Тиждень.ua: Чому ти обрав саме цей батальйон? Приваблює неофіційний статус?
Пішов до ОУН через те, що дуже давно знаю командира. Батальйон очолює Микола Коханівський, це дуже щира, чесна людина. Я повністю довіряю йому. Ми поїхали у Піски тому що там дуже складна ситуація, тож ми свідомо вибрали цей напрямок. Ще я пішов до Коханівського, тому що не хочу йти до МВС. Не хочу ставати ментом принципово.
Тиждень.ua: Чи стикаєтесь з проблемами через ваш неофіційний статус? Виникають проблеми з координацією з тими, хто воює офіційно?
Батальйон нормально координується на місті з іншими підрозділами. Коханівський насправді також хотів підпорядковуватися МО, але поки що це не вдалося зробити. Питання вирішується, але дуже затягнуто, бюрократично. Військові, мабуть, вважають постать Коханівського непідконтрольною.
Тиждень.ua: Скільки людей у вас в батальйоні?
По-різному. Хтось приїжджає, хтось їде. Постійно воює близько 100 людей. Загалом, через батальйон пройшло набагато більше. Йде ротація, Можна вільно приїхати коли хочеш, але побажання командування, щоб ти був не менше місяця. За цей період можна чомусь навчитися й самому бути корисним.
Читайте також: Командир Червень: Дмитро Ярош веде переговори з СБУ і контррозвідкою про легалізацію «Правого Сектора»
Тиждень.ua: Виходить, можна приїхати до батальйону просто так, з вулиці?
Ні. Перед тим, як потрапити туди, ти маєш пройти вишкіл. Під Києвом. Він триває два тижня, комусь вистачає й тижня, хто раніше мав підготовку.
Тиждень.ua: Де ви берете зброю?
Зброю дістали через військових, на місці. Наразі забезпечені всі. Є автомати, патронів вистачає. Є РПГ, гранати. Тільки важкого озброєння немає, його звісно армія не дає. Правда, недавно пощастило. Знайшли списану військову зенітку, пошкоджену в бою. Вона була посічена осколками. Ми її побачили у кущах, відігнали, відремонтували. Тепер вона на балансі батальйону. Страшна річ. Хоч і призначена для авіації, але добре працює й по піхоті. Калібр 23 мм, такі пулі все знищують.
Тиждень.ua: Яка зараз ситуація у Пісках?
Я був там місяць і один тиждень. Там наразі базується ОУН. Позиції ворога розташовані дуже близько, їх видно неозброєним оком. Майже усе село тримаємо ми. Крайні будинки у бік Донецька нічиї. ДНР туди часто засилає ДРГ, намагаються нам псувати нерви.
Читайте також: «Кіборг» Слива: «Хто прийшов воювати за Україну, грипом не цікавиться»
У Пісках вже ніхто не живе. Там все повністю розбите. Немає жодного цілого будинку. Цікава історія. Там посеред села стоїть такий буржуазний будинок, що належав колись місцевому регіоналу. Він теж розбитий, а сауна залишилася, Тож ми іноді туди ходили митися. Я думав все, ось така доля, раніше ми й мріяти не могли, щоб туди потрапити, а тепер ось як життя повернулося.
А ще один будинок був, як бордель. Сауна, басейни, бари. Багато кімнат з ліжками. Мабуть жили дівчата для багатіїв.
Тиждень.ua: Часто доводиться стримувати атаки?
Все там вирішує артилерія. Бої позиційні. Сепарські ДРГ підповзають регулярно, ми відстрілюємося. Під обстрілами ми там знаходимось постійно. Коли з’явилася зенітка, ми навіть стали іноді атакувати. До цього просто тримали оборону, відсижувалися у бліндажах, підвалах, погребах.
Мінометів в нас, нажаль, немає. Є АГС, РПГ, “мухи”. Якщо було б більше озброєння, ми могли б діяти набагато ефективніше. Оскільки ми добровольці, ми мотивовані воювати. Ті, кого мобілізують, бояться воювати, у них часто буває низький бойовий дух. Ми ж знаємо, де сидить наш ворог, бачимо його позиції, але нічого не можемо зробити. Нема зброї.
Тиждень.ua: Кажуть, що це не тільки ваша проблема. Взагалі, наша армія добре озброєна?
Вся зброя радянська. Маркування все радянське. Нічого нового немає. Воюємо тим, що не встигли розкрасти. АГС у мене вважався новим, хоча він 1989 року. Мій ровесник. Автомати взагалі 1984 року.
Тиждень.ua: А волонтери допомагають?
Волонтери допомагають з одягом, з їжею. Цього навалом. Голодними ми себе не відчуваємо, якби не волонтери, там би ніхто не вижив взагалі, не було б просто що їсти. У мене форма від волонтерів, вони дали, бронік також від них. Форма українська, хороша, тепла.
