Тиждень.ua: Питання мінної небезпеки доволі нове для України явище, побічний продукт російсько-української війни. Яким є її український вимір?
Ви правильно вказали на проблеми, які вже зараз потребують прискіпливої уваги, оскільки ситуація, в якій перебувають тисячі дітей та тисячі родин, є надзвичайно складною з гуманітарної точки зору. Доступність продуктів харчування, медичних послуг, води значно погіршилася. Ситуація погіршується нині ще й ризиком вибуху мін або інших вибухонебезпечних предметів, зокрема снарядів.
Мінна небезпека ставить під загрозу можливість повернення внутрішніх переселенців з Донбасу додому, тому що без попереднього прискіпливого розмінування нормальне безпечне життя на територіях, де нині ведуться активні бойові дії, неможливе, легко призводить до невиправних трагедій. Відповідно до тих цифр, якими ми володіємо, з березня 2014 року у Донецькій і Луганській областях 109 дітей зазнали травм і 42 дитини були вбиті через міни та вибухові предмети . Наведена мною статистика є офіційною, від Міністерства охорони здоров’я України. Проте ці дані не включають випадків отримання тілесних ушкоджень або смертей від підриву на мінах на неконтрольованих українською владою територіях. До того ж зрозуміло, що між офіційною і реальною статистикою існує певна похибка, і число жертв може бути насправді вищим.
Читайте також: Волонтер: не весь Донбас перетворився на пекло
На контрольованих Україною територіях Луганської і Донецької областей Державною службою з надзвичайних ситуацій вже було виявлено і усунуто близько 33000 одиниць мін і снарядів, починаючи з липня 2014 року. Проблема полягає в тому, що ми не маємо реального уявлення про те, на скільки великою є проблема із замінуванням згаданої вище території і її забрудненням вибухонебезпечними предметами. Якби йшлося про порожню, незаселену територію, по якій відбувається пересування людей, певним чином проблему було б легше вирішити, але зазначу ще раз, що Донбас – це чиїсь домівки, місце постійного проживання родин, дітей, які ходять до школи, граються на гральних майданчиках або просто на вулиці чи в полі, і не цілком розуміють, що варто робити. Особливо коли йдеться про міни або інші вибухонебезпечні проблеми.
Тиждень.ua: А як полягає ситуація з розмінуванням і очищенням території від вибухонебезпечної спадщини війни у світі?
З проблемами мінної безпеки стикаються усі країни, які проходять чи пройшли через збройні конфлікти. До останнього часу одним з найбільш забруднених мінами регіонів Європи була Боснія і Герцеговина, де до нині заміновано 1218,50 км ², тобто 2,4% усієї території країни.
Щорічно 4 квітня відзначають Міжнародний день мінної небезпеки і допомоги в розмінуванні. Сьогоднішня ситуація в Україні є нагадуванням, що попри глобальний прогрес у розмінуванні діти та дорослі продовжують бути жертвами мін та іншої вибухонебезпечної спадщини війни. У 2013 році 3308 осіб у світі стали жертвами вибухів мін та інших боєприпасів, які лишилися після бойових дій. З них травм зазнали 1112 дітей, 333 з яких померли в результаті отриманих поранень. Жертви серед дітей було зареєстровано в цілому ряді країн, які перебувають в умовах конфлікту, зокрема Афганістані, Південному Судану та Ємені.
Читайте також: Привід натиснути на курок
Договір про заборону протипіхотних мін, прийнятий в 1999 році, нині ратифіковано трьома четвертими усіх країн світу, зокрема Україною. Він забороняє виробництво, накопичення і застосування протипіхотних наземних мін. Цей документ допоміг знизити загальну кількість жертв, однак міни все ще вбивають або калічать тисячі людей щороку.
