9 травня в старій Ризі нічим не вирізняється від всіх інших днів. Сонячний спокійний ранок, зграйки туристів тиняються поміж відзначеними на карті пам’ятками, десь з вікон ресторанчиків лунає тиха музика. Місто чисте і привітне, в принципі як і завжди.
Про те, що місто вже другий день відзначає День перемоги, туристи переважно не знають. Про це не повідомляють численні афіші, чи інші носії інформації. Місто прикрашене національними прапорами і власне все. 8 травня тут на офіційному рівні відзначили день закінчення Другої світової війни, але доволі стримано і без пафосу. Жодного параду, гуркоту техніки чи інших атрибутів совкової традиції. Просте покладання квітів вищим керівництвом держави до відповідних пам’ятників, і тихий, спокійний, святковий день, хто що хоче, те і робить.
Інша річ 9 травня. Цей день з острахом і певними пересторогами очікують і влада і добра частина мешканців міста. Так повелося, що тоді обов’язково мусить щось трапитись, щось неприємне, а тепер на фоні всіх тих подій пов’язаних з новітньою війною в Європі і поготів. Ну як мінімум хтось мав би спровокувати хоча б якусь бійку, доводячи, що «дєди воєвалі» і я не гірший. А що битися завжди краще подалі від очей людських, то святкування влада настирливо намагається перенести на інший берег Даугави, куди рідко який лінивий турист забреде. До того ж, там є, ще з періоду радянської окупації, усі потрібні для святкування Дня перемоги атрибути і зручності: Парк Перемоги, монумент визволителям Риги і т.д…
Читайте також: Як сприймають радянську окупацію у Латвії
Значна частина мешканців Риги говорять російською.Майже 40 відсотків таки справді росіяни, а ще є трохи білорусів і українців, більшість з яких, також дещо обтяжені світлим минулим. Стверджувати, що всі вони сплять і бачать, як Латвія опиниться в обіймах Росії, було б неправдою, але розпрощатися зі своїм русским духом, замішаним на всіх цих рудиментах радянської історії, чомусь не можуть. Не допомагає і паспорт громадянина ЄС і інші переваги життя не при Путіні.
Путіна, до речі, тут люблять. Футболки з його зображенням носять під куртками, обережно показуючи кому треба. Висловлюючи в такий спосіб свій протест проти чогось, що не влаштовує. Протест, це стан душі російської людини, бунт закладений в її генах, але бунт латвійських росіян вже зовсім інший. Не такий як в самій Росії. Знаючи, що він ніколи ні до чого доброго не приведе, ризькі росіяние не ризикують доводити його до абсурду, а воліють радше влаштувати для галочки і власного самолюбства, але так, щоб не дай Боже чого лихого не трапилось. Власне 9 травня, День перемоги, який за твердженням багатьох учасників святкувань в Ризі, чи не найважливіший день в їх житті «даже круче, чем День рождения», яскраве підтвердження даної версії.
З самого ранечку до обеліску в Парку Перемоги почали стікатися люди. На десяту годину тут заплановано офіційне покладання квітів. Довкола чергує безліч поліцейських нарядів, вздовж дороги вже за кілометр розкинулись численні ятки з живими квітами, на яких утім мало хто що купує, бо більшість чомусь запаслась квітами заздалегідь. Люди вдягнуті святково, а дехто навіть занадто. Багато в бутафорній військовій формі, хтось в «прикиді» невідомих збройних формувань, хтось стилізований відповідно до епохи середини 40-их минулого століття. Жодних червоних прапорів, чи інших окупаційних символів. Розгледіти їх можна хіба в мінімалізованому чи стилізованому варіанті. Хтось пришпилив значком-прапорцем георгіївську стрічку на грудях, хтось просто почепив червоні бантики, у когось збереглася військовий картуз і якраз на 9 травня єдина нагода його провітрити від молі.
