Останнім часом ситуація в єврозоні почала покращуватись: у І кварталі зростання на рівні 0,4% (1,6% у річному розрахунку) було найсильнішим за дворічний період відновлення економіки; безробіття впало до 11,1% – найнижче за останні три роки; інфляція знову на додатньому рівні. Навіть зблиснула надія, що валютному союзу вдасться втримати Грецію. Але, навіть якщо пощастить із цим, євро все-таки незабаром постане перед масштабнішою кризою. Проблеми повільного економічного зростання й дефіциту державних фінансів останніх років невдовзі різко загостряться через демографічну ситуацію. І найбільше постраждає не якась невелика середземноморська країна, а локомотив єврозони – Німеччина.
Економічний ефект старіння населення спершу позитивний, але в кінцевому підсумку несприятливий. Дуже численне покоління, народжене після Другої світової війни, довгий час стимулювало економічне зростання завдяки збільшенню кількості робочої сили, як в абсолютному вираженні, так і відносно кількості населення загалом. Але бебі-бумери вирушають на заслужений відпочинок, а на зміну їм приходять менш численні генерації, що народились уже в період нижчої фертильності. Якщо в єврозоні не відбудеться різкого збільшення відтворення населення або ж підняття планки пенсійного віку, такий демографічний зсув потягне потенціал зростання донизу, тому що кількість працездатних громадян скорочуватиметься. Нинішня ситуація зумовлена високим рівнем народжуваності багато років тому і прогресом медицини в царині продовження тривалості життя, тож вона є невідворотною. Приплив молодих мігрантів може лише дещо ослабити тенденцію, бо корінні жителі завжди будуть набагато численніші за новоприбулих.
Що стосується наслідків старіння населення для фінансової системи, то вони теж мають дві фази. У першій державний бюджет дістає бонус: унаслідок зростання кількості працівників різко збільшується надходження податків, а пенсійні видатки незначні, бо кількість людей старшого віку відносно мала. Але, коли бебі-бумери починають виходити на пенсію, бонус перетворюється на штраф. Населення працездатного віку, яке платить податки, стає менш численним, а лави пенсіонерів поповнюються, що зумовлює масштабніші пенсійні видатки – переважно на державні пенсії, які починають отримувати щораз більше людей, і на дедалі коштовніші медичні послуги для них, які майже всюди оплачуються з бюджету. І, попри те що паралельно для молоді дешевшає освіта, заощадити на старший вік усе-таки вдається небагато.
В Америці повоєнний бебі-бум почався раніше, ніж у Європі, – відразу після Другої світової. Народжуваність там сягнула піка наприкінці 1950-х. Це означає, що перші бебі-бумери вже йдуть на пенсію. Але завдяки збереженню коефіцієнта фертильності у США на рівні, близькому до коефіцієнта заміщення (трохи більше ніж двоє дітей на жінку), та доволі значній імміграції населення працездатного віку там не перестає зростати.
А от європейський бебі-бум насправді почався лише в 1950-х і сягнув піка в середині 1960-х, тож Європа зараз тільки входить у від’ємну фазу. Водночас по цей бік Атлантики бебі-бум був слабшим, ніж американський, а коефіцієнт народжуваності після нього падав у Європі більше і швидше. Він виявився куди нижчим за рівень заміщення в 1970-х роках і залишається особливо малим у Південній Європі й Німеччині (а в Британії та Франції останніми роками знову піднявся до американських показників).
Отже, наслідки цього дисбалансу будуть особливо відчутні в зоні євро. Нові прогнози від Європейської комісії свідчать і про розмах, і про невідворотність близьких змін. Від 2013-го (базовий рік для прогнозів) до 2030 року населення працездатного віку в єврозоні зменшиться на 6% (див. «Плата за демографію»). Спад, швидше за все, особливо яскраво проявиться в Німеччині, де кількість потенційних працівників серед населення різко зменшиться – на 13%. У Франції падіння спостерігатиметься лише на рівні 1%, а у Британії навіть буде незначне зростання – 2%.
Зі скороченням населення працездатного віку примножуватимуться лави пенсіонерів, а отже, й частка утриманців похилого віку (відношення кількості осіб віком від 65 до вікової групи 20–64 років). У зоні євро загалом цей коефіцієнт підніматиметься від 32% у 2013-му до 45% у 2030-му. Демографічна зміна особливо інтенсивною є в Німеччині, де кількість пенсіонерів зросте на 5 млн (30%), а населення працездатного віку одночасно втратить більш ніж 6 млн осіб. Через це відношення утриманців похилого віку до працездатного населення в Німеччині підскочить від 34% до 52% у 2030 році і стане найбільшим у Європі, за винятком Латвії.
Бездітним спокій тільки сниться
Такі несприятливі демографічні тенденції не означають, ніби економіка єврозони автоматично приречена й надалі гальмуватиме. У принципі, скорочення робочої сили, через яке до середини 2020-х зростання ВВП Німеччини сповільнюватиметься приблизно на 0,7 відсоткового пункту за рік, відповідно до прогнозів Єврокомісії, може компенсуватися посиленням продуктивності праці. Проте останнє втрачало темпи в єврозоні ще до початку фінансової кризи. Протягом останніх чотирьох років воно було взагалі мізерним, і якщо відновиться до колишнього скромного 1% за рік, то це вже буде неабиякий успіх.
Найочевидніша відповідь на проблему старіння населення – дозволити літнім людям працювати й далі, а на пенсію іти пізніше. В Італії, наприклад, у межах реформ 2011 року різко підвищився пенсійний вік. Це може розширити пропозицію на ринку праці, тому що більше 50- й 60-річних продовжуватимуть роботу. Греції теж доведеться забути про ранній вихід на пенсію, незалежно від того, залишиться вона в зоні євро чи ні. Утім, навіть із такими реформами єврозоні важко буде забезпечувати нормальне зростання в наступні 15 років. Отож багатьом країнам-членам, у яких величезні приватні й державні борги, буде непросто вирішити це питання. Тобто вони залишатимуться вразливими до нових криз.
А той факт, що старіння населення особливо відчуватиметься в Німеччині, важливий через її значення для валютного союзу. Економічна стійкість ФРН підтримувала єврозону впродовж кризи, але демографія послабить найбільшу економіку валютної спільноти. І справді, за новими прогнозами, Британія (якщо вона збережеться в сучасному складі й залишиться у Європейському Союзі) до 2050 року посуне Німеччину і стане країною з найбільшою кількістю жителів у ЄС. Водночас найсильнішій державі єврозони зв’яже руки старіння її населення.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com