх затримання. Повідомлялося, що чоловіки – «шпигуни» і «терористи», які нібито вже готували вибухи в містах РФ. Загалом ішлося про 25 людей. Утім, як виявилося згодом, «небезпечні злочинці» були звичайними заробітчанами, яких згодом, за інформацією українських правозахисників, депортували з РФ.
Схема доволі проста. У більшості випадків людей затримують за нібито хуліганство. Але потім чомусь «хуліганів» починають допитувати уповноважені ФСБ, які цікавляться Майданом і «Правим сектором». Такі історії можуть, певно, розповісти російські правозахисники про 2008 рік, час конфлікту в Грузії. Тоді проти грузинів була розгорнута подібна кампанія, яка мала не менші масштаби.
«Після затримання до українців довго не допускають консула, адвокатів, із якими оформлені всі необхідні договори. Тобто мова про банальне ігнорування фундаментальних правил, яких мала б дотримуватися правоохоронна система. Скажімо, є такий громадянин України Юрій Солошенко (пенсіонер, 20 років очолював полтавський завод «Знам’я». – Ред.). Його в серпні взяли в Москві, коли він виїхав туди у справах. Згодом чоловік потрапив у легендарне Лефортово. Від початку йому інкримінували промислове шпигунство, тепер справу перекваліфікували в шпигунство звичайне. Вже близько півроку він у російському полоні. Жодного разу до нього не пустили консула», – розповідає правозахисник, журналіст Центру громадянських свобод Марія Томак.
Читайте також: Росія як цивілізаційний виклик
Вона додає, що часом у таких випадках родичі не хочуть надавати інформації розголосу, оскільки сподіваються, що їхнє мовчання сприятиме позитивному вирішенню проблеми.
«Звісно, ми намагаємося пояснити, що марно сподіватися на поступки в обмін на мовчання, якщо країна-агресор захоплює вашого родича чи знайомого. Втім, якщо люди не бажають педалювати цю тему, ми не нав’язуємося», – пояснює вона.
Наразі українським правозахисникам відомо про 11 затриманих. Водночас 13 травня адвокат Савченко Марк Фєйґін повідомив, що в російському полоні перебуває близько 30 українських громадян. Згодом цю інформацію озвучив президент Петро Порошенко. У «Євромайдані SOS» зазначають, що два тижні тому представники СБУ обіцяли надати уточнений список імен. Утім, на момент здачі матеріалу в номер правозахисники документ не отримали.
«Велика українська» та «кавказька» справи
Не всі затримані можуть похвалитися героїчними історіями. Є люди, які йдуть на співпрацю з органами й підписують будь-які протоколи допитів. Є така собі справа Сергія Литвинова. Російська пропаганда заявляє, що він «учасник каратєльного батальйона «Днєпр». Утім, наскільки відомо, Литвинов – мешканець села Комишне Станично-Луганського району, до армії не призивався через захворювання. Є одним із фігурантів так званої «Великої української справи» (низка справ, у яких затриманих обвинувачують у масових убивствах та застосуванні заборонених методів ведення війни. – Ред.), найвідомішим в’язнем у якій є Савченко. Головні ж обвинувачені в ній – Арсен Аваков та Ігор Коломойський.
Сергій Литвинов уже встиг підписати протоколи, де зізнався у вбивствах і зґвалтуваннях. Крім того, він нібито розповів, що Коломойський особисто привозив «Дніпру» гроші й віддавав «злочинні накази».
Читайте також: Юрій Яценко: ФСБ вимагало, аби я зізнався у шпигунстві
«Варто зауважити, що Литвинов є доволі суперечливою фігурою. Наразі не зрозуміло, як саме він потрапив до Росії. Звичайний селянин із неповною середньою освітою. Якщо ж читати протоколи допитів, можна побачити, що нібито десятки вчинених зґвалтувань оповідалися однаковими словами. Видно, що всі «зізнання» писалися в певних кабінетах. Звісно, можна припустити, що він пішов на співпрацю з органами в обмін на якісь обіцянки. Є інформація, що Литвинов має брата-переселенця, який начебто перебрався до Росії. Це абсолютно не геройська історія. Але важливо інше. Людину використовує Росія у власних цілях, щоб хоч чимось наповнити ту кримінальну справу», – наголошує Томак. І додає: фігурантів у ній може виявитися більше. Втім, назвати хоча б приблизну цифру поки що складно.