Із розвитком військових технологій ситуація не покращується. Міни і фугаси не були проблемою багато десятиліть тому, але вони є і будуть нею нині. Очевидно, що до списку знань щодо мінної безпеки із розвитком військової техніки доведеться додавати знання про те, які міни використовують нині, а що вже точно вийшло з ужитку. Дуже важливо починати інформувати населення про мінну загрозу на самісінькому початку конфлікту, і поряд з цим не менш важливими є розмінування і очистка території від вибухонебезпечних предметів. Перше і друге мають відбуватися паралельно, бо про міни не достатньо лише розказати. Потрібно максимально провести розмінування, бо якщо воно не відбудеться в достатній мірі, небезпека зменшиться, але все одно лишиться суттєвою. У Боснії, де війна припинилася 1996 року, з цієї причини до нині підриваються на мінах навіть попри те, що в країні вже відбулося декілька етапів потужної програми з розмінування.
Міни і вибухові предмети, що не розірвалися – це проблеми на десятиліття. Щось з них добре заховано, але з часом і воно виходить на поверхню. Дуже неприємно знайти такий «скарб» у себе в городі, або в полі або деінде.
Тиждень.ua: Подолання мінної небезпеки будь-де залежить від згуртованих зусиль влади і громади. Чи розуміє українська влада проблему мінної безпеки, з якою зараз стикається, в повній мірі? Як вона співпрацює в цьому питанні з ЮНІСЕФ?
Якщо говоримо про Донецьку та Луганську області, то практично ніхто ані з цивільної, ані з військової адміністрацій не мають цілковитого уявлення щодо реальної площі забрудненої вибухонебезпечними предметами території. Що з того, що сьогодні хтось знає, або принаймні здогадується, де знаходяться мінні поля? Це абсолютно не значить, що завтра або через тиждень ця інформація так само лишиться актуальною тому що картина змінюється щодня.
Маю зазначити, що український уряд, зокрема Міністерство освіти і науки завжди чітко розуміло, які саме наслідки несе із собою конфлікт для дітей та мінна небезпека зокрема (власне, не лише їм, усім тим, хто перебуває в зоні конфлікту). Із серпня минулого разом з Мінстерством освіти та науки та ДСНС ми співпрацюємо над інформаційною кампанією із підвищення уважності та знань щодо мінної загрози. Завдяки цій кампанії, через систему освіти близько 200 тисяч українських хлопчиків і дівчаток дізналися про те, що така небезпека існує, що вона поряд, і як необхідно себе поводити, аби лишитися живими і неушкодженими. Але цього недостатньо, бо дітей і підлітків в Україні значно більше. На жаль, мінна загроза нікуди не дівається, і лише погіршується. Нині ЮНІСЕФ інтенсифікує надання інформації про мінну загрозу і правила поводження при ній через різні медіа, зокрема радіо,телебачення та інтернет. Ми співпрацюємо із Данською групою з розмінування (Danish Demining Group) для того, аби поінформувати 500 тисяч дітей до кінця цього року не лише за допомогою постерів і буклетів, а й з використанням різних цифрових технологій, а також проводимо семінари для українських педагогів, аби вони потім передали свої знання дітям, яких навчають.
Читайте також: Еволюція Донецької ОДА
Оті цифри стосовно кількості жертв серед дітей, які загинули або отримали травми через вибухи мін або інших боєприпасів, були надані нам безпосередньо в ході зустрічі із чинним міністром охорони здоров’я. МОЗ веде фіксацію і підрахунок кількості випадків отримання тілесних ушкоджень або смертей серед дітей, заподіяних вибухом мін або інших вибухових предметів, і завдяки цій статистиці ми принаймні схематично можемо собі окреслити глибину проблеми.
Тиждень.ua: Яким є мінімальний набір знань про поводження в часи мінної небезпеки, аби зберегти своє життя і здоров’я, адже нині вона стосується не лише маленьких і дорослих в зоні АТО, а й поза її межами в силу загрози терактів?
