Тиждень.ua: Як зараз в Харкові з проросійськими настроями?
Що стосується сепаратистів – приблизно 10% людей хочуть в «Новоросію» і хочуть влаштувати нам «ХНР» («Харківську народну республіку» – Ред). Ця цифра практично не змінюється. До 30% харків'ян хочуть в Європу, вони підтримували Євромайдан. Решта – обивателі, які не хочуть Путіна, займають проукраїнську позицію. Ці люди хочуть жити стабільно і проти війни. Як відомо, зараз Харків перетворився в столицю переселенців, яких тут близько 300 тис. І кожен харків'янин зіткнувся з ними, їх розповідями.
Звичайно, сепаратисти, після того як їх торік притиснули, поховалися. Зараз знову піднялася хвиля. Ми бачимо активність проросійських жителіву соціальних мережах. Так само я знаю, що вони збираються в певних точках, клубах, у них відбуваються тренування. До того ж не найкраща економічна ситуація в країні підігріває обстановку. Крім того, перемир'я в зоні АТО добре в цілому для України, але погано для Харкова. Все просто: коли на Донбасі спокійно – у Харкові важко. Коли на Донбасі воюють – у Харкові відносно тихо.
Ну і не варто забувати, що кордон з РФ у нас дірявий. З ЛНР і ДНР теж. Ми бачимо постійні теракти, у нас «працюють» диверсійні групи. На додачу, лишилися ті ж силовики, люстрації не відбулося. І більша половина з них не проукраїнська. Якщо, не дай боже, ситуація хитнеться на користь Росії – вони перейдуть на її бік.
Тиждень.ua: Яку роль у цьому може грати мер Геннадій Кернес?
Кернес – це маленький Янукович. Він контролює суди, ЗМІ, бюджетників, частково міліцію. Йому вдалося у Харкові зробити те, що Янукович намагався створити в Україні. Втім,для багатьох Кернес – такий-сякий гарант стабільності. З корупцією, хабарями, але без війни. Раніше київська влада намагалася з ним загравати. Зараз же завели багато проваджень по Харкову, зокрема і на Кернеса. Його починають пресингувати. Все зводиться до того, що на виборах його потрібно прибрати за будь-яку ціну. При чому, судячи з усього, якщо потрібен буде адмінресурс – його включать. На додачу, Кернес дуже пов'язаний з Росією. У нього там свої інтереси – законні і не дуже. З іншого боку Кернес розуміє, що якщо в Харків прийде Росія – йому добре не буде. З Києвом він зможе домовитися. З Росією – ніколи.
Читайте також: Олександр Воробєй: «Якщо Харків узявся робити партизанський рух, то він буде найпотужніший в Україні»
Тиждень.ua: Подейкують, що у нього є свої підгодовані проукраїнські активісти…
Не виключено, такі чутки є. Про факти я не знаю, але є групи, що працюють як руйнівники. Вони ніби намагаються боротися з Кернесом, але їх дії грають на користь мера. Через таких людей впала підтримка Євромайдану. Коли харків'яни бачать, як відбувається «народна люстрація», коли людей кидають в урни, активісти, які виходили за красивий, інтелектуальний, європейський майдан, розчаровуються.
Тиждень.ua: Ви співпрацюєте з правоохоронцями?
Ми співпрацюємо постійно. У нас створено Громадський штаб оборони Харківської області. Ми співпрацюємо з обласним військкомом, районними військкоматами. З міліцією у нас зустрічі щотижня на рівні обласного керівництва.
Тиждень.ua: Наскільки небезпечно організовуватиу місті масові акції?
Вони завжди небезпечні. Міська влада намагається їх заборонити. І обласна теж. Масові акції для них – додатковий головний біль. Навіть при презентації нашого фільму («Герої не вмирають» – Ред.) були посилені заходи безпеки. Ми подали заявку в облуправління міліції. За годину до показу прийшли вибухотехніки з собаками, перевірили кінозал, потім прийшла міліція, потім прийшли добровольчі батальйони, потім прийшла Самооборона, потім «Правий сектор». Обшукували кожну людину. Ось так зараз відбувається кінопоказ у Харкові. Ми перестрахувалися, тому що були випадки, коли в цей кінотеатр кидали «коктейлі Молотова». Багато людей, особливо після трагедії 22 лютого, задумалися. Вони не злякалися, ні. На акції як виходили, так і виходитимуть. Інша справа, що форми протестів повинні трансформуватися. Ми говорили з нинішнім головою ОДА (Ігорем Райніном – Ред.)сам на сам . Він сказав, що категорично проти маршів і маніфестацій. Рік тому потрібно було показувати, що Харків – це Україна. Зараз – ні.
Тиждень.ua: Чому?
Проблема безпеки. Але люди пам'ятають, що трапилося в Донецьку. Після перших жертв масові акції припинилися. І все закінчилося зеленими чоловічками. Якщо в Харкові не організовувати акцій, то ця ніша буде заповнюватися проросійськими силами. Тими ж комуністами.
Читайте також: Харків – територія реваншу
Тиждень.ua: Як просувається справа із побиттям активістів Євромайдану?
Ніяк. Відчуття, що все спустили на гальмах. Та й тема ця не на часі. У Харкові про це не говорять. Постійно відбуваються якісь гучні події. Ось, 22 лютого в Харкові вперше був великий теракт. У нас багато переселенців, до нас везуть поранених. І ті події просто перестали бути на слуху.