Крім «великої української справи» в РФ є ще «кавказька справа». У ній фігурують Микола Карпюк та Станіслав Клих. Останнього затримали в серпні минулого року. Після 10 місяців ув’язнення досі не відомо, де утримують цих людей. Ані консула, ані адвокатів до них не пускали. Якщо говорити про Карпюка, то це втілення всіх можливих і неможливих страхів простих росіян: чоловік належить до «Правого сектору», брав участь у конфліктах в Абхазії та Придністров’ї. Тепер його звинувачують в участі у Чеченській війні.
Читайте також: Як я був «робокопом» у полоні в «ДНР»
«Так, унсовці в Чечні воювали, але Карпюка там не було. Утім, Кремлю потрібно судити людину за принципом територіальної підзвітності. Ну не можуть звинувачувати Карпюка в діях, вчинених за межами Росії! Йому інкримінують створення злочинного угруповання. Клиху, судячи з усього, те саме. Хоча там ситуація гірша. Якщо від першого родині надходили хоч і дивні, але листи, то про другого невідомо нічого. Є попередня інформація, що він сидить десь у Владикавказі. Але людину треба шукати. Головними фігурантами є Дмитро Ярош та Олександр Музичко. Як і з попередньою справою, тут можуть бути ті, про кого ми ще не знаємо», – зауважує Томак.
Окрім українців до списку в’язнів Кремля можна зарахувати й російських громадян. Є приклади, коли РФ звинувачує росіян у шпигунстві на користь України. А фактично в державній зраді, що є значно тяжчим правопорушенням, ніж, скажімо, шпигунство. Показовою тут є історія Сєрґєя Руднєва. Він громадянин Росії, мав дозвіл на проживання в Україні, мешкав 12 років у Дніпропетровську. Коли ж у полон до бойовиків потрапив його друг-«кіборг», поїхав із двома волонтерами на переговори. «Ополченці» всіх затримали. І після цього Руднєв виринув аж у Тихорєцькому СІЗО (Краснодарський край, РФ). Його звинуватили в незаконному перетині кордону (громадянин Росії незаконно перетнув її кордон?!) та зберіганні зброї. Пізніше звільнили за амністією.
Покинуті МЗС
Правозахисники з «Євромайдану SOS» наголошують, що наразі стосовно в’язнів є два питання. Перше – правдивість чуток про утримання українських військових у рабстві в Чечні. Оскільки достеменно не відомо, ким і де вони утримуються. З таким самим успіхом військові можуть сидіти в СІЗО.
Читайте також: Зниклі безвісти й військовополонені: про реальну ситуацію
І друге питання. Чи радше проблема. Україна через рік війни й затримань досі не може виділити політв’язням гроші на адвокатів.
«Адвокати виконують дуже важливу функцію – забезпечують комунікацію людини з навколишнім світом. Є приклади, коли надані РФ безплатні адвокати просто ламали в’язнів. Намагалися переконувати їх у тому, що держава від них відмовилася, консул не хоче приходити», – розповідає Томак.
Скажімо, нещодавно звільненому львівському студентові Юрію Яценку адвоката оплачували Freedom House та чеська гуманітарна організація «Людина в скруті».
«У Верховній Раді ми проводили брифінг і зверталися до фракцій із проханням взяти шефство, оплачувати адвокатів, зв’язатися з родичами й допомагати грошима без посередників. Так, Савченко займається її партія. Але інші просто кинуті напризволяще. Це нонсенс, де-факто триває війна, й затримані в країні-агресорі люди не можуть одержати фінансову підтримку. І нас, як завжди, виручають «госдепівські пєчєнькі». Але в міжнародних правозахисних організацій є пріоритетні справи, які вони ведуть. Зокрема, це Сенцов і Савченко», – обурюється Томак.
Наразі ж пояснення в МЗС просте: немає відповідної статті видатків, через котру мали б фінансуватися адвокати, послуги яких у РФ коштують недешево. Надто тих, що ведуть політичні справи. Для виправлення ситуації парламент мав би ухвалити зміни, але поки що цього не зроблено. Тож полоненим українцям лишається одне – чекати.