Допоможи собі сам

Об’єктом дослідження стали колишні учасники подій на Майдані, а нині волонтери, громадські активісти, вояки й навіть депутати, які погодилися відповісти на кілька запитань:

1. Якими були ваші очікування від Майдану і наскільки вони справдилися?
2. Якою мірою нове покоління політиків орієнтоване на Захід?   
3. Що і скільки ви самі готові робити для розбудови України та як довго?

 

Ігор Луценко, народний депутат (фракція «Батьківщини»):

1.  У мене були завищені очікуван­­ня щодо Майдану. У чомусь він їх виправдав, у чомусь ні. Була надія, що Янукович піде. Це справдилося. Були сподівання, що ми прийдемо змінювати систему, але з цим трохи важче. Загалом Майдан триває, хоч і трохи в іншій формі, тому зарано говорити про те, чи справдилися сподівання. Майдан – це реальний шанс для людей впливати на владу, тобто міняти форму народовладдя з вербальної на більш прогресивну, і, звичайно, зникнення деяких дуже одіозних осіб.

2. Нове покоління політиків, яке прийшло до влади, занадто орієнтоване на Захід, але звідти однозначно недостатня допомога Україні. Потріб­­но більше військової підтримки. Фінансова є, але у відповідь Захід повинен вимагати від української влади тих зустрічних кроків, які вона може зробити з огляду на те, що нам реально видаються мільярди. Я сподіваюся, що Захід допоможе нам змінитися. Поки що, враховуючи, хто зараз при владі, очікувати кардинальних перетворень не варто. Не можна однозначно стверджувати, що ці люди мають величезне бажання щось змінювати, але іноді, під впливом обставин, воно в них з’являється.
3. Те, що залежить від мене, а я можу подавати законопроекти на правах народного депутата, зараз це і роблю. Є низка ініціатив із реформування ключових галузей.  

Єгор Фірсов,народний депутат  (фракція БПП):

1. Революцією мож­на змінити вла­­ду за кілька днів, але си­с­­тему, створювану десятиліттями, змінити нереально. Цьо­­го мож­­на до­сяг­­ти еволюційним шляхом, і я розумію: незважаючи на те що Майдан відбувся і дав нам нові можливості, система змінилася не остаточно. В Україні вона все ще залишається совковою, корумпованою, подекуди з елементами криміналу. Головний здобуток Майдану – сформувалося нове громадянське суспільство, яке диктує свої вимоги державі. Якщо порівнювати революції 2004 та 2014 років, то у 2004-му люди захоплювалися своїми політиками, а ті виголошували гасла. Зараз усе змінилося. Люди вимагають змін: знят­­тя депутатської недоторканно­сті, стимуляції малого та середнього бізнесу, реформи правоохоронних органів. І держава зобов’язана реагувати на такі запити. Зараз ми не повинні шукати винних у тому, що не всі очікування справдилися. Треба спільними зусиллями вказати, що необхідно змінити в державі, й разом проводити реформи. Треба порушувати питання, що тепер, після Майдану, робити не лише президентові, парламенту, Кабміну, а й громадянському суспільству, журналістам, активістам.

2. Якщо ще рік-два тому питан­­ня: входити Україні до Європейського чи Євразійського союзу або будувати щось нове, було риторичним, то зараз відповідь очевидна для всіх політичних сил та всіх поколінь. Україна повинна йти до Європи. Молоде покоління зараз вчиться і через певний час буде готове взяти на себе відповідальність за прокладання європейської стежки.

Читайте також: Люстрація по-махновськи

3. Поки що можна спостерігати боротьбу новосформованої демократичної (майже європейської) політичної системи зі старою. Я ще застав парламент попереднього скликання і маю сказати, що вони суттєво різняться. Якщо в минулому в мене майже не було однодумців, то в цьому їх достатньо. Вони вчаться, здобувають досвід, десь припускаються помилок. Я впевнений, що нове покоління подолає стару систему. Саме воно відповідальне за прокладання стежки європейської інтеграції. І думаю, що бажання змін буде доти, доки ми не досягнемо кінцевих цілей. Для цього потрібно зробити надзвичайно багато, перед­усім реальні зміни, реальні реформи. На такі кроки потрібно йти, хай би якими болісними вони були.

