У. Т.: Убивство Боріса Нємцова стало ще однією з гучних політичних справ, якими рясніє історія путінської Росії. Поділіться спостереженнями: симптомом чи символом чого є ця подія? Як саме після неї змінюється архітектура російської опозиції?
– Цей злочин демонструє, що Росія кроками велета рухається від тоталітарного до нацистського режиму. У таких державах немає широкої, не підпільної діяльності опозиції, і руйнуються вони з інших причин: через зовнішній тиск унаслідок своїх зовнішньополітичних авантюр, палацових змов та переворотів. Обставини вбивства, його місце й час є незвичайними, я сказав би, сенсаційними, і це різко звужує коло підозрюваних. Нємцова застрелено на Васильєвському спуску, а точніше на початку мосту. Це за кількадесят метрів від Кремля, і все там просто нашпиговане відеоапаратурою, до того ж патрулювання здійснює Федеральна служба охорони президента РФ. Тобто в момент перших пострілів вони автоматично мали підключитись і принаймні затримати вбивць, які втікали машиною. На таку демонстративну акцію могли зважитися тільки люди, абсолютно впевнені у своїй безкарності, керівники тих спецслужб і силових структур, що стежать за безпекою в районі Кремля, офіційної резиденції президента РФ. Можу перелічити цих осіб: Владімір Путін, Сєрґєй Іванов, Ніколай Патрушев, Міхаіл Барсуков (екс-директор ФСБ). Ніхто з-поза цього кола не зважився б на таку зухвалу акцію і не лишився б опісля не покараний. Ні, вони не виходили з білого «Форда» й не стріляли з пістолета Макарова, а займалися організацією цього вбивства.
Читайте також: Як позбутися «турґєнєвскіх баришень»
Хто ж замовник? Це або сам пан Путін, зокрема з мотивів особистої ненависті до Нємцова й бажання залякати опозицію такими терористичними діями, або хтось із цього найближчого оточення, можливо, через старання догодити президентові, зробити йому подарунок на свято. 27 лютого спеціальним указом глави держави оголошено Днем сил спеціальних операцій. Тобто тих самих російських «зелених чоловічків», терористів і диверсантів. Чому саме ця дата? Бо цього дня рік тому було захоплено будівлі Верховної Ради Криму й тамтешнього уряду. А 1 березня на екрани РФ мав вийти широко анонсований фільм із серії «Анатомія зради», головним героєм якого мав бути Нємцов. За тиждень до цього відбувся організований владою антимайдан, на якому близький друг Путіна, напівбожевільний бандит на прізвисько Хірург погрожував фізичною розправою і пояснював, що все це створено для фізичної розправи з лідерами російської опозиції. Тобто місце, час, обставини вказують прямо на винуватця вбивства – вищу державну владу.
У. Т.: Наскільки Росія свідома того, що її провокації ставлять людство на поріг Третьої світової?
– Поки що Путін діє лише залякуванням. Ніхто не знає, чи готовий він використовувати ядерну зброю, але сама її наявність є вагомим інструментом, який приносить політичні плоди. Здавалося б, пані Меркель після зустрічі у Брисбені на саміті G20 і п’яти годин спілкування з Путіним цілком його зрозуміла, вийшла звідти у стані цілковитого шоку, а відтак під час лекції в місцевому університеті дала президенту РФ гранично сувору характеристику. Більш ніж два місяці потому вона притримувалася жорсткої позиції щодо лідера Росії, попри сильний тиск німецького бізнесу та її партнерів по коаліції, соціал-демократів ФРН, які перебувають у Кремля на утриманні, й низки країн ЄС, що так чи так просякнуті путінськими грошима, пропагандою та міфологією.
Читайте також: Київ – Крим: ситуація невизначеності
На початку лютого вона, прихопивши Франсуа Олланда, кинулася до Москви з новими мирними ініціативами. Це сталося наступного дня по тому, як новий шеф Пентагона Ештон Картер у Конгресі заявив, що продаватиме зброю Україні. Із Кремля не раз надходили чіткі й конкретні сигнали: якщо Захід збуватиме озброєння Києву, Москва може використати тактичну ядерну зброю. Кожне слово тут має свій зміст, особливо «тактична зброя», бо це адресовано Європі. Миттєво у голові німецької канцлерки народилася картина: США за океаном і роблять що хочуть, а російський напівбожевільний візьме й ударить по Німеччині ядерною бомбою. Нікому цього не потрібно.
Бачите, ніхто ядерну зброю не застосовував, а погрозами, чітко зваженим шантажем Путін досяг цілої низки практичних цілей, зокрема паралізував політичну волю лідерів Європи. Зі США йому це не вдалося і, ймовірно, не вдасться.
