6 березня за ініціативи Атлантичної ради у Вашингтоні презентували звіт «Порушення прав людини в окупованому Росією Криму». Перед публічною дискусією відбулася закрита зустріч з американськими високопосадовцями, керівниками фондів і журналістами впливових ЗМІ. Тиждень поспілкувався з Девідом Кремером – одним із ініціаторів події, екс-президентом Freedom House, а нині старшим директором з прав людини і демократії Інституту Мак-Кейна, про те, наскільки помітним є кримське питання на міжнародному політичному рівні й чи бачиться стратегічною загрозою мілітаризація Криму, та про нерішучість Барака Обами в наданні Україні зброї.
У. Т.: Наскільки актуальне питання Криму в міжнародних дискусіях? Його згадують в офіційних заявах, але чи є практичний, стратегічний, а не декларативний інтерес?
– За моїми спостереженнями, уваги до Криму мало. Він не згадується в останньому мінському протоколі, і в попередньому, вересневому, теж. Хоча про нього говорили держсекретар США Джон Керрі в Раді ООН з прав людини 2 березня, Павло Клімкін під час останнього візиту до Японії, говорить Петро Порошенко. Однак нам усім слід робити значно більше, щоб нагадувати людям: російське вторгнення почалося з Криму, хоча нинішня криза й значно давніша.
Читайте також: Андрій Клименко: «Одне з найважливіших завдань України зараз – не дозволити розділити санкції за Донбас і Крим»
Зараз Крим став набагато більш закритим, що серйозно ускладнює отримання інформації звідти. Коли я ще очолював Freedom House (до листопада 2014 року. – Ред.), Деймон Вілсон, віце-президент Атлантичної ради, розповів мені, що в нього виникла ідея разом підготувати звіт про ситуацію з дотриманням прав людини в Криму. Ми плануємо презентувати його в Європі, бо вважаємо, що це критично важливо. Представлення у Вашингтоні – це частина стратегії, що має на меті інформувати про Крим і не давати західним лідерам забути про нього. Дуже важливо нагадувати Росії, що санкції залишатимуться, доки триває окупація нею будь-якої частини української території, включно з Кримом. Ми не визнавали радянської окупації країн Балтії не один десяток років. А коли розпався Радянський Союз, вони вступили до НАТО і ЄС. Такої самої політики треба притримуватися і стосовно російської анексії Криму.
У. Т.: До підготовки звіту й дискусії запрошено представників громадянського суспільства. А чи видно якісь зусилля в цьому напрямку з боку української влади?
– Петро Порошенко нещодавно сказав, що нормалізація відносин з Росією можлива тільки після того, як до України повернеться контроль над Кримом. У цьому сенсі українська влада своїх зусиль докладає. Але кримську проблему загострює те, що багато уваги й офіційного Києва, й міжнародної спільноти від неї відвертає російська агресія на Сході. І це дуже серйозно, зокрема, для кримських татар, а також для етнічних українців, які не хочуть приймати російське громадянство.
Читайте також: Їхні слова та Богу б у вуха
Увага до Криму також залежить від здатності лідерів, відповідальних за цей регіон, зосереджуватися на стількох різних аспектах відразу. Це питання ресурсів, зокрема людських. Тим часом Росія хоче, щоб анексія Криму вважалася доконаним фактом, і дії в Східній Україні частково вирішують це завдання – змушують забути про Крим. Але ми мусимо не дати росіянам втягнути себе в цю пастку.
У. Т.: Крим тим часом перетворюється на мілітаризовану зону, там відбувається масове «заміщення населення». Чи існує розуміння цієї загрози як стратегічної в міжнародному політичному контексті?
– Філіп Брідлав (головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. – Ред.) казав нещодавно про військову загрозу, яку Росія створює у Криму. На Заході зростає занепокоєння з приводу розміщення ядерної зброї на півострові. Там суттєво збільшився контингент військових РФ. Стратегічно це велика мілітарна загроза, про яку говорять. Однак Держдепартамент США звертає більше уваги на ситуацію з правами людини. І, знову-таки, увагу відвертає війна на Сході України: це, очевидно, частина російської стратегії.
У. Т.: Ми бачимо дедалі більшу підтримку рішучої допомоги Україні в американському істеблішменті. Чи зможе це підштовхнути до ефективніших дій Барака Обаму?
– Сподіваюся, так, хоча й побоююся, що не підштовхне. Надання Україні військової допомоги підтримують уже в Держдепартаменті, Пентагоні та Національній раді безпеки. Проблема – у президенті США. Він дуже вперто відмовляється робити те, що правильно. На мою думку, ми маємо зобов’язання – моральне і стратегічне, а також те, що випливає з Будапештського меморандуму 1994 року, – допомогти Україні захистити себе і свою територіальну цілісність, як обіцяли, коли підписували його. Окрім іншого, йдеться про те, щоб зупинити Путіна. Якщо ми не зробимо цього в Криму та Східній Україні, є ризик, що країни НАТО будуть наступними, а це спровокує колосальну кризу.
У. Т.: Що стримує Обаму? Він намагається уникнути конфронтації з ЄС чи боїться якось спровокувати ескалацію з боку Путіна, якщо погодиться допомогти Україні зброєю?
– Здебільшого європейці, окрім винятків на кшталт Польщі чи країн Балтії, не підтримують озброєння Києва. Німеччина проти. Але метою тут має бути не єдність із ЄС – вона лише засіб. А мета – вигнати Росію з України. Це передбачає надання військової допомоги.
Читайте також: Сергій Плохій: «Для багатьох уперше виникає образ Росії як іншого й дедалі частіше як ворога»
Звісно, прямо в Обами я про це не запитував, але він, здається, боїться, що допомога зброєю може вилитися в ескалацію протистояння з Росією, що це втягне Америку в черговий конфлікт. Але ж у Конгресі надання зброї схвалює переважна більшість – як серед демократів, так і серед республіканців. Мені важко зрозуміти, чому Обама все одно відмовляється. І, здається, що це дуже серйозна його помилка.
Біографічна нота
Девід Кремер – старший директор з прав людини і свобод Інституту Мак-Кейна. З жовтня 2010-го до листопада 2014-го – президент Freedom House. У 2008–2009 роках був заступником державного секретаря США з питань демократії, прав людини та праці