Одна з них, що ось-ось з’явиться на прилавках книгарень, роман Яцека Денеля «Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя» у блискучому перекладі Андрія Бондаря. Яцек Денель – один із найвідоміших польських письменників молодого покоління, виправданий успіх якому принесла родинна сага «Лала», проте до українського читача він прийшов із власною версією життєвої драми родини відомого іспанського художника Франсіско Ґойї. Пропонований роман – густе письмо для вибагливого читача, дуже «чоловіча» книжка, створена грубою мовою, що нерідко межує з вульгарністю, проте вміло передає авторське бачення зворотної сторони життя митця.
Читайте також: Книжкові новинки: від крокусів до літератури в 3D
Форма оповіді в «Сатурні» – внутрішній монолог самого художника, його сина Хав’єра й онука Маріано, їхні погляди на певні ситуації. В основі сюжету не тільки життєві перипетії, сімейні та безліч позасімейних стосунків, розваги й творчість, багатство й поділ майна, людські вади й хвороби, божевілля і, врешті, смерть чоловіків родини Ґойя, а й відома дискусія мистецтвознавців щодо авторства фресок, відомих як «Чорні картини» (серед них і винесена в назву робота «Сатурн», або ж «Сатурн, що пожирає власного сина») з «Будинку глухого», що належав по черзі всім трьом чоловікам. Яцек Денель вивів едіпів конфлікт і віддав авторство фресок синові Франсіско Ґойї – Хав’єру, теж художникові, якому найбільше дісталося через руйнівну владу батька. Попри те що роман сповнений більше ненависті, аніж любові між усіма героями, попри гнітюче враження, що залишається післясмаком, написано його дуже сильно й захопливо. І взагалі, хто сказав, що література має тільки веселити й забавляти?
Ще одна новинка – збірка оповідань чеського письменника Петра Шабаха «Гівно горить» – цілковита протилежність попередній книжці за типом оповіді, настроєм і темами. В основі – чоловіче й жіноче бачення світу, відтворене в кумедних ситуаціях, які кожен із нас може спостерегти чи не щодня, однак записати їх легко й дотепно, принаймні досі, найкраще вдавалося чехам. Для поціновувачів тонкого гумору, які люблять Гашека і Грабала, книжка «Гівно горить» – справжній весняний подарунок. Дівчатка й хлопчики, дорослі чоловіки й жінки, а також класичні чеські діди в пивничках (пригадуєте Грабалових «Вар’ятів»?) створюють легкий настрій і є чудовим антидепресантом від нинішньої стрічки новин. Цікаво, що, скажімо, в соцмережах можна знайти чимало схожих кумедних історій, за якими – спостережливість і жваве та влучне письмо. Проте не пригадую, щоб у вітчизняній літературі такі блоги колись переростали в книжку. І дарма. Тому залишається сподіватися, що не тільки десь на Донбасі воює український Ремарк, а й київським метро чи харківським трамваєм їздить український Шабах. Тим паче що й нашій літературі не чужа традиція гумористичного письма, та й зацікавлених читачів вистачає.
Читайте також: Книжки для тих, кому болить
Доказом цього є дві нові книжки від сумчанина Владислава Івченка: пригодницько-детективні романи «Найкращий сищик імперії на Великій війні» й «Найкращий сищик та падіння імперії», що є продовженням відомого тогорічного «Найкращого сищика на службі приватного капіталу». Книжки з дотепними історіями й кумедними ситуаціями, в які потрапляє відставний офіцер царської охранки Іван Карпович Підіпригора, вже впевнено можна називати успішним видавничим проектом, а Владислава Івченка – цілком заслужено знаним автором добротної масової літератури, якої ще зовсім недавно так бракувало вітчизняному читачеві. І каскад успішних презентацій містами й містечками України вкотре це підтвердив. До того ж, попри швидкий темп написання, винахідливий у творенні сюжетних перипетій Івченко не тільки не знизив рівня письма (навіть навпаки), а й наважився на своєрідний експеримент: місцями до доволі традиційного стилю оповіді додав нотки фентезі та легкої еротики. Власне, письменницькою сміливістю можна вважати й те, що в час реальної дуже болючої війни він також відправляє свого героя на фронт (щоправда, Першої світової) і робить це, звісно, без ридань та зітхань, таким собі гашеківським способом. Бо те, з чого можна посміятися, перестає бути надто страшним. Сміх лікує, а дотепні книжкові пригоди спонукають жити й перемагати. Чого нам усім і бажаю.