У. Т.: Найефективнішим способом переходу влади з рук у руки в Росії був зазвичай палацовий переворот. Може, існують якісь альтернативні інструменти зміни керівних еліт?
– Російська історія справді характеризується не політичними дебатами, не передачею влади в результаті виборів, а саме палацовими переворотами. На місце нинішнього президента РФ можуть прийти відверті мерзотники. А кого ще ви чекали?
Звернуся до історичної аналогії. З огляду на свій вік пригадую подробиці відходу від політики Іосіфа Сталіна. Той був значно раціональніший, ніж Путін, і куди більший злочинець. Наприкінці життя він справді клінічно з’їхав із глузду, готувався до Третьої світової війни, а паралельно ще до двох великих проектів: чергової чистки вищої партійної номенклатури та великого єврейського погрому. Все це не влаштовувало безпосереднього оточення, яке доклалося до того, що він наказав довго жити. Владу опісля перебрали не менші мерзотники, Бєрія, Малєнков і Хрущов. Але вони не підтримували божевільних проектів із Третьою світовою війною включно й кардинально змінили зовнішню політику СРСР, хоч і залишалися прихильниками марксистсько-лєнінської ідеології.
Переворот у нинішній Росії відбудеться лише за умови очевидної, безсумнівної і для її суспільства, і для еліти зовнішньополітичної поразки та цілковитого провалу української авантюри. Зараз про цей провал починають думати, він поволі напружує уми путінського оточення, що складається з бізнесменів, мультимільярдерів, які втрачають свої активи. Але серйозних збитків вони досі не відчули. США ще не включились у виконання плану завдання Кремлю такої поразки. Ті міжнародні санкції, яких Росія вже зазнала, є дуже м’якими. Відмовили в дешевих кредитах, але навіть це похитнуло російську економіку. Спостерігаємо обвал рубля, інфляцію, зростання безробіття. А якщо відключать систему SWIFT, заморозять і заарештують усі активи російської верхівки? Якщо заборонять польоти цивільної авіації РФ і почнуться арешти будь-якої російської власності за кордоном? Ось тоді серед московської верхівки запанує зовсім інший настрій. Коли Захід цілком ізолює Путіна, вся ця мафія зрозуміє, що її пахан не виконує необхідних функцій. Я кажу про налагодження робочих, конструктивних відносин із Заходом. Останній їм потрібен, бо саме там вони зберігають награбовані капітали, забезпечуючи життя своїх нащадків на кілька поколінь уперед. Якщо ці плани зламаються через безумні зовнішньополітичні амбіції однієї людини, то її приберуть.
Читайте також: До гібридної війни ми не готові
Так само як 1953 року, оточення лідера повинне буде радикально змінити зовнішню політику Росії, відійти від крайніх форм конфронтації із Заходом. Усі питання, зокрема стосовно Донбасу і Криму, будуть вирішені, адже умови висуватиме Захід як переможець до переможених. Він не претендуватиме на знищення РФ, навіть на ліквідацію нинішньої влади. Але від усіх зовнішньополітичних авантюр Кремля він захоче убезпечити себе раз і назавжди. Це під силу США, і вони цим займатимуться не із симпатії до Києва (хоча й відчувають її), а через небезпеку від Москви. Їм треба зупинити Путіна в Україні, бо якщо цього не зробити всім спектром засобів, передусім невійськового характеру, то він полізе до Балтії. А коли так станеться, їм доведеться воювати відповідно до ст. 5 Статуту НАТО. Вести бойові дії вони готові й можуть, але дуже не хочуть, бо йдеться про супротивника – термоядерну державу. Значно легше й дешевше вирішити проблему Путіна.
У. Т.: Росіянам і українцям, принаймні з огляду на географічні реалії, доведеться жити поруч. Хто, на вашу думку, робитиме щось для налагодження їхнього співіснування?
– Діставши урок провалу своєї авантюри, Росія полишить Україну в спокої. Але якщо цієї поразки не станеться, якщо Путін досягне своєї мети і змусить українське суспільство прийняти умови його ультиматуму, то жодного примирення бути не може, бо цілі абсолютно різні. Путін палко прагне знищити Українську державу. А вона – самостійно розвиватися на європейській траєкторії. Тут діалогу бути не може. Він почнеться з новою російською владою. Після можливого палацового перевороту до керма прийдуть такі самі, як Путін, тільки без імперських амбіцій. І довго вони не протримаються, бо в РФ відбуватимуться свої внутрішні процеси. Питання в тому, чи буде сама Росія після цього такою, як нині.