Читайте також: Які історичні протиріччя існують у сучасній Латвії
Рівно о 10-ій починається офіціоз. Першими до пам’ятника визволителям Риги покладають квіти нащадок тих самих визволителів нинішній мер Ніл Ушаков і ветеран 130-го стрілецького корпусу Альберт Паже. Вони символічно обіймаються під обеліском і публіка захоплено скандує ім’я мера. Далі до обеліску суне ціла процесія: посли Білорусії і Росії, генконсули Казахстану і Азербайджану, депутати Європарламенту і всеможливий місцевий політичний бомонд. Після оголошення ведучим, серед учасників, імені посла Росії, публіка також екзальтовано реагує. Врешті до покладення отримують доступ прості громадяни і от тут починається найцікавіше. Десь з’являється андріївський прапор, несміливо розгорнутий на рівні колін він помалу підноситься на висоту рук і публіка довкола з «благоговєнієм» звертає свої погляди в його бік. Ось поруч замайорів невеличкий російський триколор і публіка вже мало не на межі екстазу, але все ж тримається. Але ось коли позаду мужик в пожовтілій флотській тільняшці і безкозирці розгортає акуратно щоб не сильно спалитись, але встигнути сфотографуватись, прапор ВМФ СРСР, а поруч, його приятель розгортає кумач з пентаграмою, от тоді всіх буквально перекошує від щастя. Всі, хто це бачать, всі, хто в цьому беруть участь, нарешті отримують свою найвищу насолоду за цей день, а може й за цілий рік, бо «дєло сдєлано»!
Далі ще буде цілоденний концерт за участю все можливих творчих колективів і артистів, як от: оркестру російських народних інструментів «Славянє» товариства слов’янської культури Гармонь, російського хору «Лада», народного ансамблю «Івушкі», ще буде можливість сховавшись від поліції випити в колі друзів свої бойові сто грам, але оцей кайф протесту, ця скручена в кишені дуля – .це вже вершина. Все інше просто доповнить задоволення.
Загалом, артистів на сцені того дня обіцяли більше п’ятисот ,і на завершення навіть Кустуріцу з «No Smoking Orchestra», та Шевчука з ДДТ. Десь підвечір ще буде хвилина мовчання за загиблими, виступить мер, а на завершення стрілятимуть святковий салют. Але росіяни Риги би не були справжніми соотєчєствінніками, якби не виконали бодай одне кремлівське замовлення, і не провели свою акцію «Безсмертний полк» яку всіма способами намагалася уникнути влада, але врешті таки дозволила врізавши маршрут до мінімуму. Безумовно організатори воліли б пройтися центром міста, перетнути Даугаву і фінішувати в Парку Перемоги, але це було б вже занадто. Навіть при всій показовій толерантності латиші не можуть такого допустити, навіть якщо це нічим не загрожує, і навіть, коли робиться винятково для картинки російських каналів, а учасників там буде якихось маргінальних кілька сотень на всю багатотисячну Ригу.
Читайте також: Як Балтія відмежувалась від радянської спадщини
Одним словом, за свідчення місцевих проросійських активістів, після важких виснажливих перемовин влада таки дозволила пройтись закапелками лівобережжя міста, неподалік парку Перемоги, але віддала всю владу над його учасниками винятково в руки поліції. Спочатку маринувала добру годину на невеличкому п’ятачку землі, а тоді дозволила пройтись тільки одним боком вулиці, не заступаючи за трамвайні колії, що за твердженням організаторів суперечило домовленостям. Але і це хоч щось. Судячи з відверто холодного ставлення поліції до учасників походу, можна було розраховувати навіть на його заборону в останню хвилину і це навряд чи викликало багато агресії, можливо хіба трохи матюків і проклять. Сперечатись з поліцією в Латвії не бажано, коли не хочеш собі нашкодити. Це місцеві представники п’ятої колони Росії засвоїли якнайкраще, хоча іноді й пробують лізти на рожен.
Загалом, День перемоги 9 травня в Ризі минув на диво спокійно. Свято в Парку Перемоги за твердженням організаторів відвідали більш як 150 тисяч учасників і при цьому було складено тільки 34 протоколи, переважно за вживання алкоголю, заведена одна кримінальна справа за побиття поліцейського, 16 людям надана медична допомога на місці й лише 6 громадян довелось госпіталізувати. Такий результат можна вважати не тільки успішним, а й доволі показовим. Російська діаспора в Латвії помалу змінюється і можливо навіть в позитивний бік. Незважаючи на важкі часи й ті труднощі від яких потерпає країна, незважаючи на зріст протестних настроїв і помітне невдоволення життям, кликати на свою голову рятівників зелених чоловічків з далекої батьківщини, тут навряд чи хтось буде. Путін на футболці, колорадська стрічка на грудях і квіти на 9 травня, цього майже достатньо, аби почуватися щасливим. Ну ще можна поплакати, поностальгувати і підняти рівень адреналіну, ганяючи по Ризі з червоним прапором в вікні машині, чи з написом Т-34 на даху.