Мінімум знань щодо поводження в ситуації мінної небезпеки стосується усіх і кожного. Перед усім потрібно знати, як визначити, що перед тобою підозрілий предмет, міна, снаряд, вибухівка, які при наближені або контакті здетонують. Далі потрібно знати, що робити, а точніше – чого не робити, бо краще не торкатися, у випадку дітей не гратися підозрілим предметом, а щонайшвидше дати знати старшим або місцевій адміністрації, що в певному місці є міна чи снаряд, які можуть вибухнути. До того ж треба знати, як себе поводити, якщо йдеться про мінне поле. Міни вибухають, і калічать або вбивають без розбору.
Уся та інформація, яку ми намагаємося доносити щодо мінної небезпеки, дуже практична, проста і зрозуміла перед усім для дітей. І вона дійсно потрібна. Проблема у тому, що ризик і небезпека продовжують бути надзвичайно високими, і ми продовжуємо інтенсифікувати нашу інформаційну кампанію.
Тиждень.ua: Вже нині говорять про програму з відбудови Донбасу, яка неможлива без прискіпливого розмінування тих територій, на яких нині ведуться бойові дії, і які Україні треба повернути собі назад. Чи існують міжнародні програми, які могли б надати Україні субсидії на проведення робіт з розмінування?
Розмінування, запевняю вас, вже є частиною програми з відбудови Донбасу. Цим питанням не зневажили, навіть навпаки. Але повторю, що йдеться про спільну роботу уряду України та всіх причетних до цього питання інституцій. Які б нині не точилися дискусії так чи інакше розмінування лишається в пріоритеті.
Тиждень.ua: Мінування дрібних предметів, зокрема дитячих іграшок – одна із жорстоких практик, до яких вдаються під час військових конфліктів. Чи зафіксовано такі випадки в Україні?
В Україні таких випадків, аби міни невеликого розміру або інші боєприпаси, які можуть спричинити вибух, було заховано у дитячих іграшках, не було, за нашою інформацією. Проте різні деталі вибухових предметів можуть бути яскравими та різнокольоровими, що можуть привабити увагу дітей.
Читайте також: Координатор Євромайдану Харкова: близько 10% харків’ян хочуть у «ХНР»
Чутки про те, що таке відбувається в Україні, існують, але ще жодна з них не отримала підтвердження. Зрозуміло, що ЮНІСЕФ не може бачити всього і бути всюди, але за нашою інформацією таких випадків досі зафіксовано не було.
Тиждень.ua: Яким чином ЮНІСЕФ окрім інформування допомагає тим дітям, яких було травмовано через вибухи мін?
Наша організація вже передала МОЗ доволі багато наборів з невідкладної допомоги з медичними матеріалами та ліками для надання допомоги 130 000 людей у різних медичних центрах. Також спільно з Міністерством охорони здоров’я ми продовжуватимемо моніторити розвиток ситуації щодо можливих підривів на мінах, і якщо буде потрібно, будемо надавати йому медичні матеріали і ліки. Якщо говорити про протезування для тих дітей, які у наслідок вибуху міни втратили кінцівки, то це питання трошки виходить поза нашу компетенцію. Позитивна новина полягає в тому, що Міжнародна організація інвалідів («Handicap International»), яка спеціалізується на вирішенні питання протезування для тих, хто його потребує, нині розпочинає свою діяльність в Україні. Зазвичай світова практика є такою, що ЮНІСЕФ має з цією організацією налагоджене партнерство не лише в наданні протезів, а й реабілітації тих, кому ці протези потрібні, бо протезом ще треб навчитися користуватися.
Біографічна нота:
Джованна Барберіс – голова Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні з липня 2014 року. Обіймає різних посади в ЮНІСЕФ від 1990 року. Працювала у Аргентині, Боснії і Герцоговині, Гондурасі та Бразилії. З 2010 по 2014 роки очолювала представництво ЮНІСЕФ у Сенегалі. З2 005 до 2009 року керувала представництвом ЮНІСЕФ у Грузії. 2000-2005 року працювала у ЮНІСЕФ Молдова на посаді асистента голови представництва.