Вся влада радам?

Загалом ситуація розвивається як мокре горить. Всі усвідомлюють, що треба, тільки ентузіазму з ухваленням нового закону не видно. Лише невмолимий біг часу змушує депутатів чухати потилиці й щось робити. Загалом парламент був зобов’язаний вирішити це питання вже давно, хоча б за півроку до дати виборів, щоб місцеві депутати й ради підготувалися, але маємо те, що маємо…

Незважаючи на те що в парламенті на сьогодні зареєстровано аж чотири законопроекти, сподіватися, що бодай один із них буде проголосований і вибори відбудуться за новим законом, доволі складно. І причина тут не тільки в амбіціях політсил, а радше в літній втомі нардепів, які вже думками, а хто й тілами, десь на морі. Якби голосування відбувалося, наприклад, 2 червня, то закон за цілковитої підтримки всіх коаліціянтів мав усі шанси бути проваленим, бо близько сотні обранців просто не змогли б за нього натиснути кнопку, навіть коли дуже хотіли б. Їх фізично не було в залі. Чи набереться потрібна кількість пальців у день голосування, можна тільки гадати. А цей день уже не за горами.
Як сказав Тижню Леонід Ємець («Народний фронт»), співавтор одного з проектів, що має серйозні шанси стати основою нового закону про місцеві вибори, комітет повинен узгодити всі суперечності, і вже 4 червня парламент мав би розглянути його в першому читанні. На те саме сподівається й депутат від «Самопомочі» Ган­­на Гопко, яка розповіла, що нібито такий сценарій уже проговорений коаліцією, а отже, не виключено, що так і станеться. У будь-якому разі відкрутитися депутатам від нового закону, схоже, не вдасться, хоча провалити його вони можуть доволі легко.

Читайте також: Після місцевих виборів можуть виникнути ризики розпаду коаліції – експерт

По-перше, законопроект, запропонований експертною групою, яку очолив голова ВР пан Гройсман, хоч і підтриманий, за твердженням Леоніда Ємця, представниками всіх фракцій, все ж має доволі багато спірних положень, котрі ще варто утрясти, і це буде непросто. По-друге, він містить і цілком оригінальні ідеї, які можуть не сподобатися багатьом депутатам, бо їх практична реалізація видається сумнівною. По-третє, є ще три інші законопроекти, відмовлятися від яких їхні творці можуть і не захотіти, тож доведеться якось шукати спільну мову та десь знаходити голоси.

політпроекти, створені під торішні парламентські перегони, навряд чи мають на кого реально спертися на місцях, бо є радше віртуальними, ніж реальними

Знайти їх, хоч як дивно, можна й поза межами коаліції, голосувати вже готові частина позафракційних і навіть частково Опозиційний блок. Але й тут є свої підводні рифи, які обов’язково вигулькнуть. Наприклад, Ігор Шурма з ОБ вважає, що «закон має бути таким, що задовольнить усі регіони. Вибори повинні відбутися в Україні, а не на якійсь території, тому треба приймати закон, щоб вони пройшли всюди, у тому числі на Донбасі». Як це зробити, депутат не каже, потрібно, мовляв, думати, бо інакше вийде, що ми відмовляємося від частини України. «Вчора нема Криму, нині Донбасу, завтра ще чогось. Якщо йтимемо таким шляхом, то цей парламент треба гнати в шию». А ще пан Шурма переконаний, що на місцевому рівні вибори за партійними списками проводити недоцільно, треба говорити про мажоритарну систему. Також їх необхідно синхронізувати з майбутньою парламентською кампанією. «Якщо ми говоримо про системний підхід, то не можемо змінювати закон виключно під вибори-2015. Не можна змінювати закон під ситуацію, треба ситуацію змінювати відповідно до закону». Загалом опозиціонери нібито готові голосувати, але натякають, що становище може змінитися, і в цьому немає сенсу сумніватися.

Утім, чимало застережень щодо нового закону і в членів коаліції. Наприклад, фракція «Батьківщина», за твердженням Сергія Власенка, хоч і не бореться за законопроекти і їй байдуже, чийого вони авторства, все ж готова відстоювати певні принципи, які, на її думку, мають бути ключовими й прогнозовано можуть виявитися каменем спотикання. Так, коли йдеться про гучно розрекламовані відкриті партійні списки, які мали б стати основою нового закону, Власенко вважає, що треба припинити маніпуляції з використанням словосполучення «відкриті списки», бо це придумана українськими політологами назва, якої не існує ніде у світі. «В усіх країнах це називається партійними списками з преференціями. Таких видів виборчих систем майже дві сотні, й усі вони різні. Тому не треба дурити голову громадянам і прикривати так званими відкритими списками мажоритарну систему виборів, яка в Україні себе повністю скомпрометувала як найбільш корумпована. Не треба дурити українських виборців, що коли вони оберуть мажоритарника, то він буде ближче до них. Це брехня, про що свідчать практично всі вибори, які в нас проводилися за мажоритарною системою. Треба обрати систему, яка дасть змогу структурувати політично місцеві ради, бо вони у всьому світі є політичними, але займаються місцевим самоврядуванням».

