Не для галочки. Музеї як складова шкільної освіти

Музей – це аж ніяк не склад, де все тихо припа­дає порохом, не комора накопичених протягом попередньої історії речей, котрі чомусь мають бути в кожної держави (атрибут, так би мовити). За сучасних умов, коли в усіх цивілізованих країнах знають музейну педагогіку й активно працюють над нею, він є інтелектуально-культур­ним центром, своєрідним відкритим для всіх клубом, куди люди, а передусім діти можуть прийти, щоб усебічно розвиватися й спілкуватися, креативним простором, де проводити час справді класно.
Проте в начерках офіційних концепцій і стратегій культур­но-гуманітарного розвитку Ук­раїни про музеї та їхні суспільні функції, зокрема педагогічну й просвітницьку, не йдеться. Немає і натяку на те, щоб держава через музеї готова була інвестувати в освіту своїх громадян, зокрема наймолодших. Музей є недооціненим українськими педагогами та МОН, яке всіляко наголошує на потребі європейської освітньої практики, чудовим майданчиком, де діти й підлітки можуть доторкнутися безпосередньо до своєї культури та історії, матеріалізувати їх для себе.

Альтернатива потребам шопінгмолу

Музейники констатують, що ни­ні радянська практика насильницького водіння до музеїв сама себе знищує. Так само «експонатом» є ходіння туди задля накидання тієї чи тієї пропаганди. Нині українські вчителі можуть запропонувати дітям мандрівку до музею на свій розсуд, бо така діяльність не зараховується їм за робочі години, й організовують екскурсії здебільшого з ініціативи батьків.

Музей має все для того, щоб поповнити знання, дати відчуття задоволення й самоствердження

Авторка класичного музейного мануалу «Як говорити з дітьми про мистецтво» Франсуаза Барб-Ґалль розповіла Тижневі, що наші вітчизняні проблеми не унікальні. «Кожному, від дитини до особи похилого віку, важливо особисто долучитися до мистецького твору. Дуже важливо торкнутися чогось людського в кожному, незалежно від віку, статків, освіти. Різниця лише в словах. Витвір мистецтва – це точка інтенсивного життя. Відвідувачу треба показати, що він у центрі цього життя, а не десь поза ним. Тоді його сприймання й мистецтва, й музею кардинально зміниться. Головне – спрацювати так, щоб бути впевненим: із музею люди пішли з чимось – знаннями, емоціями тощо».

У Європі вже давно зрозуміли, що музейники мають бути адекватні тим, хто до них приходить, а дітям особливо. Вдала зустріч із хлопчиками та дівчатками – коли вони не нудьгували. Саме на це працює інтеракція: малюк чи підліток не лише пасивно слухає, а й активно залучений до екскурсії, ставить запитання, дискутує, самостійно виконує завдання. На Заході є доволі відома музейна розвага Scavanger hunt. Це квест, у котрому потрібно, відповідаючи на запитання з аркуша, знайти й розглянути конкретний предмет у залах. Це працює на те, щоб люди не ковзали увагою, підмічали деталі певного мистецького твору, складали собі повнішу його картину, що не завжди вдається у звичних музейних форматах. Музей має все для того, щоб поповнити знання, дати відчуття задоволення й самоствердження, і саме через емоційно-пізна­ва­ль­ний канал можна сформувати певні смаки та потреби.

Обличчям до дітей

Дитячі та підліткові музейні програми європейського зразка в нас дуже й дуже молоді. Самій роботі над тим, щоб вони з’явилися в українських музеях, не більше ніж 10 років. Нині у 27 музеях Києва, Львова, Одеси, Батурина, Кіровограда, Дніпропетровська, Харкова, Чугуєва та Шепетівки діють програми, спрямовані саме на дітей і підлітків як окремі категорії відвідувачів. Усе це справа рук галузевих ентузіастів, які долучилися до спільного з нідерландськими колегами проекту «Матра. Музеї України» в 2005-му, у межах якого впродовж трьох років опановували новітні методи менеджменту й передусім роботи з дітьми. Їхній досвід свідчить: для ефективної роботи з малюками та підлітками в музеях, для відкритості й зацікавлення цієї категорії золоті гори не потрібні, але й на голому ентузіазмі не виїдеш.

Читайте також: До Києва привезли балтійські скарби

«Вирішили почати зі старших груп дитсадочка й перших – третіх класів, бо починати ходити до музею в десятому вже, мабуть, пізно. Вигадали для дітей музейні заняття «Історія каганця», де розказували про те, як людство користувалося світлом, починаючи від міфу про Прометея і закінчуючи найсучаснішими засобами ілюмінації», – розповідає заступник дирек­тора з наукової роботи Чугуївського ху­дож­ньо-ме­мо­ріа­ль­ного музею І. Ю. Рєпіна Ольга Шевченко. Зазначає, що з по­явою спів­робітника-археолога було започатковано заняття, на яких дітям демонстрували ази відповідної науки, а також «Первісне мистецтво», де показували, розповідаючи про них, наскельні розписи, глиняних «венер» тощо. Окрім того, є «Рєпінська скринька», на якій малеча дізнається не лише про творчість художника, а й про його захоплення в дитинстві, зокрема витинанки. Кожне заняття закінчується виготовленням чогось власноруч, аби можна було забрати виріб із собою додому.