Тиждень.ua: Чи можна говорити, що ідеї Майдану перемоглиу Харкові?
На жаль, ні. Знову ж таки, Євромайдан в Харкові завжди чітко займав позицію. Ми ставили завдання зміни системи. Люди виходили не проти Януковича. Багато виходили за зміну системи влади. Зараз Євромайдан не зручнийі міській владі, і новій обласній владі Порошенка. Ми хочемо реформ, ми хочемо люстрації, яка не відбувається. І судді, і податкова, і міліція – всі залишилися на своїх місцях. Той же мер, ті ж методи. Відчуття, що ми перемогли відсутнє.
Тиждень.ua:: Влада намагається вам протидіяти?
Ми розуміємо, що якби хотіли – нас би скрутили, посадили в автозаки і повезли. З нами обласна влада намагається вести діалог. Ми готові спілкуватися з міською владою. У нас постійні зустрічі, обговорення. Ми розуміємо, що головна проблема – це війна, яка може в будь-який момент дійтидо нас. Ми готові сприяти владі в питаннях безпеки, блок-постів, мобілізації. І йти на поступки.
Тиждень.ua: Як народилася ідея фільму «Герої не вмирають»?
Хотілося показати Харків і його Майдан. Тема протесту 2013-2014 року пішла, про харків'ян, героїв Майдану, мало хто знає. Існує думка, що в центрі Києва стояли західняки. Хотілося показати, що був і Харківський Майдан, ми теж були представлені. Крім того, навіть серед харківських майданівців мало хто знає, як загинули троє наших хлопців. Поясню чому. У фільмі зняті – 18-20 лютого минулого року. А в Харкові головна подія відбулася 19-го лютого. Тоді ми вийшли до академії внутрішніх військ, яку очолював поки ще нікому невідомий генерал Степан Полторак (зараз – міністр оборони). І заблокували виїзд, бо думали, що ввшників повезуть на Київ. Сталася бійня. Тітушки, біти, багато хто отримав травми. 10 осіб арештували на 15 діб. А 20-го в Києві вбили першого протестуючого на Інститутській. Все розвивалося дуже стрімко. Агонія влади припала на Харків, тут у нас планували влаштувати Сєверодонецьк-2. Місто піднялося. 21-го числа ми перший раз голосували, чи будемо ми виходити на протест. Тому що ми усвідомлювали ризики:ухарківської влади й тітушок була зброя, у нас теж. Ми готові були до протистояння. 22 лютого минулого року десятки тисяч людей вийшли до Палацу спорту. Сепаратного з'їзду не вийшло, Янукович втік. Всі радіють, всі знають, що революція перемогла. А в цей час ховали наших хлопців. І на тлі тріумфу мало хто помітив цю подію.
Влад Зубенко(один з трьох загиблих у Києві харків’ян – ред.) взагалі перший раз поїхав на Майдан. І в останній. Мало хто знає про Юрія Паращука. Навіть коли влада нагороджувала загиблих, то говорила тільки про двох харківських героїв з Небесної сотні. Юра не харків'янин, він з Черкаської області. Але одружився на харків'янці і три роки жив у Харкові.Мені хотілося показати цих хлопців. Але не монументальними. Ми розуміємо, що і пам'ятники їм поставлять, і вулиці їх іменами можливо назвуть. Вони перетворяться в монументальних забронзовілих героїв. А вони були звичайними хлопцями. І нам у фільмі хотілося показати саме живих людей.
Тиждень.ua: Плануєте представляти цей фільм на фестивалях документального кіно?
Ми хочемо його показати на міжнародних фестивалях, показати проукраїнський Харків, який в 40 км від кордону, поруч з Донбасом. Але нам потрібен бюджет. Тому що у фестивалів свої вимоги. Ми хотіли б і на Одеський кінофестиваль, і на «Молодість». Але потрібна авторська музика, титрування, якісний звук. Ми б хотіли допрацювати фільм. Не всі лінії вдалося розкрити.
Читайте також: Привид «ХНР» – з підвалу на базар
Тиждень.ua: Наприклад?
Ми хочемо більше розкрити образи хлопців. Влад – лицар. Поїхав до Києва в обладунках і в них помер. Євген Котляр був альпіністом. Для не харків'ян не зрозуміло, що таке «парк Горького». У 2010 році Кернес почав рубати центральний парк Горького і прокладати там дорогу. Люди вночі стояли в парку, тоді з нинішнім міністром внутрішніх справАрсеном Аваковим.Їх били тітушки. Деякі хлопці залазили на дерева і сиділи там, щоб парк не чіпали. Серед них був і Женя. Хотілося б більше цю тему розкрити. Юра – протестант. У нього складна біографія, він був у в'язниці, потім через віру змінився. Ми хотіли знімати у протестантському храмі. Взагаліє багато невикористаного відеоматеріалу.
Тиждень.ua: Коли чекати остаточну версію фільму ?
Якщо отримаємо гроші від меценатів, ми готові допрацьовувати матеріал у березні-квітні. Дедлайн – травень-червень. Хочеться, щоб ця робота була хорошою і добротною.
Нота: Володимир Чистилін, народився в 1974 році в Харкові, 40 років, історик-політолог, журналіст. У 1996 році закінчив кафедру політології Харківського національного університету. Під час Революції Гідності був координатором Євромайдану в Харкові. Автор ідеї, сценарію і продюсер фільму «Герої не вмирають».