Чиатйте також: В Україні необхідно організувати 200 позачергових місцевих виборів – комітет

Проблемою може стати й заявлений 90-тисячний бар’єр мешканців населених пунктів, де мали б проводитися мажоритарні вибори. У «Батьківщині» вважають, що цього забагато. Вистачить і 20 тис., а там, де більше, повинні відбуватися вибори за партійними списками з преференціями. «За цей принцип ми будемо боротися, – каже Власенко, – і якщо нам спробують приховати мажоритарку у великих містах, категорично заперечуватимемо». Ще один важливий момент – створення механізму відкликання депутата, що дасть виборцю змогу впливати на нього незалежно від того, списочник він чи мажоритарник. Чи передбачать цей пункт у законі, наразі не відомо, але те, що такий механізм слізно обіцяє вигадати вже не одне покоління народних обранців, таки факт.

Загалом претензій і пропозицій до нового закону багато. Тому вже сьогодні зрозуміло: навіть якщо його вдасться ухвалити, попередньо узгодивши й підмарафетивши, то навряд чи він залишиться на багато років і всіх задовольнить. Бо, по-перше, ні для кого не секрет, що зазвичай схожі закони приймаються на певний період та в інтересах влади й провладних політсил. А по-друге, зав­дяки тій самій децентралізації, якщо це всерйоз, рано чи пізно таки доведеться вносити істотні корективи й, можливо, навіть змінювати структуру місцевої влади та спосіб її формування. Врешті, не забуваймо про нову Конституцію, проект якої розробляється і до якої, певно, потрібно буде підганяти всю законодавчу базу.
Чи стане великою трагедією, якщо закон про місцеві вибори ВР все ж таки провалять? Навряд чи. Очевидно, по коаліції це добряче вдарить, що там чудово розуміють. Але вибори можна буде спокійно проводити за старим законом, і не виключено, що від цього коаліціянти тільки виграють, та й не лише вони. «Я не допускаю такої можливості, щоб проводилися за старим законом, – каже Леонід Ємець. – Є коаліційна угода, є вимога суспільства щодо нового закону з відкритими списками». Його колега Ганна Гопко більш приземлена і, попри весь оптимізм, таки припускає несподіванки. «Вибори потрібні. Можна й за старим законом, але бажано провести по-новому». Насправді у всій цій історії важливий не результат, а процес: намагалися, старалися, не змогли. Провал закону з усіма цими відкритими списками для коаліції, можливо, був би вигіднішим, ніж його прийняття. Річ у тім, що не так багато політичних сил, представлених у парламенті, може похвалитися розвиненою мережею потужних місцевих осередків. «Батьківщина» і «Свобо­­да», частково УДАР, який рветься з БПП. Решта – це політпроекти, створені під торішні парламентські перегони, які навряд чи мають на кого реально спертися на місцях, бо є радше віртуальними, ніж реальними. Звісно, за відсутності нормальних партійних структур вони будуть змушені домовлятися з місцевими зірками та авторитетами, тягнути їх у свої віртуальні списки, але це доволі ризиковане заняття.

Читайте також: Олександр Черненко: «Повторні місцеві вибори можливі через два роки після старту децентралізації»

Чи є вихід? Звичайно. Закон ухвалювати треба, але максимально людяний і мінімально корупційновмісний. Вибори – це єдиний спосіб участі суспільства в управлінні держави, і якщо навіть за нинішніх обставин хтось спробує позбавити його такого права, може гірко пошкодувати. Старий закон абсолютно некоректний. Змішана система не працює, вона мертва. Будь-яка мажоритарна складова також є проблемою, бо несе в собі корупцію. Вибравши мажоритарника, ми отримуємо безвідповідальну з політичного погляду особу, яка продається і купується. Це людина без політичної прив’язки. Єдиний вихід – дати можливість розвиватися нормальній партійній системі, яка буде запорукою формування стабільної політичної основи держави. Політик повинен відповідати за свої політичні переконання, слова й обіцянки, а це можливо лише в межах партії. І тому будь-яких маніпуляцій на законодавчому рівні чи на етапі проведення виборчих перегонів треба максимально уникнути, чого б це не коштувало.

Але головне лежить навіть не в площині закону. Кожен громадянин України повинен усвідомити азбучну істину: на виборах вирішується доля села, міста, району чи держави. Якщо ти проголосував не по совісті або ж продав свій голос, завтра нарікай тільки на себе. Треба позбуватися совкового споживацтва, мислити не сьогоднішнім моментом, бо хтось вискочив і гарно наговорив те, що хочеться почути, а підійти до свого вибору з усією відповідальністю. Вивчити кандидата чи політсилу, відстежити їхні спра­­ви не тільки перед виборами й робити висновки. Врешті, зрозуміти, що народний депутат повинен не дороги будувати, а фахово приймати закони й забезпечити, щоб держава працювала. Натомість місцевий обранець якраз мусить бути не політиком, а спеціалістом, що чітко розуміється на місцевій господарці, знає проблеми і зможе їх вирішити. По-іншому держава не працює, по-іншому нічого не зміниться. І хоч би який був закон, усе, врешті-решт, залежить від виборця, і це не пусті слова. Бо жодні маніпуляції чи фальсифікації нічого не дадуть, якщо дістануть відсіч уже на найнижчому суспільному рівні.