Подальші події вже не змогли нічого змінити. Думки залишилися незмінними. І навіть якщо незабаром з’являться докази, які свідчитимуть про провину будь якої зі сторін, це навряд чи переконає прибічників своїх зручних версій. У війні, що триває між двома світами, ніхто давно вже не хоче чути протилежний бік, а вбивства в Києві є лише черговим епізодом цього конфлікту.
Вбивства Калашнікова та Бузини, безумовно, погана справа. Бо вона перетворює Київ на місто беззаконня та ставить його на один рівень із Луганськом чи Донецьком, де аналогічні події почали відбуватися з минулої весни й давно вже є традицією. Після пострілів, що серед білого дня обірвали життя відомого письменника та журналіста, прибічники сепаратистів вперше відчули те саме, що відчували ми, прибічники єдиної України, коли в Донецьку жорстоко вбивали наших однодумців, які були незгодні з діями сепаратистів. Та замість того, щоб замислитися над цим і зрозуміти, що шлях війни не приведе ні до чого, ненависники України стали ще злішими. І, схоже, той, хто тиснув на курок, сподівався саме на такий ефект.
Той, хто вбивав, добре знав: правда про злочин цікавитиме невелику кількість людей. Більшості вона не потрібна. Більшості потрібен тільки черговий аргумент у суперечці з опонентами. Кожен новий постріл лише поглибить непорозуміння. Посилить взаємну ненависть.
Коли хочеш дізнатися, хто стоїть за подіями, одразу шукай, кому вигідно. Це просте, очевидне правило, на жаль, відоме не всім. А часто його просто ігнорують, коли воно наштовхує на незручні висновки. А висновок у справі Бузини є тільки один: це вбивство дуже зашкодило Україні та є передусім актом дискредитації нинішньої влади в Києві. Немає жодних сумнівів, що і постріли Кремль використовуватиме для того, щоб тиснути на Київ на міжнародному рівні. Вбивства Бузини та Калашнікова промосковські спікери постійно згадуватимуть на самітах, круглих столах, виступах, регулярно дорікаючи цим Україні.
Читайте також: Держдеп США закликає відкрито розслідувати вбивства Бузини та Калашнікова
На будь-які закиди західних політиків Путіну щодо політичних вбивств у самій Росії володар Кремля тепер тільки посміхатиметься й у відповідь вказуватиме на Україну. Мовляв, подивіться, що коїться у вас під боком! Кого ви привели до влади! Це ж ваш Майдан усе це спровокував. І формально відповісти на такі заяви буде нічого, тому що довести причетність російської влади або бодай російських спецслужб до ліквідації Калашнікова чи Бузини дуже важко. Вбивць не спіймали. І це означає, що вже, напевно, не спіймають. Бо з огляду на те, як легко потрапити через корупцію в чорну діру зони АТО, недосяжну для правоохоронців, вбивці, швидше за все, вже відпочивають десь там.
Вбивство Бузини здається добре прорахованою провокацією, організатори якої прекрасно знали, якою буде реакція на цей розстріл українського суспільства. Анатомію тієї провокації простежити неважко.
По-перше, Олесь Бузина ідеально підходив на роль сакральної жертви. Письменник не мав стосунку до системної української опозиції, яку практично однаково зневажають як прихильники Майдану, так і прихильники сепаратистів. Обіймав підкреслено позицію пацифіста й зовсім не був фанатичним прибічником війни з Києвом, як переконаний багато хто в Україні. Так, на останньому в житті ефірі на радіостанції «Вести», який відбувся 13 квітня, Бузина зізнався, що має друзів і серед тих, хто воює за «ЛНР», і в «Правому секторі». А також заявив, що не розуміє людей, які стверджують, що такої країни, як Україна, немає. Якщо розстріл Калашнікова нікого особливо не засмутив навіть у Луганську та Донецьку, то вбивство Бузини викликало справжню хвилю обурення. Причому не тільки в таборі сепаратистів, а й поміж київської громадськості, яку складно запідозрити в симпатіях до Кремля.
По-друге, творчість Бузини була занадто скандальною і викликала в Україні переважно негативну реакцію. Тож спрогнозувати реакцію суспільства на смерть людини, яка звикла обпльовувати історію та цінності Української держави, було досить легко. Особливо в умовах війни, коли суспільство максимально радикалізоване. У частини українських громадян згадане вбивство викликало зловтіху. І саме думку цих громадян постаралися максимально випнути працівники російських «інформаційних військ», щоб зобразити українське суспільство максимально реакційним та нетерпимим.
Читайте також: Дружнє вбивство
Судячи з інформаційної кампанії, яка розгортається тепер у Росії навколо смерті Бузини, це вбивство там намагаються використати для віддзеркалення розстрілу опозиціонера Боріса Нємцова в Москві. Цинічний і нахабний розстріл журналіста в центрі української столиці має послабити потоки критики Кремля із Заходу. Адже тепер Путін завжди має можливість вказати своїм критикам на Київ і знизати плечима. Мовляв, там усе ще гірше.
Завдання Кремля – будь-якою ціною позбавити Україну підтримки Заходу. І резонансне вбивство в столиці підходить для дискредитації нашої країни найкраще. Що більше Захід втомлюватиметься від України, що більше бачитиме корупції та криміналу, що більше негативу західне суспільство отримуватиме про Київ, то більша ймовірність того, що Україна стане легкою здобиччю для Кремля, що її залишать Путіну на розтерзання.
«В Україні неможливо навести порядок. Це територія суцільних проблем. Залиште нам той головний біль і займайтеся своїми справами», – сигналізує Москва Брюсселю та Вашингтону. І така думка міцніє в європейському суспільстві.
Ми не можемо стверджувати напевно, хто саме натискав на курок. Але вигодонабувач очевидний. І це точно не керівництво України.