«Свобода – це не те саме, що незалежність. Американці не підтримуватимуть тих, хто досягнув незалежності для того, щоб змінити віддалену тиранію на місцевий деспотизм. Вони не допомагатимуть тим, хто пропагує самовбивчий націоналізм, що ґрунтується на етнічній ненависті» – так критикував прагнення українців до незалежності Джордж Буш-старший під час візиту до Києва в серпні 1991 року.
Промова, про яку сьогодні вже майже забули, має дуже важливе, символічне значення. Нині за слабкої зовнішньої політики Барака Обами і постійних атак на нього республіканців, а надто екс-суперника на президентських перегонах 2008-го Джона Мак-Кейна, багатьом українцям видається, що першість республіканця на наступних виборах, які мають відбутися трохи більше ніж за рік, стане порятунком для України. Утім, ті, хто так мислить, забувають давнє правило, що порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого. Багато хто очікував якихось надзвичайних змін у Конгресі після історичної перемоги республіканців на парламентських перегонах минулої осені. Утім, голосування свідчать, що до питань передачі летального озброєння Україні та рішучішої підтримки її Сполученими Штатами небайдужі представники обох партій. Серед рішучих критиків політики Обами демократи Роберт Менендес (екс-голова Комітету з міжнародних справ), Карл Левін, Річард Дурбін. Тому нині єдиний, хто все ще вагається, – це президент, але точно не тому, що він демократ, а не республіканець.
Котлет багато не буває
Джордж Буш-старший після декларування кінця холодної війни намагався розвинути «дружні» зв’язки з Міхаілом Ґорбачовим, який йому видавався надійною опорою для збереження цілісного СРСР. Саме цілісність Радянського Союзу видавалася американському президентові-демократу запорукою стабільності в регіоні. Утім, процес роз’єднання було запущено, а це порушило ще одну на той час важливу для США тему: скорочення ядерного озброєння. Голоси в Адміністрації Буша розділилися, адже тодішні міністр оборони Дік Чейні та голова ЦРУ Роберт Ґейтс відстоювали позицію, що Україні потрібно залишити ядерну зброю, аби вона могла бути противагою Росії в регіоні. Утім, така позиція була неприйнятною для Буша-старшого, оскільки могла бачитися як недовіра до нового партнера Боріса Єльцина. Тож рішення про потребу ядерного роззброєння прийняв саме «жорсткий» президент-республіканець Джордж Буш, а не президент-демократ.
Демократ Білл Клінтон єдиний з американських лідерів, хто приїздив із офіційним візитом до України аж тричі. Утім, це було лише зовнішньою ознакою виправданості його критики Буша-старшого під час виборів 1992-го. Клінтон критикував свого попередника за зраду права народів СРСР на самовизначення, що могло, як він гадав, поставити під загрозу примирення після холодної війни. Про це своє твердження, утім, раптово забув, коли російські війська вторглися до Чечні у 1994-му. Дослідники, зокрема Алан Добсон у своєму огляді зовнішньої політики США, часто називають зовнішню політику Клінтона чимось середнім між жорстким прагматизмом Буша та ідеалізмом. Це добре проглядається в тому, як він трактував Україну на той час, і в тому, як вплинув на процес ядерного роззброєння. З одного боку, прагматично заплющував очі на безчинство Росії на Північному Кавказі, намагався підтримувати добрі відносини з нею, а з другого – іноді пригадував власну критику на адресу Буша-старшого. Так Україна стала першою з-поміж країн СНД, яка долучилася до програми НАТО «Партнерство заради миру», а в 1997-му підписала Хартію про особливе партнерство з НАТО. Це було теж своєрідне протиставлення Києва Москві.
Читайте також: Олександр Мотиль: «Україна важлива для США як певна противага Росії»
Попри те що на виборах 2000-го союзники Буша Кондоліза Райс і Дональд Рамсфельд жорстко критикували Клінтона за його короткозорість у відносинах із РФ, після обрання президентом Буш-молодший знайшов спільну мову на той час із новообраним російським президентом Владіміром Путіним. Криза після терактів 11 вересня 2001 року і вміле використання останнім цієї ситуації перетворили Буша й Путіна мало не на близьких друзів, особливо в їхні перші роки президентства. Через нестабільність на Близькому Сході після подій 11 вересня Росії вдалося переконати США у своїй важливості як альтернативного джерела нафти, що дало їй змогу істотно збільшити продаж. Саме за часів Буша-молодшого РФ змогла постати такою, якою вона є зараз. Попри намагання відтворити стратегічне партнерство, Сполучені Штати підтримали мирні демократичні революції в регіоні, зокрема Помаранчеву в Україні. Це була одна з причин погіршення відносин із Росією. На президентство Буша-молодшого також припала п’ятиденна російсько-грузинська війна. Реакція США на чолі з президентом-республіканцем на це була аж ніяк не кращою за їхню реакцію на початку агресії РФ в Україні.
Кажуть, Джордж Буш усвідомлював, що, мабуть, у чомусь неправильно трактує російського президента Путіна. Йому приписують фразу після саміту Великої вісімки 2006 року: «Гадаю, Путін більше не демократ. Він цар. Думаю, ми його втратили». Утім, усі одкровення Буша-молодшого не стали в пригоді його наступникові на посаді президента демократові Бараку Обамі. Його перезавантаження вилилося в ще одну добру ґулю на американському лобі, а про Україну до подій на Майдані майже ніхто не згадував.
Читайте також: Дрейф Вашингтона. У чому причина бездіяльності американців
Українська політика
Хоч як сумно, у США ніколи не було української політики. Зате було безліч спроб і варіантів російської. Російсько-американські відносини завжди були обернено пропорційними відносинам США з Україною. Тобто, як тільки американсько-російські погіршувалися, на Україну могли дивитися як на потенційну противагу або бодай як на чинник подразнення РФ у регіоні. Це відбувалося незалежно від того, представник якої партії є президентом або чия більшість панує в Палаті представників чи Конгресі. Нинішня криза у зв’язку з агресією Росії відкриває для України можливість утвердитися як самостійному гравцеві, утім, вимагає не лише повноцінної віддачі, а й усвідомлення своєї самостійності. Останні 25 років доводили, що США під керівництвом чи то республіканця, чи то демократа обстоювали свої інтереси, з огляду на які найчастіше були сліпими до несправедливих дій РФ у регіоні. Відкрити їм очі мають самі українці, інакше на російські граблі американські президенти наступатимуть ще довго.