Андрій Левус, заступник керівника Самооборони Майдану, народний депутат (фракція НФ):

1. Ми очікували, що Україна захистить національну незалежність і європейський вибір, а також здійснить справжню революцію, змінивши не тільки владу, а й саму систему, що докорінно унеможливить регрес і відкат до совка. Було загострене прагнення справедливості. Але, на жаль, не можемо говорити, що це прагнення реалізоване.  
2. Кожна країна у світі діє відповідно до своїх інтересів. Ніхто не допомагатиме Україні, якщо не зрозуміє власного інтересу в конфлікті. Звинувачувати Захід, не виконавши домашнього завдання, безглуздо. Щоб Захід був активним, Україні слід також продемонструвати волю до перемоги. Ми просимо санкцій, однак досі самі не вжили жодних санкційних заходів щодо РФ.  
3. Думаю, кожен має бути відповідальним за свою ділянку фронту й там показувати результати. Вер­хов­на Рада вже прийняла низку моїх законопроектів, які покращують і модернізують діяльність Служби зовнішньої розвідки та СБУ, і в цьому напрямку буду далі рухатися.   

Володимир Кухар, старший лейтенант, заступник командира роти,12-й батальйон 26-ї бригади, голова ГО «Українська альтернатива»:

1. «Коктейлі Мо­ло­­то­­ва» не кидав. На Майдані вбачав своє завдання в то­му, щоб бути на місці, коли небезпечно, й обороня­­ти протест. Також подавати інформацію з місця подій, показувати, що це не страшно й що перемога можлива. «Українська альтернатива» збирала кошти на екіпіровку, видавала бюлетень «Май­­дан-інфо». Я ні на хвилину не сумнівався, що Майдан скине Януковича. У цій частині надії справдилися. Сподівався, що він стане явищем світового масштабу, в якому матеріалізуються найсміливіші ідеї. Що з’я­вляться нові люди й нова якість політики. Натомість політики з внутрішньосистемної, «реєстрової» опозиції контролювали сцену та процеси. І поки активісти Майдану освистували тріо Яценюк – Тягнибок – Кличко, масові віча ковтали пропагандистські наживки. А масовий виборець узагалі проголосував за найконсервативнішого щодо революції Порошенка. Насправді перспектива змін, дискомфорту емоційного чи матеріального в більшості інстинктивно викликає недовіру, лякає. Політична реклама, телевізор і товсті гаманці рулять. Поки люди не перестануть голосувати за менше зло, суттєвих змін годі очікувати.

2. Західні політики мають свої інте­реси: прагматичні потреби бізнесу, збереження робочих місць у своїх країнах та голосів виборців. І вони заради України чи ще когось не робитимуть нічого, що суперечить цим інтересам. Ми можемо розраховувати тільки на себе. Інколи виникає враження, що наша влада думає про те, як би не засмутити західних партнерів, більше, ніж про те, як відстояти національні інте­реси. А західним партнерам аби не було конфлікту. Як і на Майдані, вони готові заплатити за вдаваний спокій будь-яку ціну: поступитися нашою територією або цінностями.

Читайте також :«2013-й рік повторюється». Як судили підозрюваних у вбивстві Бузини

3. У серпні буде рік, як перебуваю у складі ЗСУ, беру участь в АТО. Я в правильному місці у слушний час. Після дембелю не виключаю продовження військової служби, проте думаю, як це зробити за таких недосконалих, розмитих контрактів в армії, зважаючи на те що «особливий період», війна, буде ще довго. До неї чотири роки присвятив громадській роботі, останній час – волонтерству. Готовий і далі це робити, можливо, таки більше часу приділяючи родині. Як колишній державний службовець міг би працювати і всередині державної машини. Але поки що немає лідера, немає влади, з якими без значніших компромісів можна було б узяти на себе відповідальність в офіційному статусі. Не хочеться, щоб за пару-трійку років, як у нас водиться, повилізали «косяки» влади й корупційна складова. Із задоволенням написав би книжку про Шевченка та еліти. Але в наших умовах піврічне дослідження – це розкіш.

Андрій Шевцов,активний учасник  подій на Майдані, пораненийна Грушевського, з липня 2014-го і до сьогодні  боєць полку «Азов»:

1. Як і всі україн­­ці, очікував пов­­ної змі­­ни влади, реформування, зни­­щен­­ня корупції та швид­­кої європейської інтеграції. На жаль, нічого не змінилося. На золотий унітаз замість одних сіли інші дупи, плюс додалася війна. Тому бачу й відчуваю, як все стало набагато гірше. Народ вигнав одних корупціонерів та олігархів, прийшли такі самі.
2. Не вірю ні в яку допомогу Заходу. Не треба чекати від нього безплатної зброї чи миротворчої армії в нас на Сході. Допомагають душити Росію санкціями – і на тому спасибі. Думаю, це максимум, на що здатна Європа для України.
3. Я стояв на Майдані до кінця. Зараз забив на все, кинув навчання, цікаву роботу на телебаченні та в кіно, особисті стосунки й пішов на Схід. Планую бути там до кінця.

Юлія Смірнова, волонтер:

1. Мої очікування піс­­ля Майдану не справдилися вза­­галі. На місцях лишилися ті самі, що завжди. Патріоти в тюрмах, волонте­­ри, якщо піднімають протест, значить «рука Кремля». Я очікувала змін. Найперше мала бути подолана корупція, а до влади мали прийти справжні патріоти, а не ті, хто натягнув вишиванку і кричить «Сла­­ва Україні!». Хто винен? Ми самі. Не довели до кінця. Маса повелася на піар-вибори в один тур, а купка, яка могла щось змінити, почала займатись армією. Одні поїхали воювати, а інші, як я, стали допомагати.

2. Якщо покладатися тільки на Захід, то ще довго рахуватимемо тіла наших героїв. Ми можемо багато чого змінити, лише об’єднавши зусилля, що вже не раз доводили. Але це невигідно владі. Бо тоді покажемо, що ми сила й що саме ми зможемо розбудувати країну.

3. Ті, хто мене знає, розуміють, що для України я багато чого робила і зроб­­лю. Опіка над дітьми-сиротами, а діти наше майбутнє, постійна участь у різних політичних акціях за справедливість, допомога армії від самого початку. А ще я хотіла б щось змінити у владі.

Ольга Решетилова, волонтер благодійного фонду «Повернись живим»:

1. Від Майдану, а точніше від післямайданного пері­­оду, я очікувала повної зміни олігар­хічно-ментівської систе­­ми. На жаль, систе­­ма лише похитнулася, але дуже швидко самовідновилася. Майдан не народив лідера, готового до президентської роботи, й альтернативи старій системі в травні минулого року ми ще не мали.

2. Події останніх півтора року зробили українців, навіть найбільш західно орієнтованих, євроскептиками або часто скептиками щодо всього Заходу. Тут треба розмежовувати меркантильну й цинічну західну політику та систему цінностей, на якій базується західний світ. Нас цікавить друге. Щодо орієнтації молодих політиків… Вони теж різні. Микола Левченко, Олесь Довгий, Світлана Заліщук, Єгор Соболєв – всі практично ровесники. Але погляди, які демонструють, явно різні. Тому не треба вважати, що молоде покоління автоматично прагне перетворити Україну на європейську державу. І з молодими політиками виборцям теж варто бути обережними.

Читайте також: Заспокійлива соціологія

3. Я звільнилася з роботи, практично не бачу сім’ї, іноді ризикую життям – це те, що останній рік роблю для країни. Але, звісно, хочу робити інше. Хочу, щоб моя енергія була спрямована не на війну, а на побудову громадянського суспільства, на пошук діалогу всередині нього, на просування бренда «Україна» у світі.

Віталій Коломієць, активний учасник  Революції гідності, юрист, громадський активіст:

1. Прагнення змінити прокремлівську вла­­ду, заклас­­ти новий вектор, встановити систему реального народовладдя – це частково здійснилося. Реально ж народовладдя не встановилося, бо ми прохлопали момент і допустили до вла­­ди старих ображених «рішал».

