.png)
Україна та інші держави Східної Європи, які змушені протистояти російській агресії, повинні об’єднати свої зусилля у сферах зовнішньої політики та оборони. Про це йдеться у статті професорів політології Пола Поуста (Ратгерський університет) та Йоганнеса Урпелайнена (Колумбійський університет), опублікованій виданням Eurasia Review.
Зокрема, у публікації зазначають, що Україна, Молдова та Грузія можуть використати досвід країн Балтики – які, здобувши незалежність після розпаду СРСР, відчували загрозу з боку Москви. Разом з тим до НАТО їх, як наразі Україну, приймати не поспішали, побоюючись протистояння з Росією.
«Замість того, щоб змиритися зі своєю долею, країни Балтії взяли на себе ініціативу щодо створення Балтійського батальйону(BALTBAT) для того, щоб об'єднати військові ресурси. У Меморандумі про взаєморозуміння, північно-європейські країни (деякі з яких, наприклад Данія, були також членами НАТО) запропонували матеріальну і технічну допомогу об’єднанню BALTBAT», – наголосили в статті.
Eurasia Review зазначає, що шлях України до ЄС та НАТО може лежати через формування власних регіональних об’єднань з сусідніми країнами.
«Регіональний інтеграційний сценарій може виявитися життєздатним для країн Чорноморського регіону, які не є членами НАТО – України, Грузії та Молдови. Чорноморському варіанту об’єднання BALTBAT – назвімо його BLACK-BAT – могли б надати технічну та матеріальну підтримку інші держави регіону – як країни НАТО (Туреччина), так і ті, які не є членами Альянсу. В той час як BALTBAT була орієнтована на операції з підтримки миру, BLACK-BAT може взяти на себе інші завдання – військово-морську співпрацю в Чорному морі та поза його межами», – йдеться у публікації.
Видання стверджує, що без регіональної інтеграції перспективи України є дещо розмитими. Зокрема, поки що не маючи шансів на вступ до НАТО, Україна може залишитися позаблоковою, однак «доля буферних держав є нестабільною». По-друге, досі залишається високою загроза анексії Росією східних регіонів України.
«Балтійські досвід демонструє більш конструктивний підхід, при якому Україна може дбати про свою власну безпеку без протестів з боку Росії або відмов Заходу», – резюмували у статті.
Під час дискусій про конфлікт на Донбасі політики апелюють до позиції Заходу та позиції РФ в особі російського лідера Владіміра Путіна, забуваючи про саму Україну та її інтереси. Про це пише у своїй статті для Atlantic Council колишній посол США в Україні Джон Гербст.
За його словами, варто взяти до уваги, що найважливішою стороною у цій ситуації є український народ.
«Українці зробили свій чіткий вибір: вони хочуть демократичної держави, вільної від корупції економіки та орієнтації на Європу. Вони теж мають право голосу щодо власного майбутнього, і вони чітко продемонстрували готовність боротися за свою свободу. Військо Путіна може захопити будь-яку частину території України, але не факт, що він зможе її втримати», – пише Гербст.
Дипломат стверджує, що не варто ототожнювати Путіна з усією Росією. За його словами, стало очевидним, що російський лідер не зважає на економічні втрати, яких його країна зазнала через агресивну політику, однак цього не можна сказати про російську еліту чи народ загалом.
Разом з тим, за словами автора, Кремль постійно декларує право на власний захист, зокрема, опонуючи вступу сусідніх країн до НАТО, однак не гребує вторгненнями до України та Грузії, провокаціями та погрозами Заходу.
«Досвід показує, що мета Путіна включає в себе право втручння на пост-радянському просторі і ослаблення присутності НАТО в Східній Європі. Це становить небезпеку для нашої (Заходу – ред.) безпеки», – пише Гербст додавши, що санкції не зупинили російську агресію, але послабили саму державу.
Однак якщо стримування не спрацює, Захід повинен також надати Україні військову допомогу, включно з оборонним озброєнням. Таке обладнання вимагатиме від Путіна використати більше ресурсів для досягнення цілей його в Україні, і можливостей у нього залишатиметься менше», – резюмував дипломат.
Захід не повинен вірити в те, що Путін дотримуватиметься взятих на себе зобов’язань щодо перемир’я на Донбасі. Про це пише для CNN американський дипломат, колишній третій посол США в Україні Стівен Пайфер.
За його словами, заявам РФ на Мінських переговорах не можна довіряти, як і не можна було вірити словам Путіна про те, що в Криму не було російських військових.
«По суті, Росії не зробила нічого, щоб виконати умови перших Мінських домовленостей, які був досягнуті у вересні минулого року. Вона не відвела військову техніку та не забезпечила кордон між Україною та РФ», – пише дипломат.
За словами Пайфера, так званий «Мінськ-2» не є більш надійним, адже речник Путіна заявляв, що РФ не є учасником договору, хоча їхній міністр його підписав, і фактично протистояння на Сході триває.
«Захід не може довіряти Путіну щодо перемир’я на сході України. Але він може збільшити потенційні втрати, вплинути на його (Путіна – ред.) розрахунки, і, сподіваюся, стримати його від подальшої ескалації, яка, ймовірно, повністю знівелює Мінськ II», – резюмував дипломат.
В той час як загальна увага прикута до війни на сході України, через рік після анексії РФ ситуація в Криму, і люди, що населяють півострів, часто відходять на другий план. Про це пише для видання New Eastern Europe журналіст Пьотр Андрусєчко.
Автор статті наголошує, що анексія Криму стала прелюдією до війни на Донбасі, і деякі з ключових учасників подій на сході, зокрема Ігорь Гіркін та Олександр Бородай, брали активну участь в анексії Криму.
Андрусєчко стверджує, що, незважаючи на певний відсоток проросійськи налаштованих кримчан, для багатьох людей анексія регіону Росією спричинила похмурі зміни.
«Вони молоді, але з самого початку операції розуміли наслідки російської анексії. Зокрема, наразі проблемою став в'їзд до материкової частини Україну, тоді як раніше вони могли подорожувати у будь-який час – по роботі чи для задоволення. Вони використовували для оплати кредитні картки, але з грудня і Visa, і MasterCard відключили свої платіжні системи в Криму…Молоді люди в Криму, як і в інших регіонах України, звикли до більшої свободи, ніж у Росії», – зазначає журналіст, додавши, що західні компанії залишили півострів, хоча ще рік тому влада Севастополя отримувала американські інвестиції для цивільного розвитку міста і порту.
«Крим є ідеальним місцем, щоб бачити, що санкції, накладені на Росію були успішними», – пише Андрусєчко, додавши, що навіть російські компанії не поспішають відкривати на півострові свої офіси через незручності, викликані західними санкціями.
Автор статті наголошує, що офіційний Київ досі не має чіткого плану повернення півострова, а час працює не на користь України.
«У лютому 2015 з’явилися результати першого опитування кримчан, проведеного українцями після анексії. Їх одразу розкритикували як викривлені. Опитували респондентів лише по телефону і інтерв’юери зверталися виключно до власників стаціонарних телефонів не охопивши більшості малих міст. Тим не менш, деякі експерти сходяться на думці, що через рік після анексії жителі Криму вірять в бренд сильної Росії. І що колишні переваги України в даний час працють не на її користь», – резюмує Андрусєчко.