Починали роботу з дітьми з музейних занять у школах і в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького. Тамтешній завідувач науково-просвітницької роботи Людмила Гайда бачить ситуацію так: «Ми зрозуміли, що треба не лише виїжджати до шкіл, а й самих учнів залучати до музею. Мотивувати приходити і їх, і вчителів». Нині на базі музею для дітей існують чотири різні типи занять з історії козацтва. Тут можна дізнатися про новорічні традиції прикрашання різних дерев у стародавніх народів, про те, чи була ялинка в запорозьких козаків, та про побут на Січі й навіть погаласувати, як козаки, що обирають кошового. Окрім того, є заняття з історії колеса й інтерактивна екскурсія-квест на тему стародавнього суспільства. Своєрідне тутешнє ноу-хау – студія «Жива глина». Дітям показують артефакт із постійної експозиції чи виставку або ж приносять експонат, що зберігається у фондах, показують і розповідають про нього, а потім вони ліплять цю річ із глини. З одного боку – історичні факти, а з другого – юні гості щось роблять руками, долучаються до історії через тактильні відчуття, знайомляться з азами археології, пробують змолоти зерно на справжній кам’яній зернотерці, як це робили стародавні люди.

Читайте також: Мовчання муз

Багато майстер-класів, курсів, різноманітних дитячих і підліткових занять у Національному художньому музеї у Львові імені Андрея Шептицького пов’язано з іконами. «Кілька років уже триває програма «Канікули в НХЛМ», де ми намагаємося поєднати лекторії, різні тематичні екскурсії з майстер-класами: малюємо ікони на склі, робимо відбитки гравюр, вибійку, вчимося гравіювання. Майстер-класи з іконопису на дошці проводимо рідше», – розповідає завідувач сектору культурно-освітньої роботи Марія Цимбаліста. Також у музеї є тематичні екскурсії, присвячені образові Юрія Змієборця, св. Миколая, богородчанському іконостасу, іконографії як такій, що закінчуються квестами або складанням пазлів. Марія Цимбаліста додає, що не менше можливостей дають художньо-ме­мо­ріальні музеї Івана Труша, Леопо­льда Левицького, Олени Кульчицької та Олекси Новаківського в складі НХЛМ, де можна й вугіллям помалювати, й відбиток гравюри на справжньому пресі зробити.

Своєрідна фішка Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків – це формат проведеного в ньому дня народження. «Сунь Укун, або Азійська мандрівка Сходом» китайського письменника У Чен’еня про пригоди монаха Сюаньцзана й царя мавп Сунь Укуна, які пішли на захід, до Тибету й Індії, – один із най­улюбленіших сюжетів Пекінської опери. Саме він і став основою для сценарію, за яким у нас нині відбувається день народження в музеї», – розповіла Тижневі Ганна Рудик, заступник директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Йдеться про театралізовану виставу-при­го­ду, коли до дітей з’яв­ля­ється монах, потім дуже каверзна біла тигриця-перевер­тень, а відтак цар мавп. Задіяно багато реквізиту, пов’язаного з винаходами жителів Піднебесної: компас, шовк, папір, лаки, різьба по нефриту. Діти мають знайти справжню китайську скриньку для снів і розгадати загадку у віршах, проходять експозицією ісламських країн та Японії, бавляться у японську гру дзян-кен-пон, яку ми знаємо під назвою «камінь-но­жи­ці-папір».

Від цієї осені заплановано проводити день народження в музеї «Школа чарів і магії» на європейській частині колекції. Йтиметься не тільки про алхімію, а й про фаянс та порцеляну або ж мистецтво приготування шоколадного напою. Музей Ханенків має достатню колекцію, щоб розказати своїм юним відвідувачам про гербологію, бестіарій у культурі європейців.

Читайте також: У гуманітарному вакуумі, або Дещо про шлункарство

27 музеїв, котрі мають програми для дітей і підлітків, на всю Україну – це дуже мало, тривожний дзвіночок щодо відсутності життєздатної й ефективної української культурної та освітньої політики. Музеї як важливий і дієвий для досягнення цієї мети ресурс не задіяні, вони не мають державного фінансування на роботу з малюками та підлітками, ніхто їх не спонукає і не питає звітності, чи вони взагалі щось роблять у цій галузі. Мабуть, не останньою чергою такому станові речей сприяє реальна байдужість уряду до стану національних культури, освіти й науки, які поки що зводяться до ЗНО, ВАК та хору імені Верьовки.