2. Порівняно з першими і другими визвольними змаганнями Захід допомагає нам чудово, просто ми ліниві, бо навіть самі не можемо ввести санкції проти Росії. Чи правильно Україна поводиться на міжнародній арені? Напевно, правильно, але могла б активніше. Та найперше треба орієнтуватися на власні сили. Вступають у союз із сильним. Слабкого можуть кинути в будь-який момент.

3. Я написав кілька законопроектів, зокрема про очищення влади. Створив кілька інтернет-ресурсів для обговорення і внесення пропозицій. Наприклад, «Декларація чесності», де обговорюють критерії та невід’ємні складові процесу люстрації в Україні, «Антикорупційний блокпост» про приватне обвинувачення чиновників і право громадян складати на них протокол про адмінвідповідальність. До цього було волонтерство за власні кошти. Ми не заспокоїмося, будемо працювати скільки треба.

Остап Стасів, громадський активіст, співзасновник «Відкритого університету Майдану» (ВУМ):

1. На Майдані бу­ли не очікуван­­ня, а швид­­ше намі­­ри змінити порядок речей, які руйнува­­ли моє жит­­тя, мою державу. Да­лі це переросло в розуміння і бачення майбутнього, якого я хочу для себе в контексті моєї держави, нашої самоідентичності. Май­­дан був неймовірно важливим моментом не тільки для України, а й для всього світу. Зараз немає часу для розчарувань, а в невдачах винен я сам. Бо не дотиснув, погано комунікував свою позицію, не був достатньо ефективним. Але все, що нас не вбиває, робить сильнішими. Тому наша парадигма мислення переможе їхню, і це станеться дуже скоро. Це фізика, а природа – річ уперта.
2. Інші країни реагують на наші потуги цілком адекватно, але то реакція, що ґрунтується на їхній картинці світу, тому вона часто, на наш погляд, недостатня. Вони не встигають за нами, не було в їхній сучасній історії аж таких концептуальних ментальних змін у свідомості народу. Як наслідок – світова спільнота обережна й раціональна. Ми для них досі НЛО, з існуванням якого довелося рахуватися. Ми їхній шанс на вихід із тотальної кризи.
3. Сьогодні активісти міняють державу шаленими темпами, а політики й держслужбовці (совок та політичний бізнес) і далі імітують практичні дії та результати. Але діватися нікуди. Вони на підводному човні, й «зламані ноги» системи – це питання близького майбутнього. Я став активістом, і для мене це основа виживання мого світу та подолання огидного мені старого. Тому зараз будую всеукраїнський освітній рух, бо освіта – єдиний шлях для формування свідомого, рефлексуючого громадянського су­спільства. Допоки не відчую, що су­спільство виросло і взяло на себе відповідальність за своє майбутнє, лупатиму цю скалу.

Павло Подобєд, керівник благодійного фонду «Героїка»:

1. Головне очі­­ку­ван­­ня від Майдану – не дати правлячому режимові перетворити країну на ГУЛАГ. Тут розчарувань немає. Майдан – це точка неповернення в нашій історії.

2. Щодо реформ та якісних змін у державі… Якщо ви хочете розвинути в собі якісь корисні та потрібні навички: ходити до спортзалу, рано лягати та рано прокидатися або просто кинути курити, пригадайте, як важко це дається. Три чверті спортсменів-новачків кидають спортзал після першого місяця тренувань, решта – протягом півроку, і лише кілька «затятих» займаються спортом роками. Бажан­­ня перетворити своє тіло на шедевр замало – потрібна наполегливість. Державу перетворюють за тими самими принципами. Наразі нашим «реформаторам» бракує і бажання, і наполегливості.

У спортзалі чи на ринзі вам сусід не допоможе. Хіба що тренажер позичить, може, якусь пораду дасть – не більше. Ніхто замість вас на ринг не вийде.

3. З групою однодумців працюємо в рамках благодійного фонду «Героїка». Допомагаємо як тим, хто вирушив на фронт, так і тим, хто звідти повертається. Готовий працювати в державних структурах і брати на себе відповідальність за конкретні напря­­ми роботи. Як довго? Якщо держава відмовиться від імітацій, то досить довго.