Читайте також: Вустами «кіборга»: Не хочу, щоб війна змінила мене
Приціли-каліматори, тепловізори вони нам привезли. Усе це можна приладити до радянської зброї та суттєво модернізувати її. У ДНР, нажаль, набагато краща зброя, новіша. Іноді щось нам прилітає, і ми навіть не можемо зрозуміти, з чого вони гатять. Вони на нас мабуть випробують якісь нові розробки російського ВПК. Зброя в них краща, це відчутно. Усе російське.
Тиждень.ua: А на відео та фотках вони не виглядають добре озброєними, навпаки.
Не у всіх нова зброя. Одного разу спіймати ДРГ, в них була стара зброя. Є диверсифікація місцевих та росіян. Місцевих там кидають на м’ясо, росіян бережуть. Вони досвідчені, вже воювали. Відчувається досвід.
Тиждень.ua: Скільки людей втратив батальйон?
За весь час батальйон втратив при мені одного бійця. Поранені регулярно бувають, але страшних поранень було небагато. Наші втрати адекватні, командування піклується про солдат, ми бережемо людей, на мясо не відправляємо. Переважно втрати від осколків, від артилерії. Це війна артилеристів.
Тиждень.ua: Звідки приходять люди в ОУН? З яких регіонів?
Люди в ОУН різні, з різних регіонів. Є місцеві, з Донецької області. Більше всього з центру країни та з Києва. Зі Львова майже нема. Був вірменин один, був грузин.
Тиждень.ua: Ти теж з Київа?
Я очолюю у Київі громадську організацію “Чорний комітет”. Багато наших активістів є в ОУНі, також багато було в “Айдарі”. Ми свідомо всі хочемо отримати військовий досвід. Хоча б невеликий. Це дуже корисний досвід. Рік тому ми брали активну участь у Майдані, в усіх гарячих точках, які там тоді були. Дехто з наших був поранений. Мені на Інститутській вибило чотири передніх зуба гумовою кулею.
Тиждень.ua: Кажуть про погану дисципліну у добровольців. Були у вас такі випадки?
Так, були нарікання на“Айдар”, але він дуже розкиданий та неоднорідний. У них між позиціями іноді по 100 кілометрів, усіляке трапляється. А у нас залізна дисципліна. Сухий закон. Хто порушує — ми його відправляємо до дому. Не караємо, але не залишаємо. Ми всі мотивовані, нас цікавить захист батьківщини, а не мародерство.
Ще “Правий сектор” поруч з нами там стоїть. Тримають кілька позицій, тримають їх нормально. У ДУКу та у нас є багато о людей, які раніше були в «Айдарі» чи в «Донбас»і, але пішли звідти.
Тиждень.ua: Як ти вважаєш, чи ще можливо відвоювати Донбас?
Влітку можна було звільнити Донбас, тоді там не було стільки росіян та стільки техніки. Зараз вони побудували укрєпрайони, взяти їх вже буде непросто. Буде дуже багато жертв. Крім того, без авіації ми безсилі. Ми воюємо як в Першу світову — перестрілюємся з окопів Нам наступати забороняють. Вони намагаються це робити.
Тиждень.ua: А чому нема підтримки з повітря?
Так, авіація не використовується. Чому, я не знаю. Якщо ми відведемо ще й артилерію, ми програємо. Це найважливе, що є в цій війні. Без підтримки, піхоту просто роздавить російська бронетехніка, коли вона піде у наступ. Неможна відводити артилерію, бо це головна зброя в цій війні.
Читайте також: Камікадзе на зв’язку
Як ти оцінюєш втрати сепаратистів? Вони більші за наші, чи ні?
У них великі втрати. Більші, ніж у нас, бо вони постійно наступають, провокують, а ми сидімо в укритті, у нас наказ не наступати. Перемир’я ніколи не було. Але було затишшя. А потім вони почали стріляти з артилерії. Стріляють вони не прицільно, погано працюють. Якось намагалися обстріляти нашу позицію, та постійно били в поле. Через те вони й так довго брали аеропорт, бо просто не могли навіть попасти в наші позиції нормально. Поки не рознесли взагалі все, нічого не добилися. Для них це був символ, у них стояла задача його взяти. Сенсу в цьому не було. Там дуже багато їхніх загинуло.
Тиждень.ua: Ще повернешся на фронт?
Збираюсь повертатися, але ще не знаю коли. Треба вирішити справи у Києві.
Тиждень.ua: Ходять чутки, що добровольчі батальйони є потенційною загрозою для влади, бо готові повернути зброю проти уряду. Чи це правда?
Звісно, у нас люди на фронті злі на командування та на Порошенка. Але ми розуміємо, що третій майдан – це не вихід. Тому на Київ зі зброєю ніхто не йде. Всі розуміють, що це